Навіщо нам ці дармоїди?
Не та тепер стала Ганночка Стеців ...
Багато років тому, працюючи в дитячій редакції Українського телебачення, я відповідав за дуже популярну в той час передачу для малюків "Срібний Дзвіночок".
З цією передачею по черзі виходили в ефір обласні телестудії, в тому числі Львівська. Там за "Дзвіночок" відповідала чудова дівчина Ганночка Стеців. Ось вже хто ніколи не підводив. А якщо підводила якась інша обласна студія, то Ганночка завжди могла виручити.
Одного разу я дізнався, що Ганна Стеців працює на радіо "Свобода", а ще через роки у Верховній Раді з'явилася Ганна Герман, у дівоцтві Ганна Стеців. Я подзвонив їй - просто згадати старі часи, старих друзів, нашу стару передачу.
- Ні, - сказала пані Герман, - я Цю передачу не робіла. Ві поміляєтесь.
Тобто на львівській студії вона і справді працювала, передачі на УТ готувала, але це не та Ганночка Стеців.
- Та сама! - Сказали мені колишні колеги. - І не сумнівайтеся! Вона не захотіла з вами говорити, тому що, напевно, подумала, що ви її про щось будете просити.
Ні, дорогі друзі. Ви помиляєтеся, а я з Ганою Герман абсолютно згоден: це не Ганночка Стеців. Та була ввічлива, доброзичлива і, судячи з наших, в основному телефонним, розмовам, дуже добре вихована.
Сьогодні, слухаючи сардонічні випади пані Ганни в нинішніх телепередачах, я переконуюся, що перед нами зовсім інша людина. Та, з якою я переплутав г-жу Герман, принаймні, слухала співрозмовників і ніколи їх не перебивала.
А ось пані Інну Богословську я не переплутав
А ось пані Інну Богословську я не переплутав. Вперше я почув Інну Германівну на якомусь зібранні. Вона звернула на себе увагу розумною, добре аргументованою, спокійною промовою. Ми трохи поговорили в кулуарах. Переді мною була розумна і інтелігентна жінка, такого співрозмовника хотілося слухати.
Дивлячись на Інну Богословську в телепередачах "Свобода С.Шустера" і "Свобода слова", я цього бажання не відчув.
Не хотів би образити провідних цих передач, вони чудові журналісти, але дивитися обидві "Свободи" неприємно. І якщо правда, що все на світі і справді має якусь особливу, як тепер модно говорити, "енергетику" то в цих передачах вона вкрай негативна. Панове народні депутати приходять в студію не для того, щоб шукати істину, а щоб перемогти в суперечці. І заради цієї нікому, до речі, не потрібною перемоги вони забувають, чому їх вчили мами і бабусі: ввічливості, вмінню слухати співрозмовника, вмінню не кричати і не брехати.
Я давно вже не дивлюся телепередачі, де наші обранці слухають тільки власні крики і безперервно брешуть, але одного разу вночі, коли чомусь не спалося, включив телевізор і абсолютно випадково побачив Інну Богословську. Вона пронизливо кричала, не даючи слова сказати співрозмовнику. Їм, здається, був міністр закордонних справ. Я вимкнув телевізор.
Бабусі не до НАТО, у неї кістки болять
Слава Богу, не з одних лише телешоу дізнаєшся, що діється в країні та світі. Нам вже всі вуха прожужжали, що парламент не працює і не працюватиме, поки народ не скаже своє тверде слово: "НАТО - ні!" Але народ не знає всіх подробиць того, чим є це саме НАТО. Народ повинен розібратися.
А раптом він скаже "НАТО - так!" Мабуть, тоді, як порадив в 1953 році німецький письменник Бертольд Брехт, доведеться відправити цей народ у відставку і вибрати собі інший народ. Вибирати нікуди не придатний парламент вже набридло.
Референдум щодо вступу чи невступу до НАТО нікому не потрібен, це марна трата грошей і часу. Такі питання вирішує парламент, на те його і обрали. Тому що моя сусідка бабуся Марія Мусіївна передовірила ці проблеми своїм депутатам. Бабусі не до НАТО, у неї кістки болять. Вона все життя горбатилася на свою народну владу, і тепер отримує за це антинародну пенсію.
Вносити зміни до Конституції мають найкращі юристи, тому що навіть самі інтелігентні та освічені громадяни не розбираються в тонкощах конституціоналізму. Нас попросили обрати вищий законодавчий орган саме для того, щоб цей орган денно і нощно тільки тим і займався, що вирішував подібні питання і вирішував по справедливості, чи не облаюючи один одного, а шукаючи і знаходячи самі правильні рішення. Замість того вони морочать голови собі і, головним чином, нам.
Навіщо нам ці дармоїди?
Народні депутати тому й називаються народними, що народ обрав їх у парламент працювати, тобто займатися законотворчістю, приймати закони. Якщо ж з вересня прийнято всього вісім законів, і якщо, кажучи по-чесному, цей парламент і до вересневих виборів, і після них не працював, то питається, навіщо нам цей парламент? Може, і справді Президент повинен вивести на вулиці новенькі бронетранспортери свого президентського полку, а, може, і танки теж вивести, і стати таким собі українським Піночетом. Або Сталіним. Такі варіанти активно обговорюються в громадському транспорті, від чого у мене, наприклад, холоне душа.
Але народні депутати в громадському транспорті не їздять. Їх чекають, захаращуючи вулицю Грушевського, величезні, жирні, лискучі іномарки. Нам не шкода, нехай у депутатів будуть найкращі авто, найдорожчі годинник і сукні, дайте їм найбільші пенсії на старість, але нехай працюють. Тому що видавати крики в телевізійних студіях і влаштовувати клоунаду в залі Верховної Ради - це не робота. І якщо одна половина ВР робить вигляд, що помре, але не допустить, щоб чобіт НАТО топтав нашу священну землю, а друга половина безпорадно розводить ручками і скаржиться, що нічого не може вдіяти з неслухняними колегами, то виникає думка: а навіщо нам потрібні захребетники і дармоїди?
Чи не краще повернути всю цю публіку в колишнє положення, коли деякі з них були не такими вже поганими хлопцями?