"Заможновладці"
І це могло б залишатися таємницею для їхніх виборців ще досить довго, якби деякі з них не доручали забирати належні виплати своїм помічникам. Стараннями особливо вразливих консультантів, які не зуміли стримати здивування, інформація про різке збільшення грошового утримання парламентаріїв, власне кажучи, і вийшла за межі депутатського корпусу. А цифри дійсно вражають.
Точний розмір грошового забезпечення народного депутата назвати складно. Оскільки він залежить від того, рядовий це парламентарій або глава комітету. А є ще перші заступники комітетських начальників, просто заступники, голови підкомітетів. Крім того, існує система всіляких надбавок, скажімо, за науковий ступінь або почесне звання. З урахуванням цього колишня зарплата народного депутата становила суму від чотирьох до п'яти тисяч гривень. Тепер же, після її збільшення, вона коливається від 18 до 25 тисяч гривень. Депутатське забезпечення виросло не в два і навіть не в три, а в чотири-п'ять разів.
Справедливості заради слід визнати, що збільшення доходів парламентаріїв відбулося не після відповідного рішення Верховної Ради. Воно стало наслідком липневої постанови уряду Юлії Тимошенко, яким було значно підвищено оклади членів Кабінету міністрів. Законом же про статус народного депутата України в питаннях матеріального і соціально-побутового забезпечення парламентарій прирівнюється до члена Кабінету міністрів. А значить, прийшли до висновку ті, хто відає фінансовим забезпеченням парламентаріїв, рішення про підвищення міністерських зарплат автоматично тягне за собою збільшення зарплат депутатських. "Ми ж і так відреагували на урядову постанову не відразу, а через пару місяців", - зауважив у розмові з "ДТ" представник парламентського комітету з питань регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України.
Хоча, думається, справжні причини повільності народних обранців зовсім не в їх скромності. Все-таки чисельність депутатського корпусу країни разів у двадцять перевищує кількість українських міністрів і віце-прем'єр-міністрів. А якщо в закон про статус народного депутата вчитатися уважніше, то стане ясно: щоб представити суму, необхідну для виплати місячного забезпечення всьому складу Верховної Ради, одного лише множення міністерського окладу на 450 недостатньо. "Народному депутату протягом всього строку виконання депутатських повноважень щомісячно компенсуються витрати, пов'язані з виконанням цих повноважень", - йдеться все в тому ж законі про депутатський статус. Розмір цих компенсуються витрат дорівнює місячній зарплаті нардепа і не обкладається податком. Витрачається він, за словами самих депутатів, на канцтовари, оренду офісів, поїздки та інші "дрібниці". Мало того, до розмірів депутатського окладу прив'язана ще один рядок витрат - сума, яку народний обранець отримує для оплати праці своїх помічників-консультантів. Вона становить два місячних змісту парламентарія. Правда, в повному обсязі цей рядок депутатського бюджету, як повідомив "ДТ" перший заступник голови регламентного комітету Сергій Сас, як правило, не фінансувалася. До підвищення депутатських зарплат на помічників парламентарія видавалося "всього" сім тисяч гривень. Після ж підвищення ця сума також підлягає збільшенню.
Швидше за все, заминка з підвищенням депутатських окладів була пов'язана з тим, щоб підрахувати весь обсяг різко зростаючих витрат на забезпечення діяльності парламентаріїв, а головне - прикинути, чи витримає таке навантаження державного бюджету. Судячи з того, що зарплату депутатам підняли, було вирішено, що витримає. Спроби "ДТ" з'ясувати походження тих чималих додаткових коштів, які необхідні для здійснення операції "Депутатське благоденство", були не особливо успішними. В апараті Верховної Ради на наше запитання відповіли досить туманно: "Готуючи грунт для підвищення депутатських зарплат, уряд спеціально для цього закумулювати кошти". Можна було б на цьому і заспокоїтися, якби не хробак сумніву: а хіба не в суворій відповідності до затвердженого Верховною Радою бюджетом або прийнятими нею ж поправками до закону про бюджет повинні здійснюватися виплати з держскарбниці? У регламентному комітеті ВР нам повідомили, що такі поправки, які передбачають збільшення видатків на потреби депутатського корпусу, як ніби вносилися. Але уточнити, коли і в яких обсягах, не змогли. Довелося нам самим порівнювати цифри в первісному варіанті закону про держбюджет, прийнятого в грудні минулого року, і в нині діючій його редакції.
