Василь Костицький

708
Василь Костицький

червня на «Обозревателе» відбулась прес-конференція голови Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, доктора юридичних наук Василя Костицького на тему: «Мораль і Інтернет – дві речі несумісні?»

Видео дня

Василь Костицький: Функціонування Інтернету стало предметом пильної уваги держави. Це пов’язано не з тим, що Інтернет на сьогоднішній день став засобом, через який вирішується багато проблем суспільного життя, це не тільки зв'язок, це ще й доступ до інформації, це й торгівля, й банки, і багато інших позитивний речей. Але, поряд з цим, Інтернет, на жаль, залишається сферою, через яку продовжує розповсюджуватися дитяча порнографія, через яку організовуються злочини, але, мабуть, таке наше життя. В я тут мав би погодитися з Монтенем, який говорив приблизно так: «Життя сам по собі – це ані добро, ані зло. Життя є вмістилищем і добра, і зла одночасно. Життя є тим, у що ми його перетворили».

Я сьогодні, напередодні професійного свята журналістів, продовжуючи цю думку Монтеня, хотів би сказати, що журналістика продовжує нарощувати свій вплив на суспільство, стає джерелом інформування суспільної думки, стає ареною вирішення політичних проблем суспільства, стає сферою ведення інформаційних війн, за якими ховаються економічні або інші інтереси. Тому у значній мірі наше життя є таким, яким його роблять журналісти. Ви здогадуєтеся, що я є прихильником соціально відповідальної журналістики, але, разом з тим, журналістики, яка була б позбавлена і цензури.

В умовах українського законодавства таку політику здійснювати і просто, і складно. Така подвійність проблеми обумовлена тим, що українське законодавство ще продовжує розвиватися. Я знаю, що журналістів і суспільство в цілому, можливо, не влаштовують деякі пасажі законодавства, зокрема, у сфері законодавства про захист суспільної моралі. Мушу сказати, що наше законодавство не відрізняється репресивністю, але, тим не менш, є ще недосконалим. Це одна з проблем, яку намагається вирішувати Національна експерта комісія з питань захисту суспільної моралі. Окрім нормативно-правової роботи, розвитку і вдосконалення нормативної бази, власної діяльності – таких документів, як «Порядок проведення експертизи», «Положення про порядок проведення перевірок», документів про моніторинг, документ про порядок акредитації журналістів і інші – поруч з цим наша робота спрямована на вирішення, щонайменше, трьох важливих, на нашу думку, проблем. Перша з них – організація роботи в регіонах. Тут нам вдалося забезпечити певне просування, створені аналоги Комісії на громадських засадах, які очолюють заступники губернаторів з гуманітарних питань. До роботи у цих комісіях запрошені гуманітарні лідери регіонів, відомі письменники, лікарі, вчені і журналісти. Такі комісії створені у Львові, Луцьку, створюються у Рівному, у Севастополі, у Херсоні, в Сумах. Процес іде.

Питання дотримання законодавства про захист суспільної моралі стали предметом обговорення на сесіях обласних рад. Одеська і Харківська міські ради вже виступають з ініціативою заслухати це питання на сесіях міських рад.

Ми розуміємо делікатність проблеми, адже мова йде не тільки про дотримання законодавства ЗМІ, але мова може стати про моральне обличчя місцевої влади або про моральне обличчя місцевого бізнесу, крупних підприємців. Ці питання, можливо, з деяким острахом, вносяться на розгляд сесій у певних регіонах, але, тим не менше, мені здається, що зупинити розгляд цього питання на сесіях не вдасться. Ця наша діяльність пов’язана із сприянням тому, щоб ці питання розглядались на сесіях, і є одним з напрямків іншої серйозної справи, яку ми започаткували у липні минулого року, яка полягає в тому, щоб спровокувати загальносуспільну дискусію на тему суспільної моралі.

Видається, що ця проблема виявилася найбільш вразливою. Нам вдалося спровокувати цю дискусію. Але за принципом «ударного батальйону», який мав би захопити якийсь плацдарм і приречений на знищення. Тим не менше, дискусія почалась, і я вдячний за те, що ви берете в ній активну участь.

