Такого світ ще не бачив. Політологічний лікнеп про парламентаризм в Україні

В Україні, яка замінила з початку 2006 року президентсько-парламентську мантію державного правління на парламентсько-президентську, відбулися перші пропорційні вибори в Раду. Багатьом громадянам буде напевно цікаво і корисно розібратися в особливостях сьогоднішньої української політичної палітри.

Партії бувають різні: Зелені, сині, червоні

Класифікувати політичні структури можна за кількома ознаками.

Залежно від ставлення до ідеології партії поділяють на прагматичні та доктринальні.

Прагматичні партії спираються переважно на програму або лідера, а не на ідеології та принципи. До цього типу належать всі провідні партії США, Великобританії, Канади та інших країн. Доктринальні партії у своїй діяльності виходять з певної ідеології, скажімо, соціалістичної, релігійної чи націоналістичною.

З увійшли до нового українського парламенту доктринальними є КПУ і СПУ. До блоку "Наша Україна" даний термін підходить частково, так як в його складі є партії з націоналістичною забарвленням - Конгрес Українських націоналістів та Народний Рух України. Партія регіонів і БЮТ - прагматичні політоб'єднання.

За ідеологічною ознакою партії можна розділити на: консервативні, які прагнуть зберегти суспільний лад, допускаючи при цьому незначні зміни; реформістські, що орієнтуються на значні перетворення існуючого ладу при збереженні його основ; революційні, що відкидають існуючий лад і ставлять своєю метою його заміну; реакційні, що орієнтуються на часткове або повне повернення до колишнього строю.

У цьому плані "Нашу Україну", БЮТ і Партію регіонів можна віднести до консервативних, соціалістичну партію - скоріше до реформістським, ніж до реакційним, а комуністичну - до реакційним.

За шкалою політичного спектру партії розміщуються зліва направо. Комуністи завжди, звичайно, лівих поглядів. СПУ ж однозначно до лівих партій зараховувати було б неправильно. Вона зі значним креном до центру. Оцінити БЮТ по даній класифікації досить непросто. Якщо брати до уваги деякі програмні положення і передвиборні заяви лідерів блоку - то проглядається навіть ліва спрямованість. Однак склад депутатського корпусу від БЮТ говорить про явно правому спектрі інтересів. Припустимо серединку - центристська політична сила. "Нашоукраїнці" зараховують себе до правоцентристів. До правих можна віднести "регіоналів".

Партії в незалежній Україні

Існують і інші класифікації партій. По відношенню до режиму партії поділяються на правлячі і опозиційні. По організаційному принципу - на кадрові та масові. Залежно від характеру політичних дій можна виділити помірні, радикальні і екстремістські партії.

При тоталітарному режимі в СРСР, як і в нацистській Німеччині, Албанії, Румунії існувала однопартійна система. В даний час така ж ситуація в КНДР і на Кубі. Після розпаду Радянського Союзу картина змінилася. На сьогоднішній день в Україні склалася квазімногопартійность. Це - де-юре. Насправді ж в нашій країні, як і в більшості пострадянських держав після 1991 року виникла особлива партійна система. Що не має світових історичних аналогів.

На Заході партії виросли в результаті природного розвитку, в Україні ж своєю появою вони багато в чому зобов'язані авторитарно-олігархічної системи. Більшість партій в нашій країні виникло на поверхні фрагментированного суспільства після краху тоталітарної системи, і підтримувалися владою скоріше не заради сприяння зарождавшемуся інституту демократії, а для забезпечення керованості політичним процесом.

Українські партії епохи кучмізму не зуміли стати ні масовими об'єднаннями, що виражають інтереси певних соціальних верств, ні універсальними партіями виборців, які прагнуть представити інтереси найширших верств населення. Вони не зробилися також конкуруючими корпораціями менеджерів з управління державою, що пропонують послуги на виборах, якими є, наприклад, Демократична і Республіканська партії США.

