19 січня • оновлено в 15:22
МоваЯзык
Головна Блоги

/ Розслідування

"Я повернуся": історії та фото воїнів, що віддали життя за Україну у листопаді

21.5т
Читати матеріал російською

У розпал відведення військ на Донбасі Україна продовжувала втрачати своїх синів. У листопаді, боронячи батьківщину, на фронтах ООС віддали життя семеро захисників. Ще троє воїнів загинули в тилу - під час вибухів на артилерійських складах у Балаклії.

Вічна пам’ять і шана тим, хто віддав життя за Україну.

Герман Бродніков, старший солдат 92 ОМБр

Герман Миколайович Бродніков (позивний Фріц) народився 28 березня 1996 року в м. Чугуїв Харківської області. Навчався у Клугіно-Башкирівській гімназії. Пізніше здобував освіту у Чугуєво-Бабчанському лісному коледжі, розташованому у смт. Кочеток. Закінчив коледж у 2015 році.

Рішення піти на війну ухвалив після загибелі на фронті батька. Герман підписав контракт – і з квітня 2016-го воював на Донбасі. Служив навідником ПКМ механізованого батальйону 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, воював у районі Мар’їнки та Авдіївки.

Побратими згадують: Герман збирався залишатися у Збройних Силах України до закінчення війни – в пам’ять про батька, який загинув, боронячи Україну.

18 жовтня Герман Бродніков зробив пропозицію коханій дівчині. Незабаром він збирався взяти коротку відпустку, аби відсвяткувати весілля. Але не судилося.

7 листопада разом з товаришами Герман розвантажував машину з лісом неподалік від Авдіївки. У цей час ворог двічі прицільно вистрілив у вантажівку з ПТУРа. 23-річний хлопець загинув на місці. Ще троє його побратимів отримали серйозні поранення. Один з них наступного дня помер у лікарні.

"Герман Бродніков був справжнім патріотом, вірним другом і добрим побратимом. Любив займатися спортом, мав веселу і щиру вдачу. Молодий, щасливий, сповнений життя і надій на прекрасне майбутнє", - згадують про полеглого воїна його бойові побратими.

У загиблого героя залишилися наречена, мама і сестра.

Геннадій Моторін, сапер механізованого батальйону 92 ОМБр

Геннадій Анатолійович Моторін народився 8 січня 1982 року у Краматорську Донецької області.

З лютого цього року служив сапером у механізованому взводі 92 ОМБр.

Був одним з військовослужбовців, які отримали поранення під час обстрілу з ПТУРа опівдні 7 листопада поблизу Авдіївки. Українські військовослужбовці розвантажували машину з лісом біля позиції "Шахта Бутівка", коли ворог розпочав обстріл. Одна з двох випущених найманцями ракет влучила прямо в "Урал", біля якого працювали військові.

Тоді 23-річний Герман Бродніков загинув на місці. Ще троє бійців з пораненнями різної тяжкості були доправлені до лікарні. Найбільше дісталося Геннадію: у нього були серйозні обширні опіки, множинні осколкові поранення, переломи кісток.

Лікарі майже добу боролися за життя Моторіна. Однак врятувати його не вдалося: 8 листопада серце 37-річного Геннадія зупинилося.

"Своєю щирістю та відкритістю заряджав побратимів", - кажуть про нього у 92 ОМБр.

Батьки Геннадія померли.

У нього залишилися дві сестри і брат, а також 8-річний син.

Юрій Хомік, солдат 14 ОМБр

Юрій Миколайович Хомік народився 1 листопада 1963 року у Володимирі-Волинському Волинської області.

Солдат 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Служив за контрактом. На службу був призваний Володимир-Волинським об’єднаним районним військовим комісаріатом 20 листопада 2017 року.

14 листопада Юрій Хомік отримав вогнепальне кульове поранення під час ворожого обстрілу. Бійця доправили у лікарню міста Гірське. Однак поранення виявилося несумісним із життям: під час здійснення реанімаційних заходів Юрій Хомік помер.

"Рука проросійської гнилої мерзоти забрала в рідних найдорожчу людину, у нас – побратима й друга, в Батьківщини – її сина й воїна… Спочивай спокійно, брате, ти вже відвоював своє, до останнього подиху захищаючи Україну… А нам – продовжувати те, що ти не завершив… Завжди пам’ятатимемо тебе, побратиме, і за твою смерть, будь певен, ворог поплатиться!”, – пообіцяли побратими Юрія.

Полеглому воїну за два тижні до загибелі виповнилося 56 років.

Похований Юрій Хомік у селі Зимне Володимир-Волинського району.

Артем Соколов, сержант 14 ОМБр

Артем Іванович Соколов народився 6 листопада 1987 року у Сущанах Кагарлицького району Київської області. у 2006 році закінчив Ржищівський гуманітарний коледж, де отримав диплом вчителя трудового навчання, креслення та фізкультури.