Скажу відверто, що не маю якихось особливих образ, втому числі і за несправедливі і некоректні матеріали, які часом, в зв’язку з тим, що у журналістів не вистачає часу або недостатньо інформації, дещо боляче б’ють. Але я за них, справді, на вас не ображаюсь.

Є ще одна наша ціль, яку теж вже вдалося зреалізувати – це спроби домовитися з бізнесом. Мова йде не про кулуарні домовленості, не про «пакт Молотова Ріббентропа» - така наша політика продиктована розумінням того, що сучасний інформаційний бізнес є міжнародним, інтернаціональним, і державі, в умовах глобалізації, може залишщитися роль місцевої адміністрації, а з другого боку, держава може взяти на себе роль мудрого регулятора.

Хочеться бути мудрими, тому ми підписали Хартію, про яку я вже не раз казав – Хартія про партнерство заради інформаційних прав і свобод та захисту суспільної моралі з провідними каналами України. І підписали меморандум з Інтернет-асоціацією і з асоціацією друкованих ЗМІ. Ми продовжуємо цю роботу. Я думаю, найважливішим з таких документів, які лягають в демократичне уявлення про сучасну державу і сучасне громадянське суспільство і які, я думаю, і Європа може у нас спокійно запозичити. Думаю, таким найважливішим документом, тим не менше, є Меморандум, підписаний з Українською радою церков, на підписання якого головуючий на засіданні отримав благословення ієрархій усіх релігійних спільнот – християнських, іудейських, мусульманських. Серед християнських усі конфесії підтримали цю ідею. Я розцінюю це як свого роду благословення на діяльність, пов’язану з тим, щоб, не переступаючи обмеження, пов’язані з небезпекою цензури, тим не менше, шукати домовленостей із бізнесом.

Ми розглядаємо мораль як свого роду моральний імператив добра, систему етичних цінностей, яку українське суспільство нагромадило за всю історію свого розвитку і в яку держава не вправі втручатися. Тому українська держава визначила види діяльності, які можуть посягати на суспільну мораль – це посягання на національні та релігійні цінності, приниження особи, народу, нації за національною чи релігійною ознакою, пропаганда фашизму і неофашизму, пропаганда наркоманії, алкоголізму чи тютюнопаління і поширення порнографії.

Друга наша робота пов’язана із формуванням етичних принципів професійної діяльності. Я знаю, що є Етичний кодекс журналістів, є Комісія з журналістської етики. Я сподіваюсь, що ми зможемо з нею співпрацювати. Але останні досягнення, в першу чергу, Міністерства охорони здоров’я, пов’язані із підготовкою Етичного кодексу лікаря, який у першому варіанті вже готовий, пройшов всеукраїнське обговорення, і незабаром, очевидно, стане надбанням гласності. Я думаю, що в майбутньому ми можемо приглянутися ближче до Європи, співпрацювати з ЮНЕСКО, у базі даних якого є кілька десятків тисяч різних професійних етичних кодексів, і поговорити про те, щоб представники інших професій запровадили такі етичні кодекси.

я розумію, що кожний чиновник вважає свою справу найважливішою, але погодьтеся, що сьогодні, коли ми кажемо, що економічні негаразди пов’язані не з фінансами, економікою, а в першу чергу, із моральними проблемами, очевидно, що українському суспільству, як і багатьом іншим суспільствам, треба подумати про морально-етичні засади, які панують в цьому суспільстві. Цим обумовлена певна активність нашої діяльності.

Дякую.

«Обозреватель»: Яка відповідальність передбачена українським законодавством за порушення норм моралі і чи були вже випадки, коли за ці порушення винні несли відповідальність?

Василь Костицький: Українським законодавством встановлена відповідальність у статті 300, 301 за поширення порнографії і стаття 161 за злочини, пов’язані із посяганням на національну гідність людини і сіяння міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі.

Таких справ у нас поки що було небагато. Але питань, пов’язаних із порушенням цього законодавства, із поширенням ксенофобії, антисемітизму і українофобії вже набралось достатньо. Тому вперше в Україні ксенофобія, антисемітизм і українофобія потрапили у цей документ («Хартію…»), який теж можна вважати регуляторним. Проект указу, який я підготував і подав на підпис Президенту, і проект закону, який внесений до Кабінету Міністрів, підготовлений групою вчених та працівників нашої Комісії.