В Україні вишикувалася сервілістская партійна система, орієнтована на підтримку внутрішньоелітної комунікації та сприяння представникам еліти, які прагнуть через вибори інституціоналізувати свою участь у публічній політиці. Партії існують в основному за рахунок коштів фінансово-промислових структур, які в умовах непередбачуваності майбутнього прагнуть заручитися підтримкою найбільш перспективних претендентів на владу, щоб використовувати їх як лобістів своїх інтересів.

Таку оцінку партійної сфері в Україні можна було дати до 2005 року, якщо відштовхуватися тільки від зовнішніх, видимих ??лише неозброєним поглядом, факторів. Насправді все було настільки складніше, що застосування стандартних канонів політології навряд чи представляється можливим взагалі.

Партійне протиборство в Україні сьогодні

Президентські вибори 2004 року принесли радикальні зміни у всій державного життя України. У тому числі і в партійній сфері.

Усі попередні роки в нашій країні існувала, по суті, авторитарна партійна система. Коли різними способами, в тому числі за допомогою грубого тиску, в парламенті складалося пропрезидентську більшість. Саме президентська форма правління, а також відносна нерозвиненість демократичної політичної культури та громадянського суспільства стали найважливішими факторами, негативним чином впливати на партійне будівництво в Україні.

Зміна правлячого режиму оголила й загострила в нашій державі величезну проблему. Яка не є в чистому вигляді політичної, але залучила в процес свого вирішення і політичні сили. Ми говоримо про такий унікальний українському прецеденті, як масова корупція і організований кримінал на загальнодержавному рівні. За 14 років незалежності кримінал пронизав всі гілки державної влади. Благословляв таке явище своїми діями сам глава держави. Для особистого збагачення правлячої еліти приймалися закони та інші нормативні акти. Крім того, наближені до трону оберігалися державними інститутами від переслідування за порушення чинного законодавства. За безцінь під виглядом приватизації присвоювалося державне майно, відбувалися масові зловживання щодо несплати податків та розкрадання державного бюджету, були відсутні свобода слова і незалежність суддів, фальсифікувалися вибори і референдуми, і т.п.

Саме під прапором боротьби з даним явищем і стала можливою перемога опозиційних партій на президентських виборах 2004 року. Зараз всі найбільші українські партії можна умовно розділити з цього питання на дві групи. Одні не визнають звинувачень і мріють відродити колишній режим, інші домагаються відновлення справедливості і відродження демократії.

На жаль, висловлювання деяких політиків з європейських країн і США говорять про те, що вони не дуже добре володіють сьогоднішньою ситуацією в Україні. Їх можна зрозуміти - для західної демократії просто розуму незбагненно такий стан справ, як у нашій країні. На протязі вже більше 60 років - з моменту закінчення Другої світової війни - провідні партії всіх країн Заходу прийшли до єдиної ідеологічному консенсусу. Лібералізм тепер для них навіть не ідеологія, а спосіб життя; НЕ теорема - а аксіома. Знайти, наприклад, ідеологічні відмінності між республіканською і демократичною партією в США - завдання не з легких.

І для багатьох із західних політологів просто важко собі уявити, що в державі на території Європи, та ще й у 21 столітті, може існувати такий збочений біпартизм. Де керівне ядро ??однієї з партій (колишнє парламентська більшість), яка прагне бути правлячою, має своєю головною метою використання державної влади для власного збагачення. А державна машина під час правління цієї партії працює на обман народу. Інша партія (у минулому - опозиційний блок) намагається усунути або не допустити першого до влади.

Все це відбувається зараз в Україні. У ролі реакційної, хоча і помірною, виступає Партія регіонів, як колишня правляча. Її завдання: очолити парламентську коаліцію, створити підконтрольний уряд і повернути старі порядки, охрещені в народі епохою кучмізму. Протистоять відкрито цієї реакційної структурі БЮТ та СПУ. Коливається "Наша Україна" і Президент.

Дуже скоро стане ясно, чи вдалося в Україні переламати хребет корупційно-олігархічного монстра. Або в 2004 році політико-кримінальне українське чудовисько отримало лише серйозне поранення, але через півтора року повністю відновило свої сили. Що означає необхідність готуватися до нового бою. Тільки повна перемога дозволить українському суспільству зайнятися партійним будівництвом на цивілізованих, європейських принципах.