Громадянська оборона: війна змусила згадати все
Навряд чи хтось з українців ще рік тому міг подумати, що незабаром офісним працівникам і фермерам доведеться взяти в руки зброю і захищати свою землю, через що братський народ їх назве "бандерівцями" і "фашистами". І не секрет, що майже всі нинішні бійці добровольчих батальйонів при МВС раніше не тримали в руках автомат, їм доводиться швидко вчитися і практикуватися не так на полігоні, а в справжньому бою. Так чи інакше, стикатися із зброєю і пораненнями доводиться і мирним громадянам, неоголошена війна на сході України диктує свої закони. Тепер елементарні, але забуті зі шкільних уроків навички з цивільної оборони, надання першої медичної допомоги та базові прийоми рукопашного бою зобов'язаний знати кожен. Саме з цією метою на базі спортивно-стрілецького комплексу "Сапсан" в Броварах відбувся тренінг по ГО, до організації та участі в якому приєдналася непарламентська партія "Вся Україна", представники громадських організацій, науковці та журналісти.
Поки автобус мчав нас до Броварів, мені згадалися уроки з цивільної оборони, які вів мій дід. Він об'їхав і НДР (територія Німеччини, яку контролював СРСР після Другої світової - ред.), І весь Союз, кочуючи з родиною по військових частинах, а, вийшовши в запас підполковником, працював у луганській школі військкерівником. Я любила приходити до нього на заняття, розбирати протигази і метати разом з хлопчаками муляжі гранат. Іноді він під своїм керівництвом дозволяв мені стріляти з пневматичної гвинтівки і навіть приводив мою влучність у приклад учням. На території школи знаходився справжній підземний тир, який в 90-х роках був благополучно розкрадений, потім там влаштували склад, що змінився на магазин і бюро ритуальних послуг. За таким сценарієм по всій Україні знищувалася здатність і готовність громадян з дитинства протистояти військовій загрозі.
Вже в училищі, на уроках ГО, які вів не менш суворий військовий, ніж мій дід, ми з одногрупниками сприймали все з іронією. Ми сміялися до істерики під час надягання протигазу на швидкість, плутали БТР і БМП, не розуміли, навіщо нам потрібно знати про тактику ведення бойових дій. Наш военрук, зітхаючи, ставив нам четвірки й трійки (за п'ятибальною шкалою) і казав: "Дай Бог, щоб це все вам і не стало в нагоді".
І ось тепер, коли моя мала батьківщина перетворилася на зону бойових дій, я вперше взяла в руки автомат Калашникова в стрілецькому клубі.
Інструктор "Сапсана" Борис Заєць, розповідаючи про техніку безпеки при поводженні з автоматом, назвав головне правило: "Ніколи не направляйте зброю на людину, навіть якщо воно виряджене". Звичайному громадянину воно здається парадоксальним, противник же в бою - людина, але інструктор поправляє - бій є бій, там або ти або тебе, а правило стосується невійськових обставин.
Збір і розбір автомата не така проста справа, як здається. Тільки довгі і наполегливі тренування можуть скоротити цей процес до секунд. А вийшовши на вогневий рубіж полігону, напевно, кожен з учасників відчув, як важко доводиться необстріляним бійцям української армії. Мені автомат здався важким, приціл постійно збивався через те, що руки не могли його втримати. У підсумку, три рази вистріливши з позиції стоячи, я по мішені взагалі не потрапила. Інструктор, прочитавши мою печаль з виразу обличчя, запропонував стріляти сидячи. І тоді вийшов непоганий результат - в "дев'ятку".
Але не варто забувати, що застосовується під час бойових дій зброя завжди "водить за собою" смерть і поранення. Коли перед тобою закривавлений чоловік, знання основ першої медичної допомоги можуть стати в нагоді куди більше, ніж уміння збирати-розбирати автомат. І ситуація на сході країни жахлива тим, що терористи воюють з українською армією не в чистому полі, а засівши у дворах житлових кварталів, розмістившись під балконами мирних громадян і на дахах їхніх будинків і дитячих садів.
Саме тому шанси бути пораненим, підійшовши до вікна власної квартири дорівнюють практично 100%. На медичному майстер-класі нас попередили, головне не істерити при вигляді крові, а діяти. Навчили, як правильно накласти джгут, продезінфікувати рану, зробити пов'язку, штучний масаж серця, зафіксувати перелом. Шиною може служити палиця, парасольку, палиця, дошка, лінійка, а за відсутності бинтів і спирту, підійдуть підручні матеріали, наприклад одяг, розірвана на клапті.
Наступним на черзі був майстер-клас з рукопашного бою. Звичайно ж, за годину-півтори майстрами в цій справі стати неможливо, зате цілком реально зацікавитися, щоб продовжити навчання далі, і попрактикуватися відображати беззбройне напад. Набила трохи синців, що в принципі нормально для таких тренувань. Висновки прийшли самі собою: якщо на тебе нападають, головне від страху не впасти в ступор. У цьому випадку людина паралізований, скований і з ним можна робити, що завгодно. За словами інструктора Юрія Гутова, фактично така людина - не жилець.
"Боязнь повинна бути, якщо так можна висловитися, здорової, що приводить в тонус всі захисні функції організму і включає основний інстинкт всіх живих істот - інстинкт самозбереження. Тоді первинним буде дію: вийде швидко зміркувати, що може послужити зброєю для самозахисту, підійде навіть дамська сумочка , нанести удар по больової точки противника, вирватися і втекти. А вже опинившись в безпеці, прийде абсолютно не заважає тепер страх як усвідомлення всього, що сталося ", - сказав Гутов.
На завершення, звичайно ж, все інструктора в той день побажали учасникам тренінгу, щоб отримані навички доводилося використовувати тільки в навчальних цілях. Але під час перерв між майстер-класами, майже всі з нас заходили в інтернет, щоб дізнатися останні новини зі сходу України. І вони були невтішними ...
Повертаючись назад до Києва, я думала про теорію ймовірності. Наскільки ймовірно те, що з наступного навчального року уроки цивільної оборони займуть одне з важливих місць в шкільному розкладі?