Я б в філософи пішов ...

Переможні реляції офіціозу відверто дисонують з жалюгідним станом вітчизняної освіти: при збільшенні кількості студентів у 3,5 рази порівняно з часами СРСР якість освіти скотилося до рівня країн третього світу. Показовим є приклад абсолютного лідера української освіти - Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Цей вуз не входить ні в один з існуючих нині рейтингів ТОП-500, що визначають ієрархію якості надаваних студентам освітніх послуг п'ятьмастами кращими університетами планети.

Коментуючи цей убивчий для репутації факт, менеджмент КНУ постійно нарікає лише на брак коштів - мовляв, бюджет кращих університетів світу складає мільярди доларів, а вітчизняного "світоча освіти" - менше мільярда гривень.

Це саме той випадок, коли сказати півправди - більше, ніж збрехати. Так, дійсно флагмани світового університетської освіти мають нечувані бюджети, але в кожен з рейтингів ТОП-500 входить близько двох сотень вузів, чий бюджет скромніше КНУ.

Упевнений, якби чверть століття тому хтось припустив, що в табелі про ранги КНУ потіснять вузи Казахстану, Ірану, Таїланду, Індонезії та Малайзії, то цього бідолаху вважали б божевільним. Але виявляється, що дійсність здатна спростувати найнеймовірніші припущення.

Крім того, вражає відверто утриманський підхід керівництва КНУ в питанні формування бюджету - мовляв, якщо держава не готова розщедритися, то і з нас нічого не візьмеш. При цьому на периферію уваги вислизає важливий факт: абсолютна більшість номінантів ТОП-500 формують свої бюджети за рахунок освітніх та науково-дослідних послуг, а не скарбниці держави. Панове, якщо ви дійсно чогось варті, то які проблеми: конвертуйте цей потенціал в ті мільярди доларів, які не дають вам спати, і питання закрите.

Оскільки конвертувати вони навчилися непогано, то справа "за маленьким" - визначитися з тим, що підлягає конвертації. Ось тут все і впирається в глуху стіну. Виявляється, "пробити" указ президента і постанову уряду про надання КНУ статусу науково-дослідницького ВНЗ набагато легше, ніж відзвітувати про результати цих "наукових досліджень", які котируються на світовому ринку.

Але це жодною мірою не пригнічує менеджмент КНУ. Складається враження, що дослідницький статус був необхідний для зовсім інших цілей - збільшення фінансування університету знову ж за рахунок держави. А в іншому - хоч трава не рости. Лабораторії як були схожі на корівники середини ХХ століття, так і залишилися зі своїм "неповторним шармом", а студенти, які раніше в гуртожитках споруджували двоярусні ліжка, нині подумують про триярусних.

Вважаю, не відкрию Америку, якщо висловлю припущення: настільки жалюгідний стан справ було б неможливим, якби за принципом симетрії воно не відповідало особистісному рівню керівництва, контрольний пакет акцій в якому належить філософам на чолі з ректором Леонідом Губерським.

Сократ і Платон наполягали, що розраховувати на успішний розвиток найбільші підстави має держава, керована філософами. Але приклад КНУ спантеличує: чи то Сократ і його учень Платон погарячкували, чи то філософська еліта України не відповідає критеріальним ознаками справжнього філософа.

Ближче до істини друге припущення, адже батьки-засновники європейської філософії наполягали, що філософи - це аристократія мудрості, справедливості, мужності, скромності та поміркованості, а чи хто-небудь з нинішньої філософської еліти відповідає хоча б одній з цих п'яти ознак.

Починалося все з елегантного "фінт вухами": на зорі державної незалежності України в один прекрасний день всі фахівці такого структурного підрозділу тодішньої філософії, як науковий комунізм, одним махом перетворилися на політологів. Не сперечаюся, десь таке рішення можна зрозуміти: не викидати ж на вулицю тисячі дипломованих борців за чистоту ідеалів комунізму.

З іншого боку, це ж дві великі різниці - доктор наук у сфері наукового комунізму і політології, яка, за іронією долі, тими ж науковими комуністами посилено розпиналась в 80-ті роки минулого століття як буржуазна лженаука. Непослідовно, однако.

Як би то не було, а такий почин зміцнив верхівку філософської братії в думці, що життя налагоджується і більше того - що ВСІ МОЖНА. Важливо лише одне: вміло використовувати "розу політичних вітрів". А в іншому можна навіть за холодну воду не братися.

Пам'ятається, напередодні Помаранчевої революції тодішній директор Інституту міжнародних відносин Леонід Губерський підняв інформаційну хвилю з приводу того, що інститут хочуть розформувати, а його звільнити. І все тому, що Дмитро Табачник облюбував будівлю на Мельникова, 36/1 для потреб своїх бізнес-партнерів. Накат Помаранчева революція зробила з Губерського чи не національного героя, тому йому з легкістю вдалося не тільки відстояти інститут, а й очолити КНУ.

