Дежавю з дитинства

У кожного є свої, такі собі "дежавю" з дитинства ... свої запахи, звуки, особливі тіні від яскравого сонця, відчуття затишку, коли мама пече пиріг, і скрип паркету, коли тато вранці, боячись розбудити, виходить з кімнати на ціпочках .

Я ніколи не соромилася зізнаватися в любові ранкового Києву, і щоб так 5:30, коли їдеш в таксі сонний після Криворізького поїзда, і на вулицях нікого, крім сонця, що відбивається в дзеркальних вітринах, і поливні машини, як в радянських фільмах 50-х (Не знаю, чому є цукерки "Київ вечірній", і досі немає ранкового? Як на мене, так ранковий набагато прекрасніший).

Зараз, завдяки статусу мами, яка, як відомо, пильнує і вдень, і вночі, маю щастя спостерігати київські весняні світанки щоранку. І вже кілька разів ловила себе на цих дитячих "дежавю".

Так ось, рано вранці чомусь повертаюся в свої 5-7 років. Я в ошатному платті, яке мама погладила з вечора, з найкрасивішою зачіскою на світлі виходжу у двір, бо батьки ще збираються, вбираються у свої напрасовані святкові костюми, сукні та туфлі, які натруть до обіду, і потрібно буде шукати лавочку в парку і діставати з сумочки пластир, приготовлений заздалегідь.

Це передчуття святкового і обов'язково весняного дня, повного пригод, розглядання у парку незнайомих дядь і тьоть, собак, нових друзів, гойдалок ... А ще можна навіть не їсти суп, а замість нього наїстися смачних тістечок з шоколадним кремом, або морозива... і, може, навіть не раз, а вранці в обід і ввечері - день-то довгий... а потім, ближче до ночі, всі веселі, втомлені і трохи п'яні від свіжого повітря повернуться додому, але це звичайно ще не скоро, адже день тільки починається ...

П.С. А ще мені дуже цікаво, які у наших дітей будуть відчуття дитинства? Які запахи і звуки назавжди залишаться в їх головах і серцях?