ЕкономікаШоу

Закулісся Олімпіади-2018: українців "роздягли до трусів" - ексклюзив "Обозревателя"

15.6тЧитати новину російською

На Олімпіаду-2018 до Кореї я вирушав із повною переконаністю, що ці зимові старти будуть куди крутішими в плані організації, ніж літні Ігри в Ріо, де мені також пощастило попрацювати. Однак перші два дні показали, що чутки про приголомшливу зібраність і уважність корейців до всіх аспектів виявилися надто перебільшеними. Та й дебютні змагання нашої надії в біатлонному спринті в жінок не виправдали очікувань. Але про все за порядком.

На нервах…

Отже, до столиці Кореї - Сеул, куди прилітали абсолютно всі учасники Олімпіади, ми з колегами добиралися через Рим, де через перенесення рейсу зробили вимушену зупинку на добу. Не буду описувати всі принади італійської столиці, про які сказано чимало. Звичайно, були присутні і свої захоплення з розчаруваннями. Але це тема для окремого матеріалу.

Тут зауважу, що одне з найбільших хвилювань за останній час пережив, коли спочатку, за наявності сплаченого квитка, не зміг, спершу онлайн, разом із колегою з газети "Сегодня" Любомиром Луканюком, зареєструватися на свій рейс. Наступного дня, уже в аеропорту Леонардо да Вінчі, нас із товаришем промурижили хвилин сорок біля реєстраційної стійки, зв'язуючись із супервайзером, потім мало не з Кореєю для того, щоб з'ясувати, що в'їзна віза для олімпійської акредитації не потрібна. Зрештою, усе завершилося благополучно, але убитих нервових клітин коштувало чимало. Виявилося ж, що це був тільки початок нашим тривогам і переживанням.

Уже після прильоту в аеропорт Інчхон нам не вдалося відразу, як це було в Бразилії, активувати акредитацію, без якої на Олімпіаді ти перетворюєшся на звичайного пересічного туриста. Щоправда, безкоштовні квитки на швидкісний поїзд, запущений спеціально до Олімпіади, який курсує прямо від будівлі аеровокзалу, нам надали. Але чекати відправлення довелося рівно годину, бо попередній рейс пішов буквально "перед носом". Сама дорога до Каннина, де розташовується нижній олімпійський кластер і проходять усі змагання під дахом, пролетіла миттєво. На автомобілі ми б добиралися години чотири, а так трохи більше двох годин. Але ось відсутність нормального вайфая (і це в Кореї!) у вагоні, м'яко кажучи, було несподіваним.

Пригоди тривають...

Після приїзду були приємні миті, коли господар орендованого нами житла, до речі розташованого за два кроки від Японського моря, зустрів нас біля автовокзалу, довіз до місця проживання та був сама гостинність. Ми з економією коштів, бо проживання в медіа-селі - це досить дорого, вирішили спробувати корейської екзотики.

Що до умов в олімпійському селі, то як розповіли колеги, які там зупинилися в одному з корпусів на 20-му поверсі, вони очікували кращого. Їм запропонували дві різні кімнати, але з однією ванною та туалетом. Крім цього, самостійно приготувати собі поїсти, за наявності кухні, неможливо, бо вся побутова кухонна техніка, крім мікрохвильовки та чайника, виявилася просто опечатаною.

Ну а перевага проживання тут у тому, що олімпійський транспорт знаходиться поруч, та й свій прес-центр, пошта, сувенірний магазин, інші блага цивілізації тут є. І, скажу вам, близькість олімпійських шатлів - чинник важливий. Адже самостійно розібратися в транспортних розв'язках з абсолютно безпорадними і непідготовленими волонтерами - це та ще пригода.

Якщо ж повернутися до "наших баранів", то нам буде що згадати і про що розповісти. Спати нам запропонували на матрацах, у великій кімнаті на підлозі з підігрівом. Тут же були всі умови для приготування їжі й окрема ванна кімната. Як презент господар запропонував великий ящик локшини моментального приготування та національну страву- кімчі - дуже гостру корейську капусту, солодкий пиріг і каву три в одному. Скажу так, звична нам "Мівіна" та її корейський різновид - це небо та земля. Уся справа в спеціях, які настільки гострі, що аж дух захоплює. Але це ми відчули вже пізно вночі, коли повернулися додому після не дуже вдалого вечора.

