"Позашлюбний син" Януковича відповів на запитання "Обозу"
Саме ця людина внесла чималий внесок у формування публічного образу Віктора Януковича. Такого, яким він відомий всій країні.
Ще в 2004-му році, під час частих візитів до Вашингтона, Едуард Прутнік ставив на службу української батьківщині і донецькому уряду американські лобістські компанії. Саме він знаходив іноземних піарників, які всіма силами намагалися "олюднити" вигляд непублічного лідера.
"Позашлюбний син" Віктора Януковича
У вузьких колах Прутнік відомий як беззмінний радник Януковича. Як людина, що знаходиться до Віктора Федоровича чи не ближче інших і, безсумнівно, має на нього вплив. У ногу з Януковичем Прутнік крокує вже досить давно - з середини дев'яностих. Зважаючи разючого зовнішньої схожості з лідером, Едуарда Анатолійовича частенько жартома називають його "позашлюбним сином".
Втім, розмальовки "батьків і дітей" у них теж бувають. Остання велика трапилася близько року тому, коли Партія регіонів залишилася в опозиції і у розбитого корита. Навесні 2005-го, коли особистісний рейтинг Віктора Федоровича танув, як вершкове масло на осонні, Прутнік був одним з перших, які наполягали на радикалізації партії, посилення опозиційної риторики. На цьому тлі - конфліктував з "поважними старцями" калібру Рибака та Азарова. Ще раніше він пропонував перейменувати ПР в Республіканську партію регіонів. Рокіровка з ПР не вдалася, але "Республіка" Юлія Йоффе, що перетворилася незабаром в Республіканську партію Юрія Бойко - розробка, багато в чому, Прутніка.
На цьому тлі подейкували про його протиріччях з Віктором Федоровичем. Апогеєм стало виключення Прутніка з політради ПР на з'їзді на початку березня. Він тоді, однак, не сильно засмутився, переключившись на відстоювання телеканалу НТН (скандал з легітимністю ліцензії цього ЗМІ був у самому розпалі), фактичним власником якого є. Пізніше - створив Експертно-аналітичний фонд "Соціум". Структуру, яка, за його ж власними словами, займається: "конструюванням нової української епохи. Це захоплююче, хоча і дороге заняття " (з інтерв'ю "Комсомольській правді в Україні" від 2 квітня 2005-го).
Ця компанія надавала якусь піар-підтримку (особливо на перших порах) виборчому проектом Володимира Литвина. Зі спікером і його командою Прутнік контактував по лінії старовинного свого приятеля Сергія Льовочкіна. Вони дружні ще з старих, "донецьких" часів. Їхній дует колись був тріо, що включає ще колоритну особистість Павла Борулько. У період прем'єрства Януковича ця трійця матеріалізувалася у складі наглядової ради "Ощадбанку", остаточно відвоювавши його у есдеків. Зараз ще Прутнік дружить з парламентським лідером НП Ігорем Єремєєвим.
Через півроку після "биття горщиків" екс-радник екс-прем'єра виявився на 55-й позиції виборчого списку Партії регіонів. У нинішні 32% він вклав чимало сил. Хоча рік тому ті ж Рибак і Азаров пророкували партії 30%, а Прутнік - всього 20%.
"Господи, як же ми могли так попалили!?"
Прутнік - один з небагатьох наближених Януковича, кому (на відміну від тих же братів Клюєвих, Олега Царьова і інш.) Вдалося вийти з м'ясорубки 2004-го з відносно незаплямованою репутацією.
Але в хроніках махінацій тіньового штабу "єдиного кандидата" - знаменитих "плівках Рибачука", свій слід він все-таки залишив. На записах розмов про "печиво", "святі демократії", переданих журналістам тодішнім нардепом Олегом Рибачуком, є і його, Прутніка голос. Від якого Едуард Анатолійович, природно, наполегливо відхрещується. Рік тому на розпитування про плівки він стверджував, ніби не тільки їх не чув, але і сумнівається в достовірності існування оних, оскільки всі його спроби знайти записи в Інтернеті успіхом не увінчалися. Коли ж, стараннями автора цих рядків, диск із записами Прутніку був доставлений і переданий прямо в руки, слухаючи їх, він чомусь щире веселився. Діалоги колег-штабістів типу: "треба дати хлопцеві бабок" (імовірно "хлопець" - Сергій Катков, головний "комп'ютерник" ЦВК - авт .) або: "У мене все на руках. Але ЦВК по моїй команді сім протоколів відклало. Я зараз повинен зрозуміти, зривати їх або не зривати (визнавати результати виборів за даними ділянкам чи ні - авт. ) - провокували заразливий регіт і радісні голосіння в стилі: "Господи, як же ми могли так попалили!?". Ті, хто хоч раз спілкувався з Прутніком довше однієї хвилини, знають: у відмінному почутті гумору йому не відмовиш.
