Як з демократії народжується тиранія
Всім відомо, що демократія - це механізм, що гарантує, що нами керують так, як ми того заслуговуємо.
І хоча ми всі, безумовно, чесно кажучи, не розраховували на засніженому Майдані в 2004 році отримати настільки амбітну, настільки необов'язкову і настільки корумповану владу аж на п'ять років, але, тим не менш, саме нам наша "недосвідченість" або некомпетентність дуже ДОРОГО коштувала (менше постраждали, припустимо, поляки, обурені присвоєнням звання Героя України Бандері; або навіть угорці, замерзали в своїх будинках минулої зими після відключення газу, в той час, коли Ющенко і Тимошенко розважалися "на різдвяних канікулах").
Яка з Тимошенко і Ющенко була влада, така поки що виходить і опозиція: Юлія Володимирівна авторитарна, а Віктор Андрійович безпринципна. Ну, те, що Ющенко буде випрошувати у своїх колишніх політичних противників хоч яку-небудь посаду, було зрозуміло давно. Дивує те, що Тимошенко після свого програшу президентських виборів "забула" подати у відставку не тільки з посади прем'єр-міністра, а й з посади голови партії "Батьківщина" і БЮТ.
Адже як прийнято в розвинених демократіях і цивілізованих країнах? Програв політик вибори, подає у відставку, дає дорогу молодим. Так вчинила, зокрема, Сеголен Руаяль у Франції, яка, між іншим, набрала в другому турі президентських виборів на один відсоток більше голосів, ніж Юлія Тимошенко.
Ні, Руаяль не вийшла на політичну пенсію, вона залишається депутатом парламенту і активним соціалістом. Але вона дає шанс більш молодий колезі виграти наступні президентські вибори. У тому ж випадку, коли "наступник" Сеголен Руаяль не впорається і теж програє, цілком можливо, що французькі соціалісти повернутися до свого лідера (так кілька разів йшов і успішно повертався у велику політику Черчілль, завжди шанував неписані закони демократії).
Щойно в Україні закінчився той історичний період, коли Україна стала величезним розчаруванням для Європи і всього демократичного світу. Адже крім свар і дерибану помаранчеві лідери не порадували нічим, не провели жодної серйозної реформи, не змогли навіть відстояти верховенство права в нашій пострадянській, а, значить, постколоніальної країні.
Тому сьогодні є всі підстави, щоб нагадати Юлії Тимошенко , яка вже поспішила "призначити" себе одноосібним лідером демократичних сил в Україні: ні ВОНА, ні Ющенко так і не здали іспиту на звання демократа, виявивши лише таланти софіста і безбожного. Набивши руку в пропаганді і в піарі, помаранчеві лідери не підкріпили цей галас тим єдиним, що виправдовує існування політиків як слуг народу - це зростанням добробуту народу. Адже демократія - це не тільки панування більшості, це ще й ПРОЦВІТАННЯ більшості!