Андрей Ермолаев, Алексей Гарань

24 июня на «Обозревателе» состоялась пресс-конференция на тему: « Back to the future : и снова выборы».

Видео дня

В пресс-конференции приняли участие:

-президент Центра социальных исследований «София» Андрей Ермолаев;

-научный директор Школы политической аналитики Национального университета «Киево-Могилянская академия», профессор политологии Алексей Гарань.

Олексій Гарань: Дійсно, ми повернулися на круги своя в переговорах по створенню мегакоаліції. Здавалося, що ось-ось це відбудеться, однак, не відбулося. І ситуація відігралася такою, як вона була перед цим ймовірним сценарієм створення мегакоаліції.

Це означає, що очікується жорстка боротьба за президентське крісло. Якщо ви чули виступ Віктора Януковича на «Свободі слова» у Андрія Куликова, то я був вражений, насамперед, тим, що дуже багато чого в його месиджах нагадувало кампанію 2004 року. Ми часто говорили, і я в тому числі говорив із певними застереженнями про те, що Янукович змінився, що з 2006 року він уже не той Янукович, який був 2004 року, і очевидно, що таки він змінювався. Однак разом з тим ми бачимо, що багато що і лишається. Що я маю на увазі? Під час цієї програми були питання, пов’язані з чи то змовою, чи то з інтерпретаціями історії і з так званим зруйнуванням пам’ятників радянським солдатам. Я був здивований, бо мені здається, що такого не відбувається.Насильницька українізація, і т.д., і т.д. Тобто риторика, яка нагадувала те, що обігрувалося у 2004 році. Віктор Федорович отримував цей пас, і далі виступав з відповідною жорсткою критикою «подібних проявів».

Мене це турбує, тому що це знову може вести до цієї поляризації схід-захід. Здається, тоді, 2004 року, це була одна з помилок у стратегії Януковича, тому що він замість того, щоб стати загальнонаціональним лідером, перетворився на регіонального лідера. Я думаю, в цьому і полягала одна з причин його поразки. Тому мені це було дивним, і я почув, що це знову обігрується зараз. Мене це насторожує.

Мені здається, що цієї поляризації країни треба по можливості уникнути. Можливо, це ідеалістично, але, тим не менше, я вважаю, що між основними кандидатами, між елітами має бути досягнути хоча б якийсь неформальний компроміс про певні правила гри. Інакше дійсно ми можемо скотитися в ситуацію, яка була 2004 року з невизнанням результатів виборів, з громадським протистоянням. Я щиро вірю, що цього можна уникнути. Однак для цього потрібна все-таки політична воля, потрібно мислити стратегічно, а перед очима є оцей приз – посада президента.

І мені здається, що це може затьмарити очі учасникам цих перегонів.

Оскільки ми повернулись до ситуації, яка була, знову постає питання про дострокові парламентські вибори. Я думаю, що це лишається одним із варіантів, які розглядаються на Банковій і які, очевидно, можуть дістати підтримку і у Партії регіонів. Як досягти цих дострокових виборів – це ті самі питання, які були і раніше, тому що з правової точки зору потрібно, щоб відбувся формальний розпад коаліції. І Литвин, попри його достатньо критичні заяви на адресу уряду, який спирається на коаліцію, до якої він входить, думаю, все-таки не наважиться на вихід із коаліції при тому, що на дострокових парламентських виборах його блок може цілком розраховувати на подолання бар’єру, але гарантій того, що він стане спікером, ніхто дати не може. Тому я думаю, що дострокові вибори не в його інтересах.