Тим більше, що голос власної секретарки, також зафіксованої плівкою, він дізнався, про що не забув повідомити тоді вголос. Чим себе, власне, і видав.
Прутнік, можна сказати, легко відбувся. У вашої покірної слуги є один знайомий (поки ще - народний депутат), який, за родом діяльності (на той момент - член фракції ПР) мав усі шанси вляпатися в історію з "сервером", "печивом" та іншими неприємностями. Уникнув він цього буквально дивом. Так от, згаданий товариш досі зберігає у своєму смартфоні повну версію "плівок", і на дозвіллі їх регулярно слухає. Великий потреби в цьому немає - він давно знає їх на пам'ять. І не втомлюється повторювати: "Господи, спасибі тобі! Спасибі, що мене тут (на плівках, в сенсі, - авт .) немає ".
У будинку Порошенко буде жити Янукович
Едуард Прутнік - яскравий приклад справедливості донецької народної мудрості: "хто рано встає, тому Бог долар дає". Він її, до речі, частенько вживає. Свої долари людина, яку називають "наймолодшим мільйонером в оточенні Януковича" заробляв потім, але, видається не кров'ю. По украй мірі, певною антології Бориса Пенчука та Сергія Кузіна "Донецька мафія" про нього немає ні слова.
За інформацією ЗМІ, до сфери бізнес-інтересів пана Прутніка відносяться: "Український бізнес-банк" (раніше - банк "Донеччина"), ВАТ "Центральна збагачувальна фабрика" Калінінська ", ТОВ" Схід-інвестпром ", ТОВ" Веспром ", ТОВ "Донбасінвестпром" (виробляє і реалізує газові системи опалення), асоціація торгово-промислових підприємств "Донбаський розрахунково-фінансовий центр", ТОВ "ВОСТОКСЕЛЬХОЗПРОДУКТ", дві страхові компанії і т.д.
Цікава деталь: одна з прутніковскіх структур "засвітилася" по сумно відомому в Києві адресою - Грушевського 9-а. У так званому "будинку Порошенко" "Веспром" (ОКПО 24642536, м. Донецьк, вул. Лівобережна, 66-б) придбав квартиру № 60, загальною площею 999 квадратних метрів, за 6565000 428 гривень. Фактично це весь 18 поверх. В даний момент там триває ремонт, після якого в апартаменти, як очікується, вселиться такий собі Віктор Федорович Янукович.
Примітно, що ще рік тому, відповідаючи на запитання одного всеукраїнського друкованого ЗМІ про те, скільки особисто він витратив на кампанію 2004-го, Едуард Анатолійович несподівано різко зазначив: "Навіщо мені витрачати свої, я не настільки багата людина".
Втім, в друк той текст так і не вийшов. Не маючи формальних претензій до змісту, Прутнік заветував його ще на стадії вичитки. Порахувавши, мабуть, що зайві одкровення на користь йому не підуть. Дефіцит досвіду публічної політики проявив себе в самому поганому вигляді.
"Едік, ти ким будеш?" - "Міністром оборони СРСР"
Ніхто не розкаже про людину краще за нього самого. На стадії підготовки цього матеріалу, у розпорядження "Обозу" (окреме спасибі колегам-журналістам) потрапив цікавий документ - Автобіографія заступника голови Донецької обласної державної адміністрації Едуарда Прутніка . Папір, названа гордо "Я захищаю свою Батьківщину" датоване 17 вересня 2002 року.
Свого часу це чтиво було досить популярним методом звеселяння в середовищі донецьких журналістів. Утримуючись від будь-яких коментарів, пропонуємо увазі читачів деякі найбільш пізнавальні, на наш погляд, моменти життєпису пана Прутніка. Стилістика і граматика - автентичні.
"Я народився 11 січня 1973 року в місті Селидове. Батька свого я не пам'ятаю. Знаю лише, що він пішов з сім'ї, ледь мені виповнилося чотири роки. Мама працювала в дитячому саду, на 70 рублів виховувала мене і мою старшу сестру Тамару. Жили ми дуже дружно. Пам'ятаю, коли я захворів жовтяницею , і мене поклали в інфекційне відділення, мама цілу ніч просиділа під вікнами лікарні. А як вона хвилювалася, коли їй сказали, що я ледь не потонув у басейні, показуючи на першому тренуванні своє вміння плавати.
Коли мені було 11 років, мами не стало. Вона померла від важкої хвороби, померла у мене на руках. Поховали її на кладовищі за містом. Томка після смерті матері поїхала вчитися в полтавське медучилище, а мене прямо з похорону відвели до себе баба Юля і дід Василь.