Після строкової служби працював водієм та охоронцем на приватних підприємствах. З 2012-го обіймав посади водія-експедитора та менеджера з логістики на ДП "Райське джерело".

У 2015-2016-му був мобілізований, брав участь у АТО.

Незадовго до загибелі підписав контракт з ЗСУ. Служив у 1-го батальйоні 14 ОМБр імені князя Романа Великого.

Удостоєний 5 недержавних нагород.

Загинув 16 листопада на Луганщині від смертельного кульового поранення, завданого ворожим снайпером.

Мама 32-річного воїна померла. У Артема Соколова залишилися дружина, донька, син та старенька бабуся.

Євген Коростельов, командир 128 гірсько-штурмової Закарпатської бригади

Євген Володимирович Коростельов народився 9 жовтня 1978 року у Сумах. Закінчив Військовий інститут ракетних військ та артилерії. Після закінчення навчання служив у артилерії 25 окремої повітряно-десантної бригади, де пройшов шлях від командира взводу до командира самохідно-артилерійського дивізіону.

На фронті – з початку війни. Обіймав посаду начальника артилерії – заступника комбрига 25 ОПДБр.

Брав участь у операціях з визволення Лисичанська та Сєвєродонецька Луганської області, а також у боях за Рубіжне, Красний Лиман, Слов’янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Шахтарськ, Вуглегірськ, Нижня Кринка. Взимку-навесні 2015-го пройшов бої під Олександрівкою, Авдіївкою, Опитним, Водяним, "Зенітом". Під його керівництвом у січні 2015-го артилерія бригади знищила багато ворожої техніки, живої сили та склади з артбоєприпасами у селищі Спартак. Сам офіцер тоді отримав контузію.

128 ОГШБр Коростельов очолив у вересні цього року – всього за кілька тижнів до загибелі. Однак встиг завоювати авторитет у славнозвісній бригаді.

"Полковник Коростельов прийшов до нас не так давно, але одразу впевнено почав командувати Закарпатським Легіоном. “Ми одна сім’я, одна велика 128-ма сім’я”, - ці його слова на нараді не залишали жодних сумнів, що так і є", - написали на сторінці бригади про полеглого командира.

12 листопада, за офіційною версією, комбриг Коростельов здійснював обхід позицій бригади в зоні ООС на маріупольському напрямку. І підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Під час вибуху постраждав ще один військовослужбовець – командир взводу. Обох поранених доправили до лікарні у Харків.

Внаслідок вибуху полковник Коростельов отримав множинні осколкові поранення кінцівок та тяжкий травматичний шок. Вибухом йому відірвало праву ступню і перебило ліву гомілку. Стан комбрига лікарі оцінювали як стабільно тяжкий, його підключили до апарату штучного дихання.

Його підлеглий теж отримав множинні поранення, відкритий перелом колінного суглоба, його стан медики оцінювали як середньої тяжкості.

19 листопада попри всі зусилля медиків о 4 ранку серце полковника Євгена Коростельова, який так і не прийшов до тями, перестало битися. Як пояснював провідний хірург Харківського військово-медичного клінічного центру Північного регіону Сергій Шипілов, вибух завдав масованого тяжкого ураження легень. Саме це призвело до розвитку високої гіпертермії, яка і призвела до смерті героя.

Похований 41-річний герой на Алеї Слави на Центральному кладовищі Сум.

У нього залишилися дружина, донька і син.

Богдан Шацький, командир батареї 15-го реактивного артилерійського полку

Богдан Олексійович Шацький народився 11 січня 1995 року у селі Михля Ізяславського району Хмельницької області.

Закінчив Шепетівську спеціалізовану школу-інтернат, потім навчався у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Одразу після закінчення академії вирушив на Донбас боронити Україну.

Загинув пізно ввечері 22 листопада 2019 року – під час виконання службових обов’язків. Офіційно обставини смерті Богдана Шацького не розголошувались. За неофіційними даними командир батареї загинув під час ДТП.

"Богдан – це була сама світла людина, яку я знав, який вмів підтримати, міг дати пораду, розрадити і цінував життя. І завжди був поруч", – цитують журналісти 5 каналу слова побратима загиблого Михайла Феєра.

"Веселий, був професіоналом своєї справи. Подобався підлеглим і поважали його командири. Це дуже велика втрата для нас. Ми служили з ним в одному підрозділі, 1 реактивному дивізіоні. Класний був, дуже добрий, дуже щирий. Що би ти не попросив, він би тебе не кинув у біді ", – згадував під час прощання з Богданом ще один його побратим, Олег.

Це була четверта ротація Богдана Шацького у зону проведення ООС.

У воїна залишилася дружина.

Дмитро Мовчан, сапер 91 ОПОЗ

Дмитро Сергійович Мовчан народився 8 серпня 1993 року у Великій Писарівці Сумської області. Мешкав у місті Охтирка.

Прапорщик, військовослужбовець 91 ОПОЗ.

У 2016 році одружився.

