Візьміть участь
у розіграші
футболки з логотипом Obozrevatel Взяти участь
Приз
ГоловнаБлоги

/Розслідування

На розстріл мене вивозив особисто Захарченко – екс-бранець "ДНР"

68.3тЧитати матеріал російською

Три роки у полоні в "ДНР" провів боєць 128 гірсько-піхотної бригади Олександр Олійник. Три роки, яких стало би на ціле життя. Його "розстрілював" Захарченко. Він разом з іншими полоненими українськими військовими розгрібав завали донецького аеропорту у пошуках тіл загиблих "кіборгів". Вистояв, коли катували, знущалися, намагалися зламати.

Позаду у Олександра - горлівський райвідділок міліції, підвали захопленої будівлі СБУ в Донецьку та макіївська колонія. І довгі-довгі місяці очікування звільнення. Попереду – реабілітація і повернення до нормального життя.

Про свою війну і свій полон, про самопроголошену "ДНР", якою вона бачиться зсередини, а також про тих, хто досі лишається в заручниках на тимчасово окупованих територіях, ОЛЕКСАНДР ОЛІЙНИК розповів в інтерв’ю "Обозревателю".

Це трапилося в лютому. За якісь півтора тижні до виведення українських військ з оточення у Дебальцево. Підрозділ, в якому служив Олександр Олійник, тоді базувався в районі Дебальцево. В той день, 9 лютого, Олександр з побратимами повернувся з чергування на спостережному посту в будівлі місцевої лікарні, коли від командування бригади надійшла команда зайняти кругову оборону На пропозицію бойовиків здатися наші військові відповіли відмовою.

Результат не змусив себе довго чекати. Вже 9 лютого одна з колон 128 бригади була розстріляна. Треба було шукати шляхи для виходу. І Олександр та його товариш отримали завдання: перевірити, чи можна ще виїхати дорогою на Бахмут.

- Ми потрапили в засідку біля Логвиново. Навіть не зразу зрозуміли, що трапилося – так швидко все було. Пару гранат з підствольників нам закинули прямо в салон машини…

Нам пощастило, що ми натрапили на росіян. Там і місцеві були, чоловік до 60. Якийсь російський журналіст тоді відео знімав – там видно, в якому ми стані, що з нами роблять… Коментарі на тому відео давав їх так званий командир, з місцевих. Але вони лише прикривали російську ДРГ, яка там працювала.

- Чому пощастило?

- Місцеві хотіли нас добивати. Росіяни їм заборонили це робити. Наказали відвезти нас у Горлівку. Це є на відео.

- Ви тоді отримали серйозні поранення?

- У мене була важка контузія, осколкові поранення лівої кисті і голови. Побратиму ж моєму дісталося куди більше…

Що тоді відбувалося, пам’ятаю уривками, бо раз по раз втрачав свідомість. Вперше прийшов у себе, коли нас вже витягли з нашої машини і нами почали займатися санінструктори противника.

- Вам надали хоч якусь допомогу?

- Нашатирем привели до тями, замотали скотчем рани. Побуцали трохи. Поздирали з нас спорядження. Тягли, хто що міг… А далі закинули в "Урал" - і повезли в райвідділ міліції в Горлівці. Де їхні "беркута" стояли.

Вже пізніше ми дізналися, що на тій дорозі в той період в полон потрапило багато наших. З 40 окремого мотопіхотного батальйону. І з 30 бригади хлопців в полон брали - от тільки наскільки я знаю, ніхто з них не вижив.

І коли 12 лютого нас перевезли з Горлівки в Донецьк, в колишню будівлю СБУ, там вже було 3 хлопців з 13 тербату. Вони Вуглегірськ тоді обороняли. Там і в полон їх взяли.

- Що було в Горлівці?

- Допити. Правда, спершу надали першу реальну медичну допомогу. Перев’язали, вкололи знеболювальне. І повели на допит. По черзі.

Перший допит в підвалі проводили російські кадрові військові. Запитання – відповідь, і все. Після допиту мене відвели нагору і забрали мого товариша (як з’ясувалося потім, замість допиту його відвезли в лікарню – зашивати).

А за кілька хвилин буквально за мною знову прийшли, цього разу вже місцеві.

- Теж допитували?

- Як сказати?.. Конкретних запитань у них не було. Більше таке: "Чого прийшов?!", "Ти прийшов нас убивати!". І били. Дізналися, що я з Західної України, та ще й з Рівненської області, звідки родом один з засновників "Правого сектору" Сашко Білий – значить, все, правосєк. Побуцали-побуцали, а коли з’ясувалося, що я зі Збройних сил України – значить, ти по-любому бандерівець. І знову били…

Вони на 100% переконані, що ми, вихідці з Західної України, – їхні люті вороги. Їм же це роками нав’язувалося. Там у більшості намертво вбито в голови, що от вони, східні регіони, всіх годують, а в західних областях - одні нероби, які живуть за їх рахунок та ще їх же й ненавидять…

- Скільки це тривало? Що з вами робили?

