Візьміть участь
у розіграші
1 кг кави в зернах Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

/Розслідування

На Донбасі перемоги України хочуть більше, ніж у Києві – комбат

32.2тЧитати матеріал російською

Вороги називали їх "Чорною сотнею". Російська пропаганда переконувала світ, що вони – анархісти, що приїхали на Донбас, аби вбивати мирних мешканців. Ними лякали дітей. Свого часу навіть гуляли чутки про міфічні "загороджувальні загони", до яких начебто належать і вони. А контрабандисти знали, що вони – одні з небагатьох, з ким не можна домовитися.

Все це про батальйон імені Кульчицького - перший добровольчий підрозділ, що сформувався ще на Майдані.

У другій частині інтерв’ю командир легендарного бату Віктор Толочко розповів "Обозревателю" про міфи щодо "кульчиків" та їх реальні бойові звитяги. Про стосунки з місцевим населенням на Донбасі та про обсяги контрабанди в зоні АТО. А також про скандальну справу з утриманням за гратами в Італії добровольця батальйону Кульчицького, якого звинувачують у вбивстві італійського журналіста.

Першу частину інтерв’ю читайте тут.

- Cвого часу нацгвардійців на Донбасі боялися чи не більше від "Правого сектору". Вашим батальйоном, чула, навіть дітей там лякали, чи не так?

- Було діло. Дійсно лякали дітей.

Нас і зустрічали скрізь, куди ми приходили, майже однаково. В Станиці Луганській, наприклад, кричали услід: "Когда вы все сдохнете?!". Бабці картоплинами шпурляли… А коли ми звідти виходили на ротацію – ледь не пів містечка прийшли прощатися.

У нас просто ротаційна система не така, як у ЗСУ. Ми заходимо надовго. Зразу намагаємося налагоджувати стосунки з місцевим населенням. І поступово відновлюємо у них довіру не тільки до батальйону, а й до Нацгвардії загалом.

Багато наших хлопців навіть поодружувалися з дівчатами з Донбасу. Це теж показник ставлення до нас там. Бо якби нас боялися – ніколи би цих шлюбів не сталося.

Пам’ятаю, в Новоайдарі (місто районного значення на Луганщині – Ред.), наприклад, коли ми зайшли у 2015 році, перших пару тижнів люди від нас просто сахалися. А вже за місяць почали носити хлопцям яблука, огірки. Довіра з’явилась.

Ми знаємо, що коли в 2015 році Дебальцево і Вуглегірськ були захоплені, тих людей, які нас підтримували свого часу, окупанти вбили. Цілі сім’ї вивезли разом з дітками на вуглегірське кладовище – і розстріляли. Тільки за те, що вони нам допомагали…

Але навіть попри це люди продовжували з нами співпрацювати. Бо довіряли. І хай вони ще не кажуть про нас "наша армія" - але я знаю, що вже починають сприймати нас, як рідних.

І знаєте, в тих місцях, де ми стояли, люди зараз – куди патріотичніші, куди більше люблять державу, більше хочуть її перемоги, ніж навіть тут, в Києві.

- Чому, як думаєте?

- По-перше, тому, що там люди мають дуже тісні контакти з тими, хто живе під окупацією або в Росії. І вони мають можливість аналізувати навіть не стільки матеріальне становище, скільки емоційну складову, тобто, де живеться комфортніше і спокійніше - там чи тут. І вибір на користь України з цієї точки зору – очевидний.

Ну і, гадаю, без наших хлопців теж не обійшлося. Наші бійці проводять уроки мужності, патріотичні години в місцевих школах та дитсадках. Нас навіть на засідання місцевих адміністрацій запрошують, аби "кульчики" брали участь у вирішенні питань, що стосуються громади.

Ну і батальйон вже не раз організовував вивезення дітей з тих районів на відпочинок на Західну Україну. Дітей Донбасу приймали сім’ї з західних регіонів.

- І що, батьки їх відпускали? Попри всі ті страшилки про "бандерівців"?

- З острахом відпускали. Але коли діти через півтора-два тижні поверталися додому, переповнені світлими емоціями і яскравими спогадами – вони вже самі почали просити про такі поїздки.

Воно здається – нічого особливого. Але вода греблю рве. І такі маленькі кроки однозначно дають свій результат.

- Які найдикіші чутки про батальйон доводилось чути?

- Багато всякого було… Наприкінці 2014-го, коли ми в Дебальцево стояли, наприклад, наша розвідка в одному з ворожих штабів вилучила російські карти. І там були позначки: така-то бригада ЗСУ, таке-то з’єднання… І окремо виведено – батальйон Кульчицького. Так що нас вже тоді сприймали, як серйозну силу.