У законі про державний бюджет України на 2005 рік передбачено кілька статей витрат, пов'язаних з життєдіяльністю Верховної Ради. Серед них і організація офіційних прийомів парламенту, і візити українських депутатів за кордон, та організаційне (з інформаційно-аналітичним та матеріально-технічним) забезпечення законодавчого органу, і деякі інші. Найбільша сума витрат в цьому ряду, більше 455 мільйонів гривень, припадає на утримання апарату ВР. Друге місце займає здійснення законодавчої діяльності. На це відведено трохи більше 280 мільйонів гривень. З них 93 з половиною мільйони значаться в графі "оплата праці". Вони-то, судячи з усього, і складають той фонд, з якого беруться кошти на щомісячне депутатське забезпечення. Так от, суми, закладені в бюджет на утримання наших дорогих законодавців і пов'язані з їх роботою заходи, практично не змінювалися. Єдина цифра, піддана істотному коригуванню, відноситься до висвітлення діяльності ВР на телебаченні та радіо. З 12700000 вона була скорочена майже до семи мільйонів гривень. Сума ж, призначена для оплати праці в рамках здійснення законотворчої діяльності, не змінилася ні на копійку.
Втім, збільшення коштів на депутатську зарплату, навіть затверджених парламентом у вигляді поправок до закону про бюджет, просто не могло бути. Хоча б тому, що тим же законом про бюджет заборонено підвищувати витрати, пов'язані з функціонуванням органів державної влади, за рахунок зменшення видатків на інші державні потреби. А адже, крім іншого, саме з парламентських грошей проводилася виплата компенсацій депутатам "для створення належних житлових умов". Окремого рядка на цю добру справу держбюджетом не передбачено. Стало бути, квартирні гроші враховані або в тій же статті "Здійснення законодавчої діяльності ВР", або у витратах на "обслуговування діяльності ВР", обсяг яких, згідно з бюджетом, становить майже 56,5 мільйона гривень. Проте навіть ця, на перший погляд немаленька сума навряд чи порівнянна з витратами, понесеними державою для вирішення житлового питання народних обранців. Правда, квартири і гроші на поліпшення житлових умов законодавців видавалися протягом усіх років діяльності цього скликання ВР. А тому бюджет нинішнього року задіяний в загальній сумі виплат лише частково. Але в списку отримали грошову компенсацію чимало й тих народних обранців, які отримали мандат лише цього року, після масового результату депутатів із законодавчої влади у виконавчу. І разом з мандатом - всі привілеї, належні їм за законом.
Пройшли ті часи, коли народні обранці, які приїжджають до столиці з інших міст і сіл, роками жили в готелях. І справа не тільки в перемогла тязі парламентаріїв до домашнього затишку. За словами першого заступника голови регламентного комітету Сергія Саса, в 1996 році проживання депутата в готелі протягом двох років обходилося державному бюджету у вартість двокімнатної квартири (за цінами десятирічної давності, ясна річ). За теперішніх часів чотири роки готельної життя парламентарія може обернутися сумою в 250 тисяч гривень. Купити за ці гроші пристойну квартиру за ринковими цінами, звичайно, важко. Але у нашого парламенту, як з'ясувалося, є свій домобудівний комбінат, який виробляє житло вартістю в 2950 гривень за квадратний метр. За чверть мільйона гривень при таких розцінках цілком можна обзавестися квартирою в 80 квадратних метрів. 86 народних обранців не стали відмовляти собі в такому задоволенні. Втім, немає - один з них, як зазначено в списку оквартіренних законодавців, таки відмовився від отримання житла. Колишній гендиректор Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча Володимир Бойко не захотів селитися в будинок, що знаходиться не в центрі Києва. А ось такі "невибагливі в побуті" його колеги по парламенту, як Сергій Бичков, Ернест Галієв, Анатолій Гершфельд, Валентин Дзонь, Олег Каратуманов, Олександр Лещинський, Ігор Плохой, Равіль Сафіуллін, Георгій Скудар, Віктор Тимошенко, Анатолій Франчук, Олег Царьов, Петро Ющенко і деякі інші, отримали хто одно-, хто двох-, хто три-, а хто і чотирикімнатні квартири в новобудовах по вулиці Тичини та Срібнокільській.
