Бійка в парламенті - початок побиття Партії регіонів
При будь-яких конфігураціях між владою та опозицією блокування трибуни завжди було зручним і надійним методом для меншості захистити свої права, в умовах, коли парламентська більшість переходило на мову диктату.
Блокування трибуни стало кілька екзотичним способом відстояти свої інтереси, але в країні просто не було і немає інших механізмів захисту політичної меншості. Яка б влада не була в Україні, вона абсолютно впевнена в тому, що вона всерйоз і надовго і навіщо тоді надавати якийсь-опозиції якісь права?
Тим більше, що і блокування трибуни в українському парламенті завжди проходило весело і навіть театрально. Депутати хоч і могли трохи поштовхатися біля трибуни, але в цілому все проходило "культурно", обранці нерідко навіть посміхалися своїм політичним візаві, мовляв, ось такі ми солідні дядьки, а займаємося такий хлоп'ячої нісенітницею!
Бійки "по-справжньому" відбувалися в парламенті вкрай рідко і нічим іншим як порваними краватками не закінчувалися.
Пізніше блокування трибуни почало використовуватися як спосіб привернути увагу електорату до потрібних політичних проблем. Зокрема, будучи в опозиції, Партія регіонів неодноразово блокувала трибуну в ім'я "підвищення соціальних стандартів", - провалених відразу ж після приходу регіоналів до влади, - блокувала на знак протесту проти вступу України в НАТО, і навіть проти негідної поведінки в німецькому аеропорту тодішнього міністра внутрішніх справ Луценка.
Небезпечний Рубікон у Верховній Раді був перйден під час ратифікації угод щодо Чорноморського флоту, коли бійка в парламенті закінчилася госпіталізацією депутата від НУ-НС Олеся Донія. Тепер же опозиціонери в лікарню стали потрапляти цілими групами.
Найнебезпечніше в ескалації конфліктів у парламенті це те, що силові методи вирішення політичного протистояння можуть легко перенестися на все суспільство. Адже традиційно український парламент з усіма своїми недоліками і перевагами завжди відображав відносини в суспільстві, які б карикатурними вони при цьому не бували. І якщо громадяни і цього разу будуть брати приклад з політиків, тоді наші підкреслено мирні Майдани можу стати не такими вже мирними.
Навіщо ж знадобилося провладної Партії регіонів розхитувати суспільство, за спокій якого вони зараз несуть повну відповідальність? Адже слідую класичного ленінським принципом "чим гірше, ті краще", швидше не влада, а опозиція має бути зацікавлена ??у подальшій дестабілізації.
Відповідь слід шукати в тій моделі відносин між парламентом і Президента, яка склалася ще в епоху Кучми. Тоді, в часи жорстокої цензури епохи Кучми, коли, здавалося, влада буде припиняти будь-яку спробу своєї дискредитації, підконтрольне телеканали люб'язно показували будь-яку штовханину а, якщо пощастить, то й бійку в парламенті.
Насправді Кучмі було просто вигідно представляти парламент таким собі зборищем хуліганів. Адже на тлі бешкетують депутатів саме тодішній Президент залишався втіленням дисципліни і моральності.
Як, без сумніву, вигідно і нинішньому Президенту Януковичу уявити парламент або бездіяльним, або таким, де все вирішується через кулаки. Причому - саме весь парламент, а не яку-небудь його фракцію. Недарма ж саме Янукович першим швидко засудив побоїще в парламенті, в якому, на його думку, виявилася винна не яка-небудь політична сила, а якась "загальна культура" парламентаріїв.
Головна ж іронія нинішньої ситуації в тому, що в результаті дискредитації парламенту і парламентаризму самої постраждалої політичною силою незабаром стане Партія регіонів.
Опозиції, в общем-то, вже давно нічого втрачати - від участі керівництвом парламентом її вже давно усунули, впливу на дії влади у неї ніякого. А от фракція ПР ще недавно мала свої квоти в уряді, могла сама вирішувати, які закони потрібно приймати і навіть могла вплинути на розподіл бюджетних потоків.
Однак модель відносин між парламентом і Президентом, що виникла за часів Кучми, не передбачає наявність сильної партії, навіть пропрезидентською. Швидше будуть необхідні безліч дрібних партій, діяльністю яких будуть вправно маніпулювати чиновники з Банкової. Безумовно, для цього потрібно буде, перш за все, роздрібнити Партію регіонів - поки що найвпливовішу партію в парламенті.
І тоді пізно буде махати руками. І навіть кулаками. Директор Міжнародного інституту демократії, глава правління Центру соціологічних і політологічних досліджень "Соцiовимiр"