Шумахери, блін

Політичне "кришування" з подальшим захопленням власності неурядових іноземних інвесторів успішно було апробовано на білоцерківському шинному заводі "Росава". Раптове зникнення з українського ринку великого російського холдингу "Амтел" став винятковою заслугою харківського рекету високого рівня.

Ще на початку минулого року жертвою апетитів харківської групи упав український шинний бізнес корпорації "Амтел". Ще в 1999 році ірландська компанія Tapistron Ltd., Контрольована росіянами, створила в Україні СП ЗАТ "Росава". Партнером "Амтел" в спільному підприємстві виступила держава в особі Фонду держмайна. Останній контролює 74% акцій ВАТ "Росава" (на базі якого і створювалося СП), а через нього і 49% в статутному фонді ЗАТ.

"Амтел", контрольований відомим сінгапурським підприємцем Судхиром Гуптою, досі займав стабільні позиції на "шинному" просторі СНД. Корпорація повністю забезпечує себе сировинною базою завдяки тісній співпраці з малайзійським каучуковим монополістом. На український ринок "Амтел" виходив практично одночасно з російським СИБУР. І якщо останньому дістався невеликий завод "Дніпрошина", то "Амтел" зміг роздобути другого за потужністю виробника шин в Співдружності.

Грандіозні плани росіян вибудувати повноцінну вертикально-інтегровану шинну компанію натрапили на протидію українського Фонду держмайна. Ставлячи "Амтел" невиконання інвестзобов'язань, ФДМУ не раз ініціював розірвання договору купівлі-продажу акцій "Росави". Конфлікт досяг свого апогею, після того, як у відповідь на дії українських приватизаторів "Амтел" призупинив постачання сировини на "Росаву", чим остаточно заморозив виробництво.

Вижити в такій обстановці український бізнес "Амтел" самостійно навряд чи зміг би. Необхідність шукати потужну політичну підтримку стала очевидною. У березні 2003 р. "Амтел" знаходить таку підтримку в особі "УкрСиббанку". Тоді ще російські менеджери не знали, що їм обіцяє безневинне угоду про спільне інвестування, укладену з харківським банком. Роблячи ставку на Ярославського, "Амтел" розраховував на клановий вага українського олігарха, який до того ж вже мав непоганий досвід лобіювання інтересів російських компаній. Варто лише згадати посередництво "УкрСибу" між старорежимним керівництвом країни і російським "РУСАЛом", що завершилося приватизацією Миколаївського глиноземного заводу.

Если друг оказался вдруг

Активи "Амтел" в Україні були представлені не тільки власне шинним заводом, а й сировинними потужностями. Крім "Росави", росіяни також володіли контрольним пакетом акцій Чернігівського "Хімволокна" - найбільшого в Україні виробника кордної тканини, що використовується у виробництві автомобільних покришок. Саме з цього підприємства "УкрСиб" почав ненав'язливий захоплення бізнесу свого партнера.

У березні 2003 року "Амтел" продає 75% акцій "Хімволокна" головною "бойовий" одиниці групи - київської компанії "Енерготрансінвест". Напередодні цієї покупки керівництво українського представництва "Амтел" скаржилося на тиск, який чиниться на компанію місцевими чернігівськими владою на користь майбутнього покупця. І лише дещо пізніше росіяни спробували згладити конфлікт, заявивши про те, що "Хімволокно" прямо конкурує з аналогічним заводом в Кемерово, також входять до складу холдингу.

Дружба "Амтел" і "УкрСиббанку" виявилася недовговічною. Банкіри дуже швидко стали освоюватися на новій території, присівши на грошові потоки "Хімволокна" і "Росави" і поставивши на підприємствах своїх людей. Так, одним з таких смотрящих стала людина Ярославського - тоді ще заступник генерального директора "Росави", а сьогодні гендиректор Роман Науменко. При цьому, що конкретно було зроблено в рамках "спільної співпраці", ніхто так і не дізнався. Про цільове використання запланованих вкладень у модернізацію і технічне переозброєння в сумі $ 12 млн. практично нічого не відомо.