«Наша Україна». Ми знову бачимо інтригу, пов’язану із тими змінами, які відбулися, у зв’язку із призначенням Ульянченко. В суботу з’їзд, на якому Президент пообіцяв бути, і Президент заявив про те, що «Наша Україна» має визначатись, і депутати від неї мають визначатися, де вони будуть – при владі чи в опозиції. Отже, знову може бути розрахунок на те, щоб набрати більшість – 37 депутатів з фракції НУ-НС для того, щоб оголосити про вихід із коаліції. Теоретично це можна зробити, хоча тут теж є інстинкт самозбереження: ми уявляємо, що «Наша Україна» іде на вибори. Очевидно, що в нинішніх умовах, виходячи з критики, яка була на адресу двох мегагравців стосовно конституційних змін, стосовно поділу країни на двох – «Наша Україна» цим може скористатися, хоча тут в неї теж є конкуренти – той самий Тягнибок, який буде дуже активно обігравати цю карту. Однак згадаємо, що на минулих виборах «Наша Україна» набрала 14% голосів. Якщо реально говорити, сьогодні це може бути максимум 7-8%, а це означає скорочення депутатського списку. Тобто, депутати ризикують. При цьому окрема програма може бути у Кириленка і в його групи «За Україну», який зараз не буде однозначно підігравати Президенту.

Ще один спосіб, який зараз розгладять аналітики, полягає в тому, щоб зробити уряд недієздатним. Для цього треба, щоб зменшилась кількість міністрів, щоб не було кворуму. Однак поки що резерв є. треба відставити ще п’ятьох міністрів для того, щоб вже не було дев’яти міністрів, і тоді не буде необхідного кворуму для засідань уряду. Варіант може розглядатися, однак він є непростим для реалізації.

До речі, дострокові вибори, як це не парадоксально, попри всі проблеми, які можуть постати перед Тимошенко, однак, з іншого боку, вони можуть стати і певною паличкою-виручалочкою, тому що вона тоді може сказати: «Мені не дають працювати, криза, в той час, як треба працювати, розвалюється парламентська коаліція». Вона може цю тезу обігравати, і якщо вона опиниться в опозиції, знову вона буде вести президентську кампанію з цієї ніші. Це те, що їх ще рік тому радили аналітики – що зручніше буде вести передвиборчу кампанію з посади лідера опозиції. Тобто, звичайно, варіант дострокових виборів є ризикованим, якщо він дійсно буде реалізовуватися. Він є дуже складним для БЮТу, ризикованим, тому що кількість мандатів може зменшитися, очевидно, відбудеться переформатування уряду, а основою для формування уряду буде Партія регіонів.

Тут є ризики для всіх.

Я сьогодні прочитав повідомлення про те, що БЮТ і Партія регіонів спільно виробляють зміни до Закону про вибори Президента. Зокрема, розглядається питання, як зробити так, щоб не можна було безкінечно оскаржувати результати виборів. Я не знаю, як вони це випишуть, однак те, що вони зараз над цим спільно працюють, - в цьому є певний позитив, вертаючись до того, про що я казав: що потрібно шукати якийсь компроміс про неформальні правила гри під час цих виборів, щоб не було повторення ситуації 2004 року.

Андрій Єрмолаєв: Дійсно, ми маємо ситуацію, яку можна оцінити як «Слава Богу». Ми маємо 17 січня, все інше не дуже важливо. Поставлена якщо не крапка, то, принаймні, риска в темі про те, чи будуть президентські вибори, чи не будуть, і коли вони будуть. Ця дата дійсно стала компромісною.

Цікаві передумови – чому після тривалих бійок все-таки 17 січня. Я думаю, тут спрацювало бажання всіх кандидатів і відповідних політичних сил мати легітимні вибори і, головне, легітимну перемогу. Ніхто не хоче ризикувати і ставити під сумнів своє можливе майбутнє президентство. Після суперечок, в яких програли парламентарі і їх юристи-консультанти, після того, як були рішення суду стосовно 25 жовтня, нові дати хоча й були привабливими, але все це було дуже ризикованим. Ризикувати своїм реноме, стати уособленням нових політичних криз ніхто не хотів. Я зараз не називаю прізвищ, тому що насправді про можливість наближення виборів думали всі політичні сили, і не лише команда Тимошенко чи команда Януковича. Але це ризик втратити легітимність.

Ми бачимо, якого значення зараз набувають репутаційні моменти, політична репутація. Наслідком, наприклад, невдалих політичних кроків став підрив репутації і БЮТ, і ПР в ході переговорів щодо широкої коаліції. Отже, питання легітимності, - перше, що спрацювало на користь 17 січня. Але є ще один момент, який також має велике значення. Якщо до травня наші політики, мабуть, як усі нормальні люди, як діти, довірливо ставилися до всіх прогнозів, розрахунків стосовно плину економічної кризи і ніхто не розглядав ці заяви як елемент глобальної пропаганди, відповідно усі розрахунки на 2009 рік виходили з того, що рецесія завершиться влітку, і раптом виявляється, що розвинуті країни не готові – це були кроки, пов’язані з першим етапом реалізації плану Обами.