А поки, заряджені позитивними емоціями, після спілкування з нашими господарями, ми на таксі, яке обійшлося десь у 185 гривень (це близько 7 тисяч вон) за досить довгий шлях, вирушили до Олімпійського парку, в надії все ще встигнути на церемонію відкриття Олімпіади. Але тут нас "cпіткала невдача". Біля Олімпійського парку Каннина жоден із волонтерів не зміг нам виразно пояснити, де ж знаходиться акредитаційний центр. Більше того, знайшлися такі "бізнесвумен", які запропонували купити за 2 долари тікет у парк і продовжити там свої пошуки. Але українці - хлопці наполегливі та після довгих умовлянь і роз'яснень на територію парку наше тріо таки потрапило, пройшовши перший серйозний огляд.

Зрозуміло, що вся техніка "просвічується", а люди ретельно "скануються". Але що скануються настільки ретельно й до дрібниць - це було несподівано. Пізніше на вході в Головний прес-центр Ігор, у мого друга та натхненника саме такої спільної подорожі, радіожурналіста Леоніда Веселкова в рюкзаку була малюсінька флешка, про яку він просто забув. Так ось сек'юріті прийняли її за ніж і кинулися дружно Льоню обшукувати. У результаті все завершилося вибаченнями, але ми зрозуміли, що нічого приховати не вийде. Хоча, справедливості ради, потрібно сказати, що на інших пунктах в Олімпійському парку і під час посадки на траспорт - такої педантичності не було.

Ну а свою акредитацію шляхом проб і помилок ми таки отримали і, здавалося, що тепер вже Церемонія відкриття від нас нікуди не дінеться. Але, знову - таки, ціною надзусиль діставшись із двома пересадками (проїзд тут на час Олімпіади безкоштовний) до кластера Альпензія (тут на стадіоні проходило шоу та передбачені всі старти під відкритим небом) ми не змогли вчасно отримати свої квитки.

Справа в тому, що на ряд заходів, таких як Відкриття і Закриття, медальні змагання з фігурного катання, а також півфінали та фінал хокейного турніру, крім акредитації, журналістам потрібні додаткові безкоштовні тікети. Ось їх-то нам і залишили в Головному прес-центрі. Однак зрозуміло пояснити: де він знаходиться - ніхто з волонтерів, сек'юріті та співробітників поліції не змогли. Зрозуміло, що на стадіон нас не пустили, а МРС, знову-таки методом тику, коли відшукали зупинки олімпійського транспорту і пройшли шлях пішки, нам вдалося виявити.

Тому Церемонію відкриття Ігор, яка, до речі, обійшлася організаторам у суму близько 65 мільйонів доларів, ми додивлювалися вже в Головному прес-центрі. Її родзинкою було те, що команди виходили на стадіон за корейським алфавітом, а не за латинським, а тому українська збірна цього разу не була в числі замикаючих. До речі, національний прапор України несла капітан жіночої біатлонної збірної Олена Підгрушна. І як тут не згадати про нефартовість попередніх стягоносців олімпійської збірної. Але подумали, а може якраз такий боєць, як Лєна, зламає цю неприємну традицію?

Ну і звичайно нас вразив приголомшливий, оголений до пояса представник Тонга Піт Тауфатофуа. Він уже "блищав" своїм торсом у Ріо, де виступав у тхеквондо. А ось у Пхенчхан цей хлопець пробився в останній день кваліфікації і тепер вийде на старт у лижних гонках. Сама ж церемонія була затягнутою, а виглядала динамічною, але все одно на стадіоні було настільки холодно, що додивитися шоу багатьом виявилося складно. Так що: йди-знай - виграли ми чи програли?

Не наш день

Ну на другий день ми налаштовувалися рішуче, адже нас чекав жіночий біатлонний спринт, де українки на минулих Олімпіадах завжди підносили сюрпризи. Нагадаємо, що в Сочі Віта Семеренко стала саме в цій дисципліні бронзовим призером. Та й початок сезону в Кубку світу вселяв оптимізм. Однак нашим надіям не судилося збутися. І знову кращою з українок, як і чотири роки тому в Сочі, стала Віта Семеренко, яка закінчила гонку з 14-м результатом та одним штрафним колом.

