Про перспективи відносин України з Митним союзом

Заява російського прем'єра Д.Медведєва про неможливість співпраці України з Митним союзом - у разі підписання Києвом Угоди про асоціацію з Європейським союзом (і, отже, створення ЗВТ з ЄС) - слід розглядати не як спробу шантажувати українську сторону, а як відображення політичних реалій, в яких зараз змушені діяти російські влади. Сформульована позиція Росії визначається нинішнім станом справ усередині самого Митного союзу.

Останнім часом російська сторона стикається вже не тільки з проблемами у відносинах з Білоруссю, які самі по собі ускладнюють діалог з питань розвитку ТЗ; до них додалися і складності в діалозі з Казахстаном. Останній почасти незадоволений повільним припливом російських інвестицій, які розглядалися Астаною, як один з найважливіших результатів створення МС, а, крім того, побоюється ослаблення впливу на Киргизстан у разі приєднання останнього до союзу.

Москва розглядає Казахстан як найважливіший елемент ТС, тому загроза уповільнення інтеграції Казахстану розглядається Росією як пряма загроза існуванню Митного союзу.

У цій ситуації, використовуючи зацікавленість керівництва Росії у запуску ТЗ, обидва партнера намагаються "вибити" додаткові поступки з боку Москви. Російська сторона відмовляється від "індивідуального підходу", про який Лукашенко говорить з моменту запуску ТЗ, і про який тепер став говорити і Казахстан. Обгрунтовуючи свою позицію необхідністю строго слідувати положенням підписаних угод, в яких прямо вказується, що до всіх членів ТС буде застосовуватися однаковий підхід з усіх питань.

Якщо в цій складній ситуації Україна отримає якісь спеціальні умови участі (які на сьогодні не прописані в жодному документі ТС), це означатиме поразку Росії і в переговорах з Білоруссю і Казахстаном, і, в кінцевому підсумку, фіаско всього проекту створення повноцінної економічної інтеграційної організації на пострадянському просторі.

Провал ТЗ неприпустимий для нинішнього російського керівництва, оскільки створення такої організації є важливим елементом всієї євразійської стратегії Росії. Крім того, ТС важливий для стримування економічної експансії ЄС і Китаю на пострадянському просторі, що також принципово важливо для російської зовнішньої політики. Тому, хоча участь України в Митному союзі дуже важливо для Москви, надання Києву особливих умов партнерства неприпустимо, оскільки ставить під загрозу саме існування ТС, що ще важливіше для Росії.

У такій ситуації не доводиться очікувати оформлення Митним союзом з Україною будь-яких відносин, окрім як повного членства. Фактично, єдиним способом отримання преференцій у ТС буде залишатися досягнення відповідних угод на двосторонній основі, з окремими членами союзу (і в тих сферах, які прямо не регулюються угодами в рамках Митного союзу).

Зміна ситуації для України буде можливо лише після успішного завершення імплементації угод трьома учасниками МС, коли Россі зможе без побоювань з приводу єдності союзу перейти до обговорення питання про асоційоване членство третіх держав. Однак з урахуванням глибини суперечностей трьох учасників ТС, а також перспектив прискореного приєднання Киргизстану та Вірменії, очікувати цього повороту в політиці союзу в найближчі два-три роки не доводиться.