Кандидати липових наук

Дисертаційні скандали в світі останнім часом набрали якийсь неймовірний розмах. Тільки в Європі серед найгучніших викриттів фігурували імена міністра оборони (Гуттенберг) і міністра освіти (Шаванн) Німеччини, а також президента Угорщини (Шміт). Всі високопоставлені чиновники після виявлення і озвучування в ЗМІ наявності плагіату в їх дисертаціях, пішли у відставку. Це зовсім не означає, що люди, які спочатку займалися фальсифікацією, такі совісні ("Особистість і совість" - так називається дисертація Аннет Шаванн), скоріше мова варто вести про цивільний контроль, який чітко працює на Заході. Але що характерно, дисертаційні скандали добралися і до наших (точно, "не цивілізаційно-західних") широт. Ось тільки реакція на дисертаційні викриття у нас дещо інша.

Взагалі, проводити дисертаційні розслідування - заняття досить нудне. За великим рахунком, у нас дисертації особливо не читають навіть люди, які за це отримують гроші - члени наукових рад, атестаційних комісій та пр. Займатися ж ще й викриттям дисертаційної роботи якогось "нещасного" кандидата важливих наук ім'ярек і зовсім безглуздо. Тому очевидно, що в дисертаційних скандалах фігурують в основному публічні люди, що домоглися певного кар'єрного успіху. Ось тільки у нас в разі подібного викриття кажуть - "мене замовили", і тут же наводять аргументи, хто, навіщо, а іноді і за скільки "виливає цебер бруду". Але ж і молодого і перспективного політика Карла Гуттенберга, який цього року цілком уже міг стати майбутнім канцлером Німеччини, теж хтось "замовив". Це цілком очевидно. Інша справа, що від цього дисертація більш чистою не стає.

З проблемою плагіату в наукових роботах я досить довірливо поговорив з членом вченої ради Київського університету імені Тараса Шевченка Н.К. (Співрозмовник побажав, щоб я по можливості його ім'я "не світив"). І розмова у нас вийшов дещо несподіваним.

Як можна боротися з плагіатом у дисертаційних роботах?

Я вам скажу так. Проблема не в самому плагіаті, а в тому, що деякі люди не вміють його грамотно обходити. 90% будь-якої дослідницької роботи - це запозичення чужих думок, ідей, відкриттів. Учені їх тільки трактують, а потужний учений ще й реабілітує чиїсь забуті ідеї. І це нормально, у нас не народжуються кожен день Ейнштейни, зате щодня захищається по кілька дисертацій.

Тобто ви вважаєте, що красти - це не погано?

Красти завжди погано. А я кажу про грамотне запозиченні, яке в наукових колах називається цитуванням. Я вам відверто скажу - більшість кандидатських дисертацій в Україні ніякої наукової цінності не представляють. Абсолютно ніякої. Це такий собі механізований процес з отримання вчених ступенів. І в цьому утилітарному процесі давно вже склалися дуже вузькі рамки, за якими складається дисертаційне дослідження. От якщо їх правильно дотримуватися, то зовсім не треба бути великим ученим, щоб стати у нас або в Росії кандидатом таких-то наук. Адже якщо людина вставить "цитату" на півтори сторінки чужого тексту, але не забуде її позначити лапками і вказати джерело, а потім забезпечить її коротким - буквально на абзац, коментарем, то до нього вже причепитися буде неможливо. А таких цитат в дисертаційній роботі, самі розумієте, скільки можна зробити.

Я так розумію, ви боретеся за грамотний плагіат?

Я не виступаю взагалі за плагіат, більше того, мені б хотілося читати саме унікальні та оригінальні дисертації, що представляють науковий інтерес. Але, на жалю, за багато років своєї роботи, я таких дисертацій зустрічаю одиниці. В іншому ми маємо справу з конвеєром. І от щоб на ньому не спотикатися, потрібно дотримуватися дуже прості правила. І грамотне цитування - це одне з основоположних таких правил. Повторюю, від цього така дисертація якоїсь особливої ??цінності для вченого співтовариства представляти не буде, але, принаймні, будуть дотримані всі формальні правила.

А ті хто "палітся" на плагіаті, вам їх шкода?

Ні, звичайно. Це абсолютно ліниві люди, які не дотримуються найпростіших правил.

Отже, проблема навіть самими вченими позначається не в плагіаті, а в не вміння правильно "запозичувати". Але що дивно, правильно "копіпаст" у нас не вміють навіть ті люди, які на цьому заробляють собі на хліб. У Росії зараз розгорівся скандал з дисертацій Андрія Андриянова, який до недавнього часу був директором спеціалізованого навчально-наукового центру при МДУ. Як виявилося, дисертація Андриянова більш ніж на 70% складається з чужих текстів. Молодий "вчений" просто міняв вступні конструкції початкових пропозицій, а далі вже "зливав" абсолютно чужий текст.

Ще більш комічна ситуація виявилася з дисертацією іншого публічного діяча - видного російського націоналіста Володимира Тора (за паспортом - Владлен Кралин). Дисертація Тора - це теж суцільні запозичення без зазначення джерел, але комізм в іншому. За своїм змістом "дисертаційне дослідження" націоналіста Тора - це ода клеймуванню цього самого націоналізму.

А ось погоріли і Андріянов, і Тор на тому, що вказали назву своїх статей в неіснуючих наукових вісниках. Тобто, хлопці виявилися настільки ледачими, що ні написали навіть необхідних для цього декількох (в Росії зараз залишився норматив в 3) наукових статей. І це при тому, що статті якраз "Займатись плагіатом" взагалі не становить праці - їх зміст не перевіряється ні в наукових радах, ні у ВАК. Але "вчені" не зробили навіть цього.

В цілому ж, ситуація вимальовується досить сумна. Вітчизняні дисертаційні дослідження все більше втрачають інтерес і робляться для отримання відповідної скоринки. А сама вчений ступінь вже давно не є показником якогось особливого вченого екстра-класу. Чому відбувається саме так - питання глибокий, і заслуговує, мабуть, цілого дисертаційного дослідження. Очевидно тільки те, що вирішувати проблему повернення престижу вчених звань повинно саме вчене співтовариство. Формалізаторскій підхід сьогодні вже не працює. Чи не ефективно також і державне втручання. Наприклад, світовий рейтинг університетів очолюють сьогодні виключно американські та британські вузи, які є за своєю формою власності повально приватними. А це означає, що стати доктором наук в "якомусь там" Гарварді може бути дорого тільки в одному напрямку - заздалегідь обумовленою вартістю навчання, яка не включає абсолютно ніяких гарантій того, що здобувач захистить свою дисертацію. Тому-то в Гарварді пишуть дисертації люди, які хочуть присвятити своє життя науці. В Україні, Росії, та і як показує практика, в континентальній Європі теж, дисертація розглядається в першу чергу через призму наукового ступеня. Звідси і виникає таке масове явище, як плагіат.