Список тих парламентаріїв, які належні їм квадратні метри вирішили конвертувати в національну валюту, складається з 138 чоловік, і в ньому також чимало прізвищ, які асоціюються з банками, заводами, пароплавами та іншими атрибутами вдалого життя. Серед них Василь Салигін і Сергій Ратушняк, Геннадій Астров-Шумілов і Петро Димінський, Михайло Добкін і Сергій Касьянов, Віктор Тополов і Микола Злочевський, Енвер Цкітішвілі та брати Ярославські. Ніхто не ставить під сумнів законність отримання цими (як і всіма іншими) депутатами компенсаційних сум. Їх розмір коливається від 91 до 400 тисяч гривень. А рішення про виділення, за словами керівництва регламентного комітету, ухвалювалося колегіально і тільки після надання всіх довідок та документів, що свідчать про жалюгідний стан житлових умов здобувача. Пройти комітетський фільтр вдалося не всім: 35 претендентам на квартиру і субсидію було відмовлено. А десяти народним обранцям довелося через суд доводити те, що вони складаються у родинних зв'язках з особами, що представляються в якості членів їх сімей. Адже кожен проживає з депутатом людина - це додаткові 20 метрів або їх грошовий еквівалент. Словом, для того щоб отримати квартири та компенсації, необхідно було докласти певних зусиль. Нікому насильно, в навантаження до депутатського мандату, їх не вручали. Тому розмови про те, що в деяких випадках житло або компенсацію пробивали мають на них види депутатські помічники, чиї шефи не стали б напружуватися через подібні дрібниць, не зовсім відповідають дійсності.
Все по закону. Хоча потрібно визнати, що дехто з отримали депутатське житло дійсно може використовувати його для того, щоб, скажімо, розвісити в ньому всі наявні у нього краватки. А є серед них і такі, на чиєму фінансовому положенні не позначилася б купівля ними всієї депутатської багатоповерхівки. Розміри ж компенсацій, позначені навпроти прізвищ інших законодавців, цілком співмірні з сумою на кишенькові витрати, яку вони беруть з собою в тижневу відпустку. Потрібно також зауважити, що багато людей із квартирних списків прийшли до Верховної Ради за депутатською недоторканністю, а їм тут ще й доплачують.
За час підготовки цього матеріалу нам не раз доводилося чути про те, що в масштабах країни кошти, потрібні на виплату збільшеного місячного депутатського забезпечення та інші призначені законодавцям блага, - не такі вже й великі гроші. Але тільки окрім всеукраїнського масштабу існують ще й інші. Масштаб окремо взятого дитячого садка, в якому через відсутність коштів дітей не можуть годувати м'ясом. Масштаб колективу львівської міської лікарні, лікарі якої змушені оголошувати голодування, вимагаючи підвищення жебрацьких зарплат. Масштаб позбавлених слуху людей, у яких, знову ж через брак грошей у бюджеті, віднімають можливість дивитися телевізійні новини з сурдоперекладом. Масштаб інтернату для дітей з важкими патологіями, що в Новоград-Волинському Житомирської області, де нянечки змушені вручну прати по три тонни білизни, оскільки ніде взяти 150 тисяч гривень на покупку пральні. Перераховувати можна до нескінченності. Але досі не зафіксовано жодного випадку відмови від отримання депутатом збільшеної зарплати або перекладу належної йому грошової компенсації на рахунок, скажімо, інтернату для дітей-інвалідів або будинку престарілих. Втім, про що це ми, якщо практично всі великі статки в цій країні збиті, м'яко висловлюючись, на незаконних запозиченнях з державного бюджету? Взяти звідти те, що належить йому вже за законом, - схоже, просто святий обов'язок будь-якого українського капіталіста.
Але що примітно, навіть парламентарії, традиційно виступають в амплуа захисників пригноблених і знедолених, не бачать ніякої несправедливості в двадцятикратно різниці між зарплатою кваліфікованого лікаря і законодавця. За деякими відомостями, у фракції Компартії обговорювалося питання про ставлення до різкого збільшення депутатського добробуту. Підтвердити цю інформацію не вдалося, але дехто запевняє, ніби депутати-комуністи прийняли рішення третину своєї зарплати перераховувати ... в партійну касу.