Отже, на травень стало зрозуміло, що нас не чекає світла осінь.

Більше того, ця осінь, можливо, буде ще більш важка, ніж події наприкінці 2008 – на початку 2009 року. Зокрема, для уряду, для президентської команди, яка тривалий час конкурувала з урядом. стало зрозуміло, що осінь – тест для влади, і проводити восени виборчі кампанії – чи то президентські, чи то парламентські, - це значить демфувати кризу, тобто підміняти порядок денний кризи виборчої кампанією. Для політичної опозиції, для критики влади це насправді не вигідно. Відповідно, настрої стосовно січня, стосовно січневої дати стали змінюватись. Вона стала більш привабливою датою. З’явилася нова формула: «нехай влада на виборах прозвітує, як вона долала кризу». Ця фраза була породжена розумінням, що ніякого потепління восени не буде, а отже за осінь має відповідати діюча влада. Саме тому 17 січня.

Я думаю, для провладних, для про урядових сил, це голосування стало іміджеві-визначальним: вони буди вимушені віддати свої голоси, тому що, якби вони були б проти січня, це був би ще один репутаційний удар після невдалих переговорів по широкій коаліції.

Наступні два аспекти – сюжети і теми майбутньої виборчої кампанії.

Як на мене, сюжетів поки що вимальовується три: це криза помаранчевої влади, навколо чого зараз і відбуваються всі дискусії – чому посварилися Віктор Андрійович і Юлія Володимирівна, а що там з коаліцією, а чи відповідає влада за чотири роки – тобто криза помаранчевої влади як сюжет.

Другий сюжет, який сьогодні почав стверджуватись, - це прихід нового покоління. Наскільки воно нове – питання риторичне, але чимало політиків відчули можливість увірватися у велику політику саме на хвилі очікувань на нове покоління. Маю на увазі не лише пана Яценюка. Це досить широкий спектр політиків: Яценюк, Гриценко, Тягнибок, Богословська, Тигіпко. Я думаю, найближчим часом ці ряди будуть поповнені, там з’являться Волга, Беркут і т.д. Це широкий політичний спектр, дуже широкий. Але особливість одна: всі ці молоді люди розраховують на те, що вони стануть лідерами традиційного політичного ландшафту, але з новим обличчям, більш драйвовим, більш сміливим, без тягаря попередніх неформальних маловідомих політ економічних зобов’язань. Навряд чи вони мають шанс на серйозні успіхи, але той факт, що вони користуються ситуацією, яка сформувалась у суспільстві по відношенню до традиційних сил і тих лідерів, які у фокусі, починаючи з 2004 року, - це без сумніву. Тому сюжет нового покоління вже зараз складає інтригу виборчої кампанії.

І третій сюжет – «війна за примирення». З одного боку, в суспільстві є дуже великий попит на нову, більш збалансовану, більш мирну політичну ситуацію. Люди не вірять старим вождям, але, тим не менше, вони визнають, що треба якось домовлятись. З одного боку, попит на політичну рівновагу, на соціальну рівновагу – досить виразний. Але, з іншого боку, недовіра до влади, недовіра до провідних політичних сил призводить до того, що політичні лідери вимушені шукати шлях, як їм забезпечити максимум мобілізації голосів. І, на жаль, від політичних лідерів навіть зараз ми чуємо про жорстокість майбутньої виборчої кампанії, про необхідність консолідації суспільства, але ціною такої жорстокої кампанії. Тому мирити будуть за допомогою війни. На жаль. Політичної війни. Це буде означати, що кожен з політичних лідерів буде позиціонуватись як найуспішніший і найвдаліший лідер, який об’єднає Україну. Це означає, що вони будуть приміряти на собі одежі різних історичних діячів, а між собою будуть вести себе, як сварливі політики, які будуть використовувати весь діапазон – від компромату до репутаційних певних ударів. На жаль. Дуже прикро, що по сьогоднішній день не вироблено і не стало пре6дметом нормальної розмови і нормальної пропозиції вироблення якогось виборчого морального кодексу поведінки. Тим більше, що зараз політичний простір структурований. Партії і їх кандидати могли б вийти на такий формат – що дозволено, що не дозволено.