У решти дівчат - Валі Семеренко (46-та, 3 промахи), Анастасії Меркушіно (55-та, 3 промахи) і заміни в останній момент Юлії Джими - Ірини Варвинець (73-тє місце, 5 промахів) за страшного холоду і пронизливого наскрізь вітру гонка не вийшла. І вони всі дружно засмучені промчали повз нас у мікст-зоні, немов кулі повз ціль під час стрільби.

З невеликою групою українських журналістів поспілкувалася лише Віта Семеренко, яка зазначила, що заважав на стрільбищі сильний вітер, холод відчувався і сніг був жорстким. Так що умови виявилися непростими. Але це не стало причиною відносної невдачі на тлі подруг із команди, оскільки, за словами Віти, на стрільбищі їй пощастило, але вона сама не впоралася, допустивши вирішальний промах. Трасу ж українка оцінила як нормальну, порівняно з тим, коли, ще до Олімпіади в Сочі, вона стартувала тут на чемпіонаті світу. Свою роботу спортсменка оцінила на трієчку, адже могла виступити значно краще. Але, підсумовуючи, сказала, що все тільки починається.

А чемпіонкою Олімпійських ігор стала Лаура Дальмаер, промчавши по дистанції швидко, за 21 хвилину 6,2 секунди, і відстрілявши без промахів. Срібло та бронза дісталися, із забігом на одне додаткове коло, норвежці Марті Олсбю і чешці Вероніці Вітковій.

Не змогла виграти свою третю поспіль Олімпіаду в спринті словачка Анастасія Кузьміна. Ну і без нагород також залишилися мега-медалістка Сочі Дарина Домрачьова та лідер загального заліку поточного Кубка світу Кайса Маккаряйнен. Але не дарма кажуть, що Олімпіада - це зовсім інший емоційний і конкурентний рівень.

Цікаво, що певну сенсацію створила швейцарка Ірені Кадуріч, яка стартувала в групі, що замикала, аж під 87-м номером, але зуміла піднятися з однією невдачею на стрільбищі на 8-ме місце. Тому потрібно буде постежити за швейцарською біатлоністкою в гонці переслідування, де за таких-от погодних умов багато що може змінитися.

Ну й ще кілька цікавих фактів навколо гонки. Скажімо так, що мікст-зона, де ми стежили за розвитком подій, розташована дуже незручно та практично нічого не видно. Поруч були телеекрани, але один із них увімкнути забули, а запрацював він уже ближче до кінця боїв, та й то на наполегливе прохання головного редактора "Олімпійської Арени" Галини Нечаєвої. До речі, незважаючи на те, що начебто в мікст-зоні знімати не можна, але представники дискваліфікованою збірної не соромилися й активно розпитували свою гонщицю Акімову, як вона з чистою стрільбою примудрилася ходом поступитися переможниці 1 хвилиною 18 секундами. І при цьому "правоохоронці", звертаючи увагу на інших, цього не помічали. І ще вже кілька разів нас "атакували" представники російських мас-медіа з питаннями про несправедливість до їх атлетів. Однак нас їх проблеми абсолютно не хвилюють і спілкуватися з ними на будь-які теми собі може бути дорожче.

Загалом, обстановка на трибунах була близькою до святкової, уболівальників, для обігріву яких навіть встановили спеціальні печі, було багато, підтримували своїх вони активно й отримували задоволення від свята.

А поки Олімпіада набирає обертів, яскравою миттю стала дуель у лижному дуатлоні між легендарними шведкою Шарлоттою Каллою і норвежкою Маріт Бьорген. Тут швидшою була Шарлотта, яка завоювала своє вже третє олімпійське золото, а для Маріт - це срібло стало 11-м на Олімпійських іграх. Хоча у Бьорген, яка знову знаходиться в приголомшливій формі, ще буде можливість взяти реванш. Наші дівчата Марина Анцибор і Тетяна Антипенко виступили в силу своїх нинішніх можливостей, фінішувавши з 45 і 53-м часом.

Щодо медального заліку, то його очолила збірна Німеччини з двома золотими нагородами. Сталося це після неймовірних стрибків із трампліну Андреаса Велінгера, який обставив не тільки двох норвежців, але й титулованого поляка Каміла Стоку, що взагалі залишився без медалі. Уже потрясли голландці, прогнозовано окупували весь п'єдестал пошани в ковзанярському спорті на дистанції 3000 метрів у жінок, перше своє золото в шорт-треку виграли й господарі Олімпіади - корейці. Загалом, усе найцікавіше тільки починається...

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие

Наші блоги