Був дуже неприємний період, коли ширилися чутки, що ми – це такі собі "заградотряди", які будуть розстрілювати всіх і вся. Хоча зазвичай, ті ж бійці, наш батальйон якось відокремлюють від Нацгвардії. Є "нацики", а є "кульчики".

Але найулюбленіше моє – це про "Чорну сотню".

- І що це?

- Наш підрозділ зайшов в один з районів виконання бойових завдань. І по перехвату з засобів зв’язку сепаратистів чуємо: зайшла "Чорна сотня". Нікому не підпорядковується, нікого не слухає. Ріжуть всіх, знищують без розбору - звірі просто… Ми довго сміялися...

Хоча насправді отаке сприйняття нашого батальйону як якогось анархічного підрозділу зустрічається і досі. Зокрема, це сприйняття торік проявилося в Італії, коли там заарештували нашого бійця Віталія Марківа, якого звинувачують у вбивстві італійського журналіста Андреа Рокеллі.

Його заарештували ледь не як "махновця" якогось. Хоча Марків офіційно служив в офіційному батальйоні офіційної Нацгвардії. І за нього разом з нами борються представники чинної української влади.

- А нині на якому етапі справа Марківа?

- Зараз у справі виникла певна пауза. Бо представники наших та італійських слідчих органів, що мають працювати у спільній групі, не можуть порозумітися. І ця група ніяк не запрацює.

Розумієте, італійська сторона зараз хоче перевести справу Марківа у площину конфлікту між Україною та Росією – і відбілити Росію. На "Італійця" зараз чиниться тиск. Від нього вимагають зробити заяву, що ЗСУ (навіть не Нацгвардія) використовувала зброю проти місцевого населення. Саме це – основний лейтмотив того, що нині відбувається.

І враховуючи, що в Італії нині до влади прийшов проросійський уряд, це питання там розкручується дуже активно. Хоча зараз, повторюся, ситуація зайшла в глухий кут. Попри те, що перемовини між італійською і українською стороною проходять дуже часто. І на найвищому рівні. Останній раз з представниками італійської сторони зустрічався міністр внутрішніх справ Аваков , наприклад.

- А батальйон щось може зробити в даній ситуації?

- Тільки привертати увагу світу до того, що в Італії відбувається грубе порушення прав людини. У багатьох країнах світу проходила міжнародна акція "Free Markiv". Українська діаспора виступила в Канаді, Сполучених Штатах, Італії… Ми тут акції проводили. Виходили під посольство, передавали їм свої вимоги.

Дуже допомагають наші колишні бійці, які стали народними депутатами. Вони тісно взаємодіють з адвокатом "Італійця". Він приїздив в Україну і з нашими депутатами їздив на місце загибелі італійського журналіста. Там адвокат проводив слідчий експеримент.

Депутати від батальйону їздили в Італію, давали покази. Хоча їм погрожували оголосити їх персонами нон-грата. Вони кажуть: "до нас там ставилися, як до скотів". Відзначають упереджене ставлення. І що дуже вже відчутно, що це все – чиясь гра, чийсь вплив.

- Що скажете щодо звинувачень, які висувають "Італійцю"?

- Вони абсолютно абсурдні. Найперше, журналіст загинув внаслідок мінометного обстрілу, а у нас на озброєнні мінометів не було. Більше того, рельєф місцевості, де загинув Рокеллі і де були наші військовослужбовці такий, що не могли вони прицільно його вбити! Куля горбом не літає!

Але італійці на початку уявляли нас як таку собі банду Махно, яка хтозна де знайшла зброю, поїхала на схід і почала знищувати місцеве населення. Що з нами не можна було домовлятися. Що ми захотіли обстріляти село – обстріляли. Захотіли когось убити – вбили.

І Україні довелося доводити, що батальйон імені Кульчицького – це кадровий підрозділ, що увійшов до складу Нацгвардії. Що були накази по силових структурах. Що людей навчали, видавали зброю. Що у батальйону є структура, обов’язки, задачі, найперша з яких – захист своєї території…

- Як Віталій зараз? Тримається?

- На нього тиснуть. Провокують. Через молодий вік і те, що він опинився зараз сам-один, він не розуміє, що в його ситуації кожне необачне слово буде використане проти нього…

Але по ньому нема ні фактів ні тим, паче доказів, звинувачення надумане. Якби були, впевнений, воно б давно вже вилізло.

Тож Віталій тримається.

Те, що він безмежно любив і любить Україну – це однозначно. Таких треба пошукати ще. І така любов – дорогого варта.

- Розкажіть про основні етапи бойового шляху батальйону. Де довелося повоювати за ці роки?