Більш того, за наполяганням Ющенка, Губерського ввели в президію НАН України і присвоїли звання Героя України. При цьому ніхто особливо не обтяжував себе відповідями на питання, в чому, власне, полягала геройство номінанта і за який науковий урожай йому надається титул академіка.

Далі було ще "веселіше": КНУ не міг протягом півроку внести ясність у питання з приводу епічного диплома Кислинського, а звання почесного доктора було присвоєно президенту Білорусі, який є взагалі нев'їзним до більшості країн, наступних у фарватері Болонського процесу. Весь цей сюрреалізм вінчають нинішні милі відносини Губерського з Табачником. Як говоритися, коло замкнулося.

Втім, кожна точка лише привід для початку нової пропозиції. Як зауважив наглядова Геракліт, якщо ти не рухаєшся вперед, то протягом річки невблаганно зносить тебе назад. Пам'ятаючи про цю невеселою перспективі, ректор КНУ вирішив підстрахуватися на науковому фронті, просуваючи в академіки декана філософського факультету Анатолія Конверський. Можливо, справа навіть не в цеховому лобізмі, а в тому, що Конверський очолює дуже "хлібне місце" - приймальну комісію КНУ, а це за теперішніх часів похлеще будь-якої корпоративної солідарності.

Об'єктивності заради треба визнати, що Конверський - вельми мила людина, десь навіть сором'язливий, як один з героїв роману "Дванадцять стільців". Він ніколи не рвався на передову, не йшов по трупах і відкрито не замішаний у що стали традиційними інтригах, а лише ховався за спиною Губерського, виконуючи за нього рутинну роботу. Інша річ, чи достатньо цього для того, щоб стати академіком НАН України по секції суспільних і гуманітарних наук?

Якщо слідувати букві і духу звання академіка, то ніяк немає. Адже воно присвоюється не за старанне виконання конфіденційних доручень шефа, а за видатні заслуги перед наукою, а під цим кутом зору питань значно більше, ніж відповідей.

Почнемо зі спеціальності. Логіка, полями якої неспішним кроком походжав всю своє наукове життя Конверський, є досить периферійної галуззю філософії. Красномовною ілюстрацією є той факт, що в першій сотні видатних філософів всіх часів і народів немає жодного фахівця за профілем логіки. Це зовсім не означає, що філософія за визначенням алогічна, - просто логіка є лише одним з підмогою філософської рефлексії, і притому - далеко не визначальним.

Що стосується наукової школи Конверський, то з нею може успішно змагатися десяток молодих докторів наук, не кажучи вже про член-кореспондентів НАН України. З науковими досягненнями справи йдуть ще гірше. Тут Конверський може козиряти хіба що підручником "Логіка", який витримав п'ять видань (ключове слово - "витримав"), та двома монографіями - "Проблема обгрунтування в логіці та методології науки" (1985), "Теорія і її обгрунтування" (2000) .

Для необізнаних внесу ясність: підручник - це такий різновид наукової літератури, яка пишеться в складчину. І якщо ти очолюєш спочатку кафедру логіки, а потім і весь філософський факультет, то з цього правила винятків немає і не може бути в принципі.

А монографії - це взагалі "пісня". Перша написана через сім років після захисту кандидатської дисертації і повторює її майже слово в слово, а друга є скороченою версією докторської дисертації, захищеної вісьмома роками раніше. У зв'язку з другою монографією виникає лише одне питання: невже у нашого здобувача звання академіка НАН України за спеціальністю філософія вісім років пішли лише на те, щоб скоротити вдвічі свою докторську дисертацію і надати цьому чтива статус монографії?

З таким "видатним науковим багажем" Конверський проштовхував спочатку в член-кореспонденти НАН України, а пізніше - і в академіки. Перша спроба відбулася два роки тому, коли збори Відділення історії, філософії та права НАН України вже пропихували кандидатуру Конверський, але сесія НАН України виправила помилку Відділення, забалотувала кандидатуру Конверський на підставі відсутності значних наукових досягнень. І ось тепер "наша пісня гарна, нова": номінант вживає авантюрну спробу протестувати склероз членів Відділення історії, філософії та права НАН України і сесії НАН України.

Після попереднього "завалу" ніяких нових відкриттів Конверський не вчинив. Але за цей час помер колишній ректор КНУ, академік Віктор Скопенко, який аргументовано обгрунтував сесії НАН України неспроможність кандидата в академіки. Тепер же зв'язка Губерський-Конверський вирішила, що шлях в академіки відкритий.

Коли усвідомлюєш, що, з одного боку, у вітчизняній науці та освіті суцільні авгієві стайні, а з іншого, - ті, хто уповноважений їх розгрібати, розтрачують себе на чортзна-що, то охоплює подив, місцями переходить в обурення. А втім, як резонно зауважив Фрідріх Ніцше, для того, щоб гідно оцінити переваги світла, треба трошки побути в непроглядній темряві.

PS Більш докладну розмову про стан суспільствознавчих наук в КНУ імені Тараса Шевченка попереду.

Тиберій Смотрич, координатор дослідницького проекту "Перспективи демократії, науки та освіти в трансформаційному суспільстві"