Які ж будуть теми? Їх не дуже багато. Зрозуміло, що всі будуть спекулювати на проблемі економічної кризи. Відповідно, весь спектр проблем: по рятувальні програми, критика дій влади, соціальні стандарти і т.д. Друга тема – ефективність влади. Тут дуже широкий зміст. Від політичної реформи, яку будуть всі пропонувати, до різноманітних текстів Конституції, що загрожує девальвацією самої ідеї конституціоналізму. І та ж сама тема примирення, яка буде проходити червоною стрічкою, через всі дискусії і програмові засади.

Стосовно учасників – я вже торкнувся теми появи нового покоління, але ранжир запропонував би наступний. На сьогодні зберігається четвірка політичних лідерів – Янукович, Тимошенко, Ющенко, Литвин. Тому що їх месіджі, їх пропозиції, їх політичні ходи поки що задають тон, головний сюжет політичних подій. А ось рейтингові лідери – тут картина дещо інша. Той же Янукович, Тимошенко і Арсеній Яценюк. Арсеній Яценюк, як на мене, завоював право бути політичним лідером з цікавими, змістовними, нестандартними програмовими пропозиціями, але він дуже гарно вписується в очікування суспільства молодих, драйвових, диспутантів. Всі фіксують певну безбарвність його позиції і, тим не менше, поки що він є лідером серед цього загону молодих політиків.

На вибори підуть всі партійні фронтмени, лідери відомих політичних партій, які навряд чи розраховують на успіх, але для них вибори – це все-таки шанс зберегти певні позиції. Технічні і статистичні кандидати нас чекають з вересня, не раніше. Я не думаю, що їх буде дуже багато. Розмови про сотню кандидатів, мені здається, - серйозне перебільшення.

Я не розглядаю цей парламент як такий, що протягне всю свою каденцію, свої п’ять років. І те, що він прожив два роки, вже велика перемога наших депутатів над собою і над суспільством. Був шанс провести дочасну кампанію навесні, він втрачений, можливо, від боягузтва. Я думаю, майбутній переможець президентських перегонів буде вирішувати особисто долю цього парламенту. Скоріш за все, це буде виглядати таким чином: будь-який переможець буде пропонувати парламенту якісь об’єднавчі платформи, особливо на темі кризи. Так що очікувати, що він з першого дня буде розганяти парламент, не слід. Буде спроба розіграти консолідацію цього парламенту за нинішнім складом. І не виключено, що це може вдатися, враховуючи, які процеси зараз переживає БЮТ, осколки «Нашої України». Але якщо не відбудеться консолідації, у переможця буде моральне право у лютому-березні сказати: «Шановні, я переміг з програмою, яка консолідувала суспільство, парламент до цього не готовий. Будемо йти на дочасні парламентські вибори». Вони, скоріш за все, відбудуться навесні 2010 року. Можливо, навіть в контексті виборів до органів місцевого самоврядування.

На той момент вже не буде ніяких коаліцій. Нинішня коаліція, скоріш за все, перестане існувати і, скоріш за все, це відбудеться вже до вересня 2009 року. Відбудеться це тому, що буде «большой исход» «Нашої України» чи будуть якісь інші причини. Слід пам’ятати, що Ющенко, Литвин, Тимошенко є трьома конкурентами-кандидатами, їм дуже важко буде співпрацювати і одночасно йти на вибори, починаючи з вересня-жовтня. Яка буде причина такого розкладу, зараз сказати важко, але мені здається, що ця коаліція вже вмирає – юридично, ідеологічно, політично.

Читайте также:

Янукович станет президентом, если…

Смотрите видеосюжеты по результатам пресс-конференции:

Ермолаев: В парламенте много дурных депутатов

Гарань: Янукович не подходит в президенты

Ермолаев: Слава Богу! 17 января

Досрочные парламентские выборы - палочка-выручалочка для Тимошенко