Грицак: банальний націоналізм украинцев

За день до матчу збірніх Швеции та України розмовлять з поважний паном - з тихий, до чійого голосу ВСІ пріслухаються, даже коли ВІН, цею голос, не конче комусь подобається.

Говорили знову про "багато Україн" - Скільки їх насправді є: одна, Дві, чи двадцять Дві.

...

Ще того ж вечора БУВ футбол. Футбол красивий и Переможне. Я не є футбольним фанатом, тому не ручуся за точність своих СПОСТЕРЕЖЕННЯ, альо чув від свого близького приятеля Скарги, что русский футбольна збірна НЕ співає "Ще не вмерла Україна". Тім разом все Було по-Іншому: співала більшість футболістів, и даже Андрій Шевченко відкрівав рота во время співу, хочай виразно невпопад. Альо я впевнений, что после двох его Переможне голів даже національно свідомі галичани Готові Йому пробачити цею прогріх. Разом з футболістамі співав стадіон - здебільшого розмальовані у синьо-жовті кольори молоді люди. А за день до того Колєсніков закликали украинцев вівісіті синьо-жовті прапори у кожному вікні й на Кожній автомашіні.

Всі це Було у нінішньому Киеве. А я пам "ятаю, як у тому самому Києві у вересні 1989 пізнім вечором ми ВЕРТАН метро з синьо-жовтими прапорами з установчо з" їзду Руху, й у вагоні до нас пристав Якийсь дядько Зі словами: "Хлопці, що не грайтеся з цим" . А ще за кілька років до того, 1982 року, ми Їхали з колєги зі Львова на Байковому цвинтар, на могилу Грушевського, и весь тролейбус напружено пріслухався до Нашої української мови - поки хтось теж порадіють "не играта з цим".

Це - НЕ покріті міллю ностальгічні спогади. Це просто нагадування, Як було. Було Відчуття, что Україна Ніколи не стану іншою. А ЯКЩО и таборі, то Хіба не в таких кордонах - НЕ позбав без Донецька, альо, мабуть, и без Киева. Колі Єжи Ґедройця на качану 1990-х запитувана, яка частка чекає Білорусію й Україну, то ВІН казав, что Білорусія, мабуть, чи не втрімається як незалежна держава, а Україна, ЯКЩО втрімається, то Хіба что до Дніпра, а Решті за, власною волею відійде до России.

Такі побоювання, кажуть, МАВ тоді й Збіґнєв Бжезинський. ВІН теж думав, что Україна розколеться. Альо у нього це чати Доті, доки у Києві ВІН НЕ Пішов на футбол "Україна-Росія". Вартувало Йому Побачити українських фанів з прапорами, Які вікрикували Преса мовою антіросійські гасла, як ВІН змінів мнение: Якщо Україні Щось загрожує, то чи не розкол.

Ті, хто пам "ятає межу 1980-х і 1990-х, підтвердять, Скільки Було клопотів з введенням української сімволікі - гімну, синьо-жовтого прапора и тризуба. На Півдні и на Сході їх спріймалі як символи кровожерного українського націоналізму. Тоб зовсім НЕ спріймалі. Колись мій студент у Будапешті написавши магістерську роботу на Цю тему, и на підставі опитувань довів, что перелом настав з перемогою Оксани Баюл на Зимовой Олімпійськіх іграх. З того моменту, коли на честь ее перемоги заграли український гімн и піднялі синьо-жовтий прапор , російськомовні Сходу и півдня начали вважаті ЦІ символи своими - бо смороду перестали буті символами українського націоналізму, а стали символом переможної Спортивної нації.

ЦІ ВСІ Приклади ілюструють тезу про так звань "банальний націоналізм". Це націоналізм НЕ гучно фраз и героїчного национального минули, а скромного прапора, Який Стоїть у кутку. Альо Стоїть там давно, Постійно и так звичних, что на нього вже почти Ніхто НЕ звертає уваги. ВІН ставши доконанім фактом. ЩОДЕННИЙ банальністю. Як Повітря, Яким ми діхаємо, и на Яку почінаємо звертати уваг позбав тоді, коли его нам не вістачає. Або коли нас електрізує, як озон после погрожуй - зовсім як после матчу "Швеція - Україна". І хто тоді насміліться Говорити, что немає одної України, а Тільки Дві чі двадцять Дві?