Очевидно, що мова тут іде не про те, що є аморальні вчинки, а про порушення, які передбачені Адміністративним або Кримінальним кодексом. Я думаю, ми будемо чітко розрізняти те, що є неетичним, що є некрасивим, і те, що є аморальним. Те, що є аморальним, найчастіше є протиправним. В цьому специфіка закону. Закон не може бути аморальним, він завжди моральний. Мав би бути, у всякому разі.

«Обозреватель»: Як саме здійснюється моніторинг? Скільки людей задіяно в ньому?

Василь Костицький: Попри оптимістичні повідомлення проте, що штат Комісії –90 осіб, в число цих 90 осіб мали б входити 27 регіональних представників і центральний апарат. На сьогоднішній день в Комісії працює ледь більше 50 людей, і відповідно до відомого документу КМУ за №1036, ми не можемо набирати людей на посади, які були вакантні станом на 1 грудня минулого року. Тому укомплектуватись повністю ми не можемо.

До моніторингу залучаються всі працівники нашого апарату, є два експертних управління, є управління аналітики. Єдині, хто не займається моніторингом, це юристи, тому що у них і так вистачає іншої роботи.

Моніторинг полягає в тому, що щодня Лариса Пономаренко подає мені матеріали про те, що надруковано в пресі про нас або про якісь скандальні речі, пов’язані з порушенням законодавства про захист моралі. Щотижня керівництву комісії подають результати моніторингу телебачення і Інтернету. Поки що у нас не вистачає сил на друковані ЗМІ і рекламу. Вони дуже спорадично стають об’єктом моніторингу.

Телеканал СТБ: Зараз ви судитесь з письменником Ульяненко – його книжку визнано порнографічною. Як просувається ця справа?

Василь Костицький: Я не втомлююся повторювати, що книжка Ульянова (літературний псевдонім Ульяненко) ніколи не була предметом експертизи щодо цього. Але журналісти не втомлюються повторювати, що ми заборонили книжку. Тому я змушений ще раз сказати, що предметом експертизи був рукопис. В експертному висновку нашої працівниці було записано, що цей висновок не поширюється на тиражну продукцію, тобто на книжку. Фактично це мав бути спір між Олександром Ульяновим і з книжковим клубом з Харкова.

Мушу визнати, що колись в моїй адвокатській компанії «Василь Костецький і партнери», яку я закрив, коли пішов на державну службу, були трохи кращі адвокати, і я думаю, вони б вправніше попрацювали проти Комісії, ніж це зробив адвокат Ульянова.

На сьогоднішній день спір дійсно є предметом розгляду у суді. Хвилин десять тому було прийнято рішення у суді, що справу буде розглядати колегія із трьох суддів, і вона відкладена на 20-ті числа червня.

Ми – законослухняні. Буде рішення суду, будемо виконувати. Мені, звичайно, неприємна не зовсім адекватна реакція на наші рішення. Експертний висновок можна було б одразу оскаржити в суді, якщо він когось не влаштовував. На сьогоднішній день питання про цю книжку стало об’єктом ширшої дискусії – про українську культуру, про українське книгодрукування, про необхідність його підтримки. Ми маємо різні відгуки. Інститут літератури надав нам розгорнуту рецензію на книжку Ульяненка «Жінка моєї мрії». Але ми будемо на підставі цього одного висновку приймати рішення. Ми чекаємо висновок Інституту українознавства, але найважливіша відповідь – із Спілки письменників України.

Справді, в цій книжці є нецензурні слова, без трьох крапок. Тут все написано відверто, і сексуальні сцени. Справа могла вирішитись дуже просто - книжкове видавництво могло одягнути книжку у відповідний футляр і написати, що це не для дітей до 18 років, продавати її в куточках, ізольованих від дітей, і чекати на експертизу книжки, оскільки дія висновку завершилася з того моменту, як був випущений тираж книжки. Якщо говорити про юридичні речі. Але юридичні речі не всім можуть сподобатися.