Зате незабаром стало відоме інше: як виявилося, більше року А. Ярославський приховував, що є власником 25% акцій "Росави", викуплених у "Амтел" через маловідому компанію Unimetal Ltd. У підсумку, частка ірландського офшору Tapistron скоротилася з 51% до 25,5. Ще трохи часу, і "УкрСібанк" через "номінальне тримання" акцій вже розпоряджається контрольним пакетом "Росави".

Таким чином, колишній партнер цілком викуповує український бізнес "Амтел". Ніякого криміналу. Судячи з усього, росіян дуже ввічливо попросили піти, бажано - без зайвого шуму. Видно, аргументи, вперше застосовані до "Амтел" в Чернігові виявилися дієвими. Інакше, як можна пояснити, що прозводственная ланцюжок, яка становить майже половину всього шинного бізнесу російської групи, була ні за що віддана місцевому олігарху. Це тим більше дивно, враховуючи жорстку конкуренцію на шинному ринку не тільки в Росії (між "СИБУР" і "Амтел"), але з найбільшими закордонними виробниками.

Цікаво, що "УкрСиб" білоцерківський завод дістався напередодні укладення доленосного угоди з фінським виробником "Nokian Tyres". Зокрема, росіяни спільно з фінами планували модернізувати обладнання на "Росаві" з подальшою організацією на ній випуску брендових шин. Після зміни власника про цей проект забули. Пам'ятаючи гіркий досвід "Амтел", фіни, по всій ймовірності, просто не захотіли мати такого партнера, як Ярославський, який, до того ж, діє на знайомій йому території.

"Золотий ключик" від підприємства

Нинішній володар контрольного пакету акцій "Росави", діючи за накатаною схемою, відразу після витіснення з України "Амтел" ініціює проведення додемісії. Очевидно, що відчувати себе спокійно "УкрСиб" може, лише позбувшись державного вмешательтсва в роботу шинного заводу з боку держави в особі ФДМУ, політика якого зі зміною керівництва швидко змінюється. Емітувавши акції на 220 млн. грн., Частка Фонду у статутному фонді "Росави" автоматично скорочується до малозначних 24%.

Цього разу А. Ярославський зіграв особливо тонко. Розуміючи, що люди від ФДМУ традиційно будуть голосувати проти додаткової емісії, "УкрСиб" через суд ініціює санацію "Росави", кредиторська заборгованість якої до того часу зусиллями банкірів досягла 60 млн. грн. Проведення санації на заводі передбачає передачу прав управління держакціями від Фонду до керуючого санацією, яким став якийсь Олексій Луговий. Скориставшись тимчасовою втратою контролю над ситуацією з боку приватизаторів, Укрсибовці вдається втілити в життя план додемісії.

Наприкінці квітня минулого року мажоритарний власник "Росави" проводить збори акціонерів, де простою більшістю голосів приймає рішення про початок додаткової емісії. Тоді А.Луговий, як і рекомендував йому ФДМУ, проголосував проти такого рішення, але це нічого не вирішило. Незабаром ЗАТ проводить другі збори, на якій мають бути затверджені результати підписки на знову випущені акції. Для позитивного рішення за передплатою потрібно було зібрати, як мінімум, ? голосів. Передбачувано А.Луговий всупереч бажанню Фонду голосує "за", чим і вирішує результат епопеї з додатковою емісією.

Формально ФДМУ досі судиться з "Росавою" як у відношенні додаткової емісії, так і створення СП як такого. Констатуючи поразку за поразкою в судах, колишнє керівництво Фонду не надто засмучується з цього приводу, гучно заявляючи, що апеляція обов'язково все поставить на свої місця. Однак, не сталося. Практично всі судові інстанції аж до Вищого господарського суду Фонд успішно програв. Навмисно чи ні, залишається тільки здогадуватися. У всякому разі, все це нагадує старий добрий метод, коли програвши суд у справі, позивач домагається неможливості його повторного розгляду, тим самим надаючи гарантію недоторканності відповідачу на майбутнє.

Саме ці схеми були реалізовані на тій же "Криворіжсталі" або "Нікопольському феросплавному". Наскільки дієвою виявиться така захист, стане відомо вже в найближчому часі. Адже тепер, крім тиску на недбайливих власників Кабміну і президента, перетворився і головний фігурант у справі - Фонд держмайна. Довга дорога Валентини Семенюк нарешті привела її до крісла голови ФДМУ.