Узбекистан зробив ручкою ОДКБ
28 червня МЗС Узбекистану направив до Секретаріату Організації Договору про колективну безпеку лист з проханням призупинити своєї членство в даній організації. Поки зміст листа не розголошується, як і точні причини даного демаршу. Однак ситуація загрожує стисканню впливу Росії в Середній Азії по ефекту доміно.
Проблеми у відносинах блоку і Ташкента почалися не зараз. По-перше, Узбекистан, як і Киргизію і Казахстан, та й Вірменію не влаштовує функціонал блоку. Кремль використовував ОДКБ як загрозу НАТО, а коли під час президента Д.Медведєва пішов на зближення з Альянсом, то згорнув цей напрямок діяльності ОДКБ. Зараз Організація займається тільки боротьбою з наркотрафіком та оргзлочинністю, що в принципі здійснимо на рівні координації відповідних міністерств країн, що входять до блоку. ОДКБ, до того ж так, і не створив сил, які могли б підтримувати безпеку членів - як зовнішню, так і внутрішню. Від революцій Киргизію це не врятувало, як і Узбекистан в 2005 році. Отже країни почали шукати інші способи власного захисту.
Вельми до місця довелося "перетікання" НАТО з Афганістану на північ - до країн Середньої Азії. Експерти стверджують, що під час свого турне країнами регіону в кінці попереднього року держсекретар США Хілларі Клінтон говорила про можливість відкриття в Таджикистані та Узбекистані військових баз США. Так як країни - давні суперники в регіоні, президент Узбекистану Іслам Карімов вирішив випередити свого колегу з Таджикистану Емомалі Рахмона і першим зблизитися із Заходом. Таким чином, призупинення членства в ОДКБ - лише перший крок.
З іншого боку, Карімов - НЕ дурень, щоб спалити всі мости з Кремлем. Призупинення членства - як і минулого разу (у 1999 році) - це знак Москві, що Узбекистан не задоволений її політикою в регіоні і хоче більше преференцій для себе.
Зокрема, торг йде навколо умов створення Євразійського союзу, анонсованого російським президентом Володимиром Путіним ще під час передвиборної кампанії на початку цього року. Всім зацікавленим країнам і організаціям ясно, що Росія хоче щільніше працювати з пострадянським простором і тісніше кооперуватися з промисловими підприємствами країн колишнього Радянського Союзу. Ринки СНД, на думку В.Путіна, повинні стати загальними. Частина лідерів СНД вважає це спробою захоплення і намагається убезпечитися через союз з опонентами Москви. По цьому шляху йде Узбекистан, Україна і частково Таджикистан. Політика цих країн полягає в лавіруванні від одного центру до іншого. Однак у випадку з Узбекистаном - при підтвердженні інформації про "цікаву" пропозицію Клінтон - мова може йти про "грузинському сценарії", оскільки пріоритет даного регіону для США зріс в рази - через масштабні покладів нафти і газу, а також через конкуренцію з Росією і Китаєм.
У цьому сенсі Карімов зробив не надто правильну ставку. Незважаючи на певний крен у бік Заходу Казахстан не вберігся від Жанаозенське подій у грудні 2011 року, схожих з "помаранчевими подіями". Карімов не може не розуміти, що для Штатів - він - лише один з ситуативних союзників, який може бути зміщений як ліберальною опозицією у вигнанні, так і місцевим ісламістським підпіллям.
Проте, Кремлю не варто розслаблятися - якщо з США в Узбекистан потече такий же потік інвестицій, як раніше - до Грузії, Середня Азія буде також втрачена для Москви.