Напевно, мають рацію ті, хто заявляє, що дешева влада занадто дорого обходиться суспільству. І підвищення депутатських зарплат можна розглядати як спосіб боротьби з корупцією, незаконним лобізмом та іншими негативними явищами, пов'язаними з використанням парламентаріями свого статусу, прав і можливостей у корисливих цілях. Парламентські старожили розповідають, що перші по-справжньому великі гроші в Раду заніс Павло Лазаренко, а першим, хто поставив лобізм на професійну основу, був Сергій Терьохін, про що неодноразово писалося. Однак, як це часто буває, послідовники перевершили піонерів впровадження ринкових відносин в законодавчий орган країни. Історія знає випадки, коли за один голос пропонували два мільйони доларів. А за позитивне голосування однієї невеликої, але дуже гордої фракції - контракти на поставку газу з свердловини, що належить одному з представників цієї фракції, найбільшим донецьким підприємствам. За прикидками знавців депутатських душ, лише 7-8 відсотків народних обранців живуть виключно на кошти, одержувані в парламентській касі. Інші діють у суворій відповідності з правилом: прожити чотирирічний термін їх депутатських повноважень потрібно так, щоб потім не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки. Благо попит на послуги законодавців є постійно. Притчею во язицех стало стимулювання переходу парламентаріїв з однієї фракції або групи в іншу. За вельми поширеним чуткам, представники деяких депутатських об'єднань, крім офіційної депутатської зарплати, отримують істотне щомісячну допомогу від спонсорів групи або фракції. Нерідкі, за деякими відомостями, винагороди, одержувані народними обранцями за лобістські послуги індивідуального або групового характеру.
У цьому відношенні український парламент не унікальний. Спокуси і нездатні їм протистояти люди є в законодавчих органах та інших країн. Але арсенал засобів боротьби з подібними явищами там далеко не обмежується високими депутатськими зарплатами. Про це можна дізнатися з матеріалу Юрія Якименка "Держслужба за правилами ...", який публікується на п'ятій смузі цього номера "ДТ". До нього можна додати лише те, що в Україні робилися спроби вивести лобістів з тіні, обмеживши лобіювання жорсткими, регламентованими законом рамками. Ще в 1999 році народний депутат Ігор Шаров розробив і вніс до парламенту законопроект про лобіювання в Україні. За його словами, у своїх напрацюваннях він спирався на американську модель регулювання цього процесу і досвід інших розвинених країн. "Роль об'єктів лобіювання передбачалося законодавчо закріпити за Верховною Радою в цілому і кожним народним депутатом окремо, президентом, Кабінетом міністрів, Національним банком, місцевими органами державної влади та їх посадовими особами, - розповів" ДТ "пан Шаров. - Але, головне, лобіювання в ньому визнавалося видом професійної діяльності, а також передбачалася дисциплінарна, цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність лобістських об'єднань та спілок за протиправні дії ". Святенницьке ставлення до питання перешкодило українським парламентаріям прийняти закон. І у нас як і раніше, як у тому відомому анекдоті: частина тіла є, а слова немає.
Повертаючись же до рівня оплати праці законодавців, хотілося б зауважити: з широко відомих прикладів зарплата парламентарія прирівняна до платні міністра хіба що в Росії. У Словаччині, наприклад, член уряду в доларовому еквіваленті отримує близько 2400, в той час як депутатська зарплата становить близько 1500 дол США. У Чехії міністерський оклад дорівнює приблизно 3600 дол, а депутатський - близько 2000 популярних умовних одиниць. При цьому середня зарплата в цій країні дорівнює восьмистам доларам. В Італії, як стверджують достовірні джерела, міністри отримують приблизно на 20% більше, ніж парламентарі. І, за великим рахунком, це справедливо. Адже обсяг роботи і ступінь відповідальності навіть самого працездатного законодавця, будемо відверті, навряд чи можна порівняти з міністерськими. Взяти хоча б формальні показники ефективності роботи народних обранців: кількість розроблених законопроектів та депутатських запитів, відвідуваність засідань, число виступів на них. Думається, виборцю і платнику податків цікаво буде дізнатися, заглянувши на сайт deputat.org.ua, де подібна інформація представлена ??по кожному з депутатів, про те, що серед них чимало "передовиків законотворчої праці", за весь термін своїх повноважень не подали жодного законопроекту , жодного разу не виступили з трибуни або обмежитися одним-двома "передаю слово такому-то".
Але куди красномовніше виглядає порівняння депутатських зарплат в різних країнах з рівнем життя їхніх виборців. У Великобританії, наприклад, річний дохід члена парламенту становить близько 45 тисяч фунтів стерлінгів. Не намагайтеся порівнювати цю цифру з зарплатою нашого народного обранця. Порівняйте її краще з річною оплатою праці директора початкової англійської школи, рівний 31000 фунтів, або лікаря, що одержує більше 46 тисяч фунтів. Мудрі англійці, має бути, вважають, що дешева медицина або освіта обходяться суспільству не менш дорого, ніж дешева влада.