Сто днів "коаліціади", або Біг на місці
Нарешті! Помаранчева коаліція, на необхідність якої наполягали соціалісти і БЮТ, відбулася! Без малого сто днів знадобилося їм, щоб це давно очікувана подія стало реальністю.
Сто днів - дата знакова. За цей термін Бонапарт Наполеон, який втік з острова Ельба, скоїв тріумфальний марш на Париж, зібрав величезну армію, пройшов половину Бельгії і зазнав нищівної поразки від військ антифранцузької коаліції в битві під Ватерлоо. На що здатні наші нинішні "бонапартікі", покаже найближчий час. Але вже сьогодні очевидно, що жертвою парламентської коаліції на весь період каденції Верховної Ради п'ятого скликання, незалежно від її формату в майбутньому, стануть виборці. Як "біло-блакитні", так і "помаранчеві". "Бачіли очі, что купували ..."
До такого невтішного висновку підводить весь хід донезмоги тривалого коаліційного процесу. Зовсім недавно, відразу після виходу "Нашої України" з переговорів про створення демократичної коаліції, Тетяна Мокріді, прес-секретар НУ, на всю країну заявила, що програми чотирьох політичних сил (крім комуністів), що пройшли до парламенту дуже схожі. Треба ж?! А ми-то, наївні, думали, ніби у політиків, які поставили за мету побудову "розвинутого" капіталізму, можуть бути серйозні розбіжності? Всі нестикування з одними і розбіжності з іншими, вважає "речниця", лежать виключно в площині ідеології: статусу російської мови, НАТО, етнокультурних відмінностей, федеративного устрою держави. Але навіть володіючи певною самостійністю, ідеологія все ж надбудова, а базис - економіка.
Визначення Леніна: "Політика - є саме концентроване вираження економіки" ніхто ще не відміняв. Яка економіка закладена в протистоянні політичних сил, яка їх лідери намагаються піднести нам нині як протиріччя, що лежать в основі розколу в суспільстві? Боротьба за владу і розподіл грошових потоків? Але це не економіка, а щось зовсім інше.
Звичайно, можна не звертати уваги на маловідомого "річковика" НУ. Але ж про те ж невтомно віщають зі сторінок популярних газет і з екранів телевізорів відомі політики, численні політологи, економісти і аналітики, які спілкуються чи не на "ти" з головними дійовими особами нашої "політичної еліти". Якщо повірити їм і погодитися, що програми противоборствовавших політичних сил схожі (а з кінця 2004 року, і це загальновідомо, вони не на йоту не змінилися), то їх лідерам - Ющенку і Януковичу - не залишається нічого іншого, як вийти на Майдан і прилюдно покаятися перед народом. За те, що вони його обдурили. За те, що в силу своїх особистих амбіцій, владолюбства і вузько корпоративних інтересів ледь не поставили його на межу громадянської війни. Але вони цього не зроблять. І зовсім не через острах відповідальності, а тому, що тим самим погрешат проти істини.
Напевно, немає нічого краще комуністичної ідеї. Коли-небудь настане час, і вона, можливо, перестане бути тільки прекрасною утопією. Немає нічого негожого і в прагненні будувати соціалізм. Як немає нічого поганого в бажанні йти по капіталістичному шляху розвитку. Адже проблема навіть не в "дорогах, які ми вибираємо". А в тому, заради кого і якими засобами ми це робимо. Ющенко зразка 2004 року говорив, звертаючись до втратили всяке почуття міри і совість олігархам: "Так більше тривати не повинно!". І погрожував їм вказівним пальцем: "Або платите своїм працівникам за європейськими мірками, або пошукайте собі бізнес в який-небудь іншій країні". Янукович, під час перебування прем'єр-міністром, домігся більшого зростання ВВП, ніж будь-яке попереднє йому уряд. Але життя краще від цього не стала. У чию кишеню йшли грошики, загальновідомо. Як і те, завдяки кому і за рахунок кого наживалися величезні стани. Ось в цьому і крилося головне протиріччя, що поділило суспільство. Наприкінці 2004-го більшість українців зважилися змінити порядок речей. Їм було заради чого виходити на площу. В результаті - влада перейшла до кращого з претендентів.
Тепер він мовчить, прислухавшись до "ближнього кола", відомому нам як "любі друзі". Ющенко відійшов від Майдану, у всякому разі, від головних його гасел: "Бандитам - тюрми!", "Багаті поділяться з бідними!", "Геть корупцію!". А Янукович - "не поступився принципами". Він знову обіцяє повернути нас все в той же кучмістською-азаровський рай. Сьогодні між ними дійсно більше спільного. Один визнав підсумки приватизації і заявив, що "реприватизація", тобто повернення через суди незаконно відчуженого державного майна, була помилковою. Інший, як - ніби це записано в Священному писанні, наполягає на святості і недоторканності приватної власності, здобутої навіть злочинним способом. А обидва вони, програмно, за капіталізм з "людським обличчям". З-під якого (продовжимо логічний ряд застарілих штампів), як з-під маски, проглядає "звіриний оскал".
Пасіонарна Юлія Тимошенко, захопившись боротьбою за примарне єдність "помаранчевих" сил і прем'єрське крісло, на час (?) Забула про голосно проголошеної нею на численних передвиборчих мітингах програмі "Повернення вкраденого". Передбачуване обрання Петра Порошенка головою Верховної Ради, схоже, назавжди поставить хрест на цій темі. Соціалісти, все ще очолювані Олександром Морозом, свою історичну місію бачать виключно в просуванні конституційної реформи. Зараз їм не до насущних потреб людей. За комуністів все сказав Володимир Ленін: "По формі - вірно, а за змістом - знущання". Сьогодні в парламенті немає політичної сили, здатної захистити інтереси народу.
Обвальне підвищення цін у травні та червні, що обрушилося на голови заколисаних передвиборними обіцянками людей, і очікуване в липні і вересні - лише перші ластівки прийдешньої економічної реформи. Прийняття "непопулярних", але, як переконують нас, необхідних і оздоровчих для економіки країни заходів. Хто проти?! Ось тільки чому, із завзятістю, гідною кращого застосування, їх всякий раз звалюють лише на плечі простого народу?
Минулі в парламент партії - ті, що склали правлячу більшість, і ті, що відійдуть до опозиції, обдурили нас, їхніх виборців. Як "біло-блакитних" і "помаранчевих", так і інших політичних забарвлень. Вони обіцяли нам справедливість і процвітання. А пропонують змову кланів і зубожіння. Нехай це послужить нам уроком. І - хто знає - допоможе, нарешті, зрозуміти один одного!
Сергій Колосов , незалежний журналіст