Запитання із залу: За результатами вашого моніторингу, наскільки серйозно стоїть питання українофобії, переслідування за релігійною ознакою? Василь Костицький: Тут ми свою діяльність коригуємо із Держкомнацрелігії. Створена відповідна міжвідомча рада. На сьогоднішній день Європейська комісія по попередженню расизму і ксенофобії, мабуть, вже отримала відповідь про те, що повноважний державний орган в Україні, який буде займатися цими питаннями, є Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Прояви українофобії трапляються в Криму, прояви українофобії трапляються в Києві. Ми маємо звернення з цього приводжу з Сум, з Полтави. Частіше це звернення від громадських діячів, від народних депутатів. Ми робимо експертні висновки. Ми намагаємося бути тут максимально обережними з урахуванням вимог закону. Є українофобські фільми, які були предметом нашої експертизи. Це російський фільм «Голодомор», який за експертними висновками Інституту пам’яті, Юридичної академії Ярослава Мудрого дещо викривлює українську історію і подає події, пов’язані з цим, не досить достовірно. Є фільм «72 метри», в якому українців називають «хохлами», які не завжди чесні. І якщо герої фільму порядні, то це звичайно не українці. Є фільм «Полтавська баталія», який дещо перекручено подає українську історію, і щонайгірше – дуже негарно зображає полтавчан. Автори фільму кажуть, що ніхто не дбає про історичні пам’ятки, що молоді люди кругом ходять п’яні. Згадують пам’ятник, навколо якого биті пляшки, ходять молоді люди напідпитку. Мене це страшно обурює, але все одно ми працюємо у рамках закону, тому Комісія попросила ще додатково експертні висновки і інформацію від Полтавської обласної державної адміністрації та висновки від відповідних науково-дослідних установ. Ксенофобія, антисемітизм, а в наших умовах це ще й українофобія – це речі, на які у світі дуже звертають увагу. Є оцінка України, і наші європейські устремління, і наші спроби поширювати канали налагодження кращих відносин з Росією – будуть залежати в тому числі і від того, як будуть вирішуватися ці питання. Запитання із залу: Час від часу в Інтернеті з’являються матеріали, які є відверто образливими. Які відповіді на них ви обираєте: звернення в суд, відкриті листи, інші?

Василь Костицький: Коли я йшов на цю посаду, я допускав, що проти мене будуть не зовсім коректні висловлювання, але мої сподівання виявилися дуже скромними у порівнянні з тим, що я маю. Зрештою, я мав би знати, на що іду, тому нема чого жалітися і тратити час на виправдання чи дискусії з тими, хто має до нас претензії. Краще будемо відповідати справами, які ми робимо.

Є одна образа, яку я, звичайно, не залишу без судового розгляду. Це публікація в журналі «Кореспондент» з певною фотографією. Журналіст мав на увазі, що він жартує, але виявилося, що це зовсім не жарт. Я, звичайно, буду звертатися в суд. Тут, напевно, люди перейшли межі допустимого спору із державним органом.

Радіо «Ера- FM »: Ви сказали, що підготовлені зміни до Закону про суспільну мораль. Які там передбачені санкції за розповсюдження дитячої порнографії?

Василь Костицький: Закон про захист суспільної моралі не буде містити санкцій, тому що за логікою побудови системи права, санкції за порушення Закону про захист суспільної моралі і багатьох інших законів містяться у Кримінальному кодексі та Адміністративному кодексі. Їх можна посилювати, а можна залишити ті, які вже є.

Хочу сказати, що сьогоднішня прес-конференція кардинально відрізняється від тих, яких я провів вже досить багато. Я дуже вражений: на мене ніхто не кричить, не звинувачує в тому, що я цензор. І я не можу оговтатись (сміється).

Читайте також: ЖЖ не закроют! Украинофобские фильмы будут подвергнуты экспертизе

Дивіться відеосюжети за результатами прес-конференції:

Детям некуда деваться от порнухи в интернете Живой Журнал не собирались закрывать Необходимо бороться не с технологиями, а с людьми Проявления украинофобии в Киеве и в Крыму