- Слов’янськ. Красний Лиман. Дебальцево. Вуглегірськ. Станиця Луганська. Миронівський. Світлодарськ. Попасна. Логвіново… Це далеко не повний перелік.

Після місяця підготовки хлопців зразу кинули під Слов’янськ. Всі найгарячіші точки під містом тоді зайняв наш батальйон. Бо ми були чи не єдиним мотивованим підрозділом, який міг і хотів виконувати завдання. Попри те, що з озброєння у нас були тільки автомати і кілька кулеметів. А воювати доводилось проти танків і важкого озброєння.

Кілька наших блокпостів були в повному оточенні. Але хлопці стояли. Хоча були випадки, що ті підрозділи, які заходили на наші позиції, які ми до того втримували 2-3 місяці, вже за три дні не витримували і відступали.

Ми копали окопи і ставили міни в Вуглегірську влітку 2014. І коли взимку проти наших Збройних сил туди пішли "ополченці" - їх зупинили саме наші міни. Вони там три танки залишили. Восени 2014 батальйон був в районі Вуглегірська та Дебальцевого. Далі ми вийшли на Станицю Луганську… Там і бої були, про які я розповідав, і боротьба з контрабандою… Чого тільки не було.

А коли здавали Дебальцево – "кульчицькі" тримали коридори для відходу. Тоді лінія зіткнення "гуляла" туди-сюди, і був період, коли селище Миронівський поблизу Дебальцево було "сіре-сіре". І тоді там стояли "кульчики": допомагали виводити ЗСУшників, їх колони, коли був плановий відхід.

Наші групи ходили на Горлівку. І на Кондрашівку за 20 км – на зачистку. Розвідники наші пробиралися в такі місця, що й згадати страшно. Брали вудочки, брали велосипедик, перевдягалися в цивільний одяг – і йшли "в гості" на ту сторону. Поверталися з дуже серйозною інформацією.

- Приводили когось з собою?

- Селфі з бурятами приносили (сміється). А якщо серйозно, то в батальйоні було багато затримань диверсійних груп.

- Ви згадали про контрабанду. Який самий серйозний "улов" пригадуєте?

- Коли ми взяли вантаж на 1,5 мільйони гривень у доларовому еквіваленті. Важко хлопцям було втриматися від спокуси – але вони втримались. І доставили його до пункту. Не захотіли бруднитися. Ми тих людей передали відповідним структурам, а ті вже далі розбиралися.

- Які обсяги контрабанди ганяли на той бік, за вашими оцінками?

- Божевільні. Просто божевільні. Коли ми ще були в Дебальцево, до мене підійшов мер Вуглегірська і каже: треба "порішать" питання. Я спочатку подумав, що він хоче про допомогу попросити – школу відремонтувати (ми тоді допомагали з цим). Кажу: звісно! Яка школа? А він каже: ви не зрозуміли. Мені треба переправити медикаменти. Я ще не зрозумів. Перепитую: коробочку? Дві? "Ні. Пару фур треба перевезти на ту сторону"…

- Ого.

- Так. Обсяги там божевільні.

- Він озвучив суму, яку готовий був заплатити вам за сприяння?

- Ні. Не встиг. Ми його скрутили і передали компетентним структурам.

- Скажіть, коли було найважче? На вашу суб’єктивну точку зору?

- Звісно в 2014-му. Для мене найважчий бій відбувся 28 серпня під Вуглегорськом. Ми отримали інформацію, що група наших сусідів потрапила в засідку. Хлопців треба було витягувати. Але ні точних координатів, ні даних про кількість ворога у нас не було.

Але все ж знайшлися добровольці, що зголосилися іти на підмогу. Збройні сили нам бронетехніку свою дали. І ми пішли.. Ми тоді понесли втрати. Серйозні втрати. Загинуло тоді четверо хлопців. Всі решта з групи були поранені. Жоден не вцілів. Для нас це тоді було дуже важко.

- Але завдання виконали?

- Так. Хоча бій був дуже важкий. Нас тоді в кільце взяли. І якби тоді хлопці піддалися паніці – сумніваюся, що ми би звідти вийшли б взагалі.

Але дякуючи відчуттю єдності, коли всі, як єдиний механізм почали працювати, нам вдалося вирватися. Не було ні паніки, ні сумнівів – лиш чітке виконання команд. Це при тому, що хлопці ж не професійні бійці, а добробатівці, що мали всього місяць підготовки. Попри те злагодженість, висока виконавча дисципліна дала змогу підрозділу виконати завдання і вийти.

Заключну частину інтерв’ю читайте тут.

Тисни! Підписуйся! Читай тільки найкраще!

Читайте всі новини по темі "Ексклюзив" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
0
0
Смішно
1
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Отправить комментарий
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Блоги / думки