- "Розстрілювали". Підвішували. Током били. Зуби пиляли… Жесть, словом. Три доби це тривало. Аж поки нас не забрали на Донецьк.

- Тобто, ви теж пережили імітацію розстрілу?

- І не раз. Бувало, приходили і пробували розстрілювати в камері. А раз їхній "голова" мене на розстріл возив, Захарченко.

- Як це було?

- Прийшли в камеру. Мішок на голову. Витягли на вулицю, запхали в машину – і повезли. Коли приїхали, мішок спершу не знімали. Чую - голос: "ти знаєш, хто я?". А ми з хлопцями ще до полону хоч і в землянках жили, а мали можливість телевізор подивитися. То я Захарченка голос чув. І впізнав. Коли ж зняли мішок, переконався остаточно, що не помилився.

- Що він вам казав?

- Питав, чого ми туди прийшли. Казав: "ми – русскіє".

- Він це на камери розповідав?

- Ні. Без камер. "Ви, - каже, - прийшли до нас вбивати наших дітей. Коли ми прийдемо до вас, робитимемо таке ж беззаконня, як ви у нас"… У такому дусі.

І я був не в тому становищі, аби йому щось доводити, пояснювати, розповідати.

А потім мене підвели до ями. Дали викурити сигарету. Запитали про останнє бажання… Я був переконаний, що зараз помру. І попросив тільки, аби моє тіло віддали в Україну. Щоб мене вдома поховали. Захарченко сказав: "Согласен. Отдадим".

Стоячи обличчям до ями, я чув, як у мене за спиною спрацював затвор пістолета. Відчув, як мені приставили ствол до потилиці. Почув клацання. А далі – крик: "Він, сука, навіть не смикнувся!".

Тоді мене збили з ніг. Почали буцати. Пам’ятаю, я тоді заматюкнувся: хулі мені смикатись, якщо я знаю, що навіть болю не відчую…

За якийсь час мене знову підняли на ноги. Знову спрацював затвор – і коротку чергу зі "стєчкіна" дали біля вуха. І все. Ще трохи побуцали, закинули в машину і привезли назад.

- Як думаєте, навіщо це все з вами робили?

- Не знаю. Можливо, хотіли психологічно зламати. Хлопців з 13 батальйону, які раніше в полон попали, теж на розстріл вивозили.

- Теж Захарченко?

- Так. Може, це в нього комплекс неповноцінності якийсь так про себе знати дає…

- Я розумію, що тоді вам було не до того, але все ж запитаю: яким він вам здався?

- Досить недалеким, але дуже агресивним. В ньому повно оцього "за русскій мір", "ми – русскіє", "ви всі неправильні, чого сюди приперлися?"… Якщо чесно, для мене загадка, як так трапилося, що він опинився на такій високій "посаді".

- Не побачили в ньому "лідерських якостей"?

- Ні лідерських якостей, ні ерудованості, ні освіченості, ні хоча би елементарного виховання.

- А як вам здалося, він реально вірить в оцю всю дурню про "Новоросію", "рускій мір" і так далі?

- Я не знаю, у що він вірить. Там взагалі багато хто вже у всьому зневірився, коли спробував, яка на смак заварена ними ж каша…

Я переконаний, що Захарченко просто виконує накази, які йдуть з Росії. Їм просто потрібна була людина, яка буде мовчки виконувати, що скажуть. А за це він отримує свої дивіденди. Бо він же не живе так, як переважна більшість громадян України в окупації.

Багато хто там вірив у маячню про "рускій мір" і про свою приналежність до "русскіх". Але якщо вони і прозріли, побачивши, який він, той "рускій мір" - вони про це мовчатимуть. Бо щось комусь доводити не тільки марно, а й небезпечно.

- А вам взагалі доводилось з місцевим населенням спілкуватися? З тими, хто не в формі?

- Так. Щоб ви розуміли, нас там використовували, як рабсилу. Аж до моменту, коли перевезли в макіївську колонію.

"Робочки" почалися, коли нас перевезли в Донецьк. І перше, що довелося робити мені – це діставати хлопців з завалів донецького аеропорту.

- Ви в той найперший раз знали, куди вас везуть і що саме доведеться робити?

- Спочатку – ні. Дізналися вже в машині. Нас посадили в "Урал" і вже тоді сказали: їдемо в аеропорт. Будете діставати своїх.

- Що ви там побачили?

- Руїни. І те, що лишилося від хлопців...