Загинув 15 листопада внаслідок вибухів боєприпасів на території Центральної артилерійської бази забезпечення боєприпасами під Балаклією на Харківщині. Згідно з офіційною версією, у ході завантаження залишків боєприпасів, які мали бути утилізовані, загорівся твердопаливний двигун до ракет 3М9 зенітно-ракетного комплексу "Куб". Це загорання і спричинило вибухи боєприпасів.

Внаслідок НП на місці загинули сапери Дмитро Мовчан та його побратим Денис Ярмак – обом по 26 років. Ще 5 військовослужбовців з опіками і пораненнями були доправлені до лікарні. Один з них згодом помер.

"Це був такий друг, якому дзвониш посеред ночі і кажеш: Діма, мені треба. І він ніколи не говорив, що в мене якісь проблеми. Він говорив: все, ми зараз, завжди був готовий піти на допомогу в будь-який час дня і ночі", - згадував товариш загиблого Віталій В’юник.

"Прапорщик Мовчан другий контракт закінчував. Він неодноразово брав участь у розмінуваннях і в Новобогданівці, і Балаклеї. Брав участь міжнародних місіях – в Косово. Професіонал своєї справи", - характеризував загиблого командир в/ч А 0563 Денис Дикий.

У 26-річного Дмитра Мовчана залишилися батьки, дружина та дві донечки – півтора та три роки.

Денис Ярмак, сапер 91 ОПОЗ

Денис Миколайович Ярмак народився 6 лютого 1993 року.

Старший солдат 91 окремого полку оперативного забезпечення. Загинув 15 листопада на місці під час вибухів на артилерійській базі поблизу Балаклії на Харківщині

"Денис Ярмак – це водій-сапер, який вже неодноразово був і в Лозовій, і в Новобогданівці, і в Калинівці. Де тільки вибухали склади, ми була завжди одні з перших", - розповідав журналістам під час прощання з загиблими саперами в Охтирці командир в/ч А 0563 Денис Дикий.

У загиблого військовослужбовця залишилася мама.

Сергій Подуфалов, старший водій 55 окремого автомобільного батальйону "Чорний ліс"

Сергій Вікторович Подуфалов народився 28 грудня 1975 року у селі Ясинове Олександрівського району Кіровоградської області.

Старший солдат, старший водій автомобільного взводу автомобільної роти 55-го окремого автомобільного батальйону "Чорний ліс" - як кажуть його побратими, один з кращих у батальйоні. Служив за контрактом.

Під час вибухів на артилерійських складах у Балаклії отримав важкі травми та опіки. Був доправлений до реанімації Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги. Помер 17 листопада. Йому було 43 роки.

У Сергія Подуфалова залишилася дружина та двоє синів.

Олексій Капустян, 10 ОГШБр

Олексій Капустян (позивний Капуста) народився 18 жовтня 1993 року у селі Кринички Гощанського району на Рівненщині.

На війні - практично від самого початку. Встиг послужити у 2 окремому батальйоні територіальної оборони Рівненської області "Горинь", у 30-тій і 24-тій бригаді, 130-му окремому розвідбаті. Зараз служив за контрактом у 8 окремому батальйоні 10 ОГШБр.

29 листопада Олексій Капустян разом з побратимами облаштовували окопи. Тоді в нього поцілив ворожий снайпер. В соцмережах уточнюють: куля влучила прямо у серце.

Побратими згадують: Олексій був справжнім воїном, надійним побратимом. Мав загострене почуття справедливості та тонке відчуття гумору. Дуже любив тварин.

"Це був ідейний і хоробрий боєць. Він справді знав, що воює за Україну. Його не цікавили гроші, посади, кар'єра. Лишень Україна була в його душі. Він в день копав окопи, а в ночі стояв на посту. Він не жалівся на побутові умови, а вперто воював, воював", - написав про полеглого воїна журналіст та доброволець Михайло Ухман.

Вдома на загиблого героя чекали мама та 3-річна донечка

Останній пост на сторінці Олексія у соцмережі – це фото, на якому патронами викладена обіцянка: "Я повернуся".

Обіцянка, якої він не зможе дотриматися.

.

Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!

Читайте всі новини по темі "Війна на Донбасі" на сайті "OBOZREVATEL".

62
Коментарі
77
78
Смішно
9
Цікаво
203
Сумно
12
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Скирда Женя
Скирда Женя
Вечная Память Героям Украины!!! Смерть русско-фашистским оккупантам!!!
Показать комментарий полностью
Исаев Максим
Исаев Максим
Скирда Женя, а почету ты не в ато, патриот? Неси смерть Аккупантам!
Показать комментарий полностью
Исаев Максим
Исаев Максим
Аллея пидapacoв!
Показать комментарий полностью
Колоборденко Дмитрий
Колоборденко Дмитрий
Вернулись, ага! В пакетах...:)
Показать комментарий полностью

Новини розслідувань

Топпублікації

Топблоги