... Баба Оля все життя пропрацювала на залізниці, але до того часу, як я оселився у неї в будинку, пішла на пенсію. Втім, мною їй займатися було ніколи. Вона часто виїжджала в село, де у неї був хвора мати. Дід - бригадир на Селідовською ЦЗФ - був зайнятий роботою. Тому всі тяготи мого виховання випали на долю вулиці і моїх вчителів у школі.
Я вдячний моїй класній керівниці, що ні махнула на мене недолугого рукою. Забирала мене з міліції. Як я туди потрапив? Один здоровий бугай здорово образив мою сестру. Незважаючи на те, що він був на чотири роки старший за мене, я не побоявся заступитися за Тамару. З бою вийшов переможцем. Проте до міліції забрали нас обох. Лише вчителька допомогла відновити справедливість.
Після восьмого класу я поїхав вступати до Свердловське суворовське училище. Не надійшов. Бо ніякого блату не було , і мене обійшли генеральські і полковницькі синки. Повернувшись зі Свердловська, я вирішив, що мій єдиний шанс - це 9-10-й класи. Дід з бабою вважали інакше. Їм набридло мен годувати. Вони не пускали міни в школу, хотіли, що вступив до ПТУ. Я втік з дому. Повернувся тільки через два місяці, коли поки перестали приймати документи в ПТУ. І пішов до школи ".
Далі так: "Скільки себе пам'ятаю, я завжди був лідером. Спочатку поважали за кулаки, потім за те, що я добре вчився. Якби не клеїв дурня до 8-го класу, закінчив школу із золотою медаллю.
... Після школи я вступив до Донецького військово-політичне училище. З самого раннього дитинства я мріяв стати військовим. Коли мене ще маленького запитували: "Едик, ти ким будеш?" - Я незмінно відповідав: "Міністром оборони СРСР". Але при цьому я був твердо впевнений, що служити почну на самій важкій ділянці в Приморському краї і міністерські лампаси приміряю лише пройшовши всі тяготи гарнізонної служби.
... Я вважаю, що захищати Батьківщину - це головна чоловіча професія. Я захищаю свою Батьківщину як економіст, як державний службовець, як депутат. Мрію, що мій молодший син Данило, якому скоро виповниться два роки, стане військовим. І пройде шлях від командира взводу у найвіддаленішій частині до міністра оборони, той шлях, який мені так і не судилося пройти ".
Про тяжких часах, що наступили після розвалу СРСР, Прутнік говорить так: "... Паралельно з навчанням я почав працювати в Селидівському міськвідділі комунального господарства. Потрібно було годувати сім'ю. До того часу у мене вже був старший син Кирило. Грошей катастрофічно не вистачало. Коли я їхав до Москви на сесію, я точно знав, скільки пиріжків я з'їм і скільки разів проїду в метро. Була підрахована кожна копійка. У своїх армійських черевиках я ходив до 1994 року. Потім з друзями організував фірму, що спеціалізується на будівництві та наданні комунальних послуг. Починали з нуля, самим доводилося і розчин заважати, і цеглу вантажити ".
І ось що розповідає про знайомство з Януковичем: "... Одного разу в місто приїхав тодішній заступник голови обладміністрації Віктор Федорович Янукович. У лад вступав новий газопровід. Більша частина робіт з будівництва газопроводу була виконана нашою фірмою в максимально стислі рядки і при мінімальному бюджетному фінансуванні. Віктор Федорович у своєму виступі зауважив, що ми зробили неможливо, давши людям газ, додавши: "Ми всі повинні робити неможливе для зростання добробуту жителів області". Через два дні я був призначений помічником заступника голови обладміністрації, а незабаром став радником губернатора " .
Ну, і наостанок: "... У 1998 році я був обраний депутатом обласної ради від Артемівського району. Будучи одним з наймолодших депутатів, я на першій же сесії було обрано заступником голови постійної комісії, що займається економічним розвитком області. Через рік я очолив цю комісію, а ще через два роки був обраний заступником голови обласної ради. Вже в якості заступника голови ради мною були розроблені ряд постанов, спрямованих на підвищення розміру пенсій та соціальних виплат, залучення в економіку краю, розвиток відносин з Росією ".
Особливо цікаво було б уточнити у Едуарда Анатолійовича, як йому вдалося " розробити низку постанов, спрямованих на підвищення розміру пенсій та соціальних виплат, залучення в економіку краю, розвиток відносин з Росією ", працюючи в настільки скромній посаді. Подібні операції, як відомо - прерогатива вищих органів влади.
Про це, а також багато іншого "ОБОЗ" дізнався у Прутніка в ході розширеного інтерв'ю у вівторок. Повний текст ("загорнути" який у Едуарда Анатолійовича рука на цей раз, сподіваємося, не підніметься) читайте найближчим часом.
Соня КОШКІНА