Тоді бойовики в ЗМІ хвалилися, що їхнє "Міністерство надзвичайних ситуацій" разом з військовими розгрібає завали, дістає тіла. Було не так. Їхні МНСники працювали зі спорядженням – пневмоножицями, болгаркою, бензопилкою. Допомагали нам витягувати тіла з ями на поверхню. Складати рештки в мішки, якщо треба було. Інколи – краном плити піднімали, бо хлопців знизу підірвали.

Але здебільшого техніку вони боялися підганяти – щоб наші не прив’язалися до орієнтира і артою не накрили. І ми розбирали завали руками.

Діставали в основному не тіла – фрагменти тіл.

- Це ж вони там довго лежали…

- Крайній раз ми діставали хлопців вже на початку березня. На вулиці вже було тепло. Але добре, що тоді довго трималися морози. І там, внизу, в приміщенні, де хлопців підірвали, було холодніше. І тіла ще більш-менш збереглися.

- Але ж це все одно мав бути страшенний шок…

- Так. Для когось більше, для когось – менше. У кожної ж людини – свій больовий, емоційний, морально-психологічний бар’єр. Але це треба було робити. Ти знаєш, що хлопців треба повернути додому. Просто для того, аби поховати за християнськими законами.

- Багатьох вдалося тоді розшукати серед завалів?

- Не можу сказати навіть. Ми спілкувалися з "кіборгами", які розповідали, що коли мали штурмувати старий термінал, ще одна група виїхала їм на підмогу. В тумані хлопці заблукали, виїхали прямо на терористів – і їх розстріляли. Їхні тіла ми теж збирали там, біля старого терміналу.

Возили нас в ДАП разів з десять. Поки ми там внизу все не розгребли. Там два підриви було. Перший – обійшлося без загиблих. Бо тоді наші хлопці тримали лише частину поверху і відійшли якраз на протилежний бік, до виходу на взльотку, куди їм БК підвозили і звідки поранених забирали.

А вдруге, коли їх підірвали на тому п’ятачку, який вони тримали під кінець – тоді дуже багато полягло. Бо частина хлопців вийшла вночі. А частина – лишилися. Теоретично вони мали шанс на порятунок. Того ранку впав густий туман, і можна було ризикнути і спробувати подолати тих 400-600 м.

Але вони не пішли. Не захотіли лишати тих поранених, яких не могли фізично витягти…

- Крім вас і працівників "МНС" хто ще був присутній на цих виїздах?

- Представники Червоного Хреста. Сапери їхні. Журналістів не пускали. А коли вони там з’являлися – нас просто не вивозили на роботи ні в той день, ні три-чотири дні після. Не працювали ми і під час артобстрілів.

Ну і неодмінно були російський та український офіцери з СЦКК (Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін. – Ред.).

- Нашому офіцеру дозволяли з вами говорити?

- Він постійно з нами спілкувався. Привозив сигарети, солодощі. Саме завдяки нашому офіцерові я вперше зміг подзвонити додому. Він привозив два мобільні, і всі хлопці (нас виїздило по 15-20 чоловік) мали можливість хоч парою слів перекинутися з рідними. Ні російський офіцер, ні ті, хто нас супроводжував, не заперечували.

- Ви питали у нього, коли вас витягнуть?

- Він сам говорив: хлопці, тримайтеся, вами займаються, все буде нормально. І ми вірили. Бо тоді ще проходили обміни. Я вже воював, коли багато хлопців витягли з полону в 2014-му. Наприкінці лютого 2015 теж був великий обмін. Потім до квітня відбувалися одиночні обміни. А в серпні поміняли більше 10 чоловік. Бувало, що волонтерам вдавалося витягувати хлопців. Спілка афганців витягла тих трьох бійців 13 батальйону, які з нами сиділи.

- А ваш товариш, з яким ви в полон потрапили – яка його доля?

- Його обміняли на початку березня 2016-го. У нього були серйозніші ушкодження, ніж у мене. Зараз йому дали другу групу інвалідності.

Тобто тоді ми чекали, що нас ось-ось звільнять. І, бачите, дочекалися – хоча майже три роки просидів. Там і досі лишаються наші хлопці. Щонайменше 5 чоловік. Був ще й 6-й, Рома Савков. Його поміняли в січні. Троє з тих, хто досі в полоні – військові: Богдан Пантюшенко з 1-ї танкової бригади і два бійця 3 полку спецпризначення Сергій Глондар і Саша Коріньков.

І це тільки ті, кого я бачив особисто.

(Далі буде...)

Підпишись на Telegram-канал і подивись, що відбудеться далі!

Читайте всі новини по темі "АТО на Донбасі" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
2
0
Смішно
8
Цікаво
5
Сумно
3
Треш
Отправить комментарий
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Блоги / думки