ЕкономікаШоу

Хіба можна обійматися із росіянами під час війни?

17.6т

З дитинства ми знаємо, що олімпійці піднімають престиж країни. Це, так би мовити, аксіома. Але аксіома радянська, тому вона вимагає перевірки.

Ну, наприклад, як у ваших очах змінився престиж Ліхтеншнейна? Як, це, чому? Хіба ви не знаєте, що вони здобули бронзу та ще й у слаломі-супергіганті? Не знаєте? А як вплинуло "золото" Білорусі на її престиж у ваших очах? У якому виді? А хто ж його знає. А яка ваша думка про престиж Казахстану у світлі виступу у могулі (тільки не питайте, що це)? Ні, ви не самотні у своїй "темноті", більшість людей у світі зеленого поняття не мають про те, хто переміг у керлінгу чи слоустайлі, і наше "золото" у фристайлі їм так само байдуже, як і відсутність його. Тому давайте не будемо дурити одне одного - медалі олімпійців піднімають престиж країни тільки у очах її громадян. Це "піар всередину", а не назовні.

Саме тому ми і звернули увагу на "обіймашки" та селфі між спортсменами України та Росії, яке почалося ще два роки тому на літній Олімпіаді. Бо це - чіткий сигнал українцям про державну політику у царині спорту. Але окрім того це - важливий аргумент у інформаційній війні, яскравий доказ того, що на Донбасі у нас "громадянська війна", а всі українці насправді люблять росіян.

Цей пост ми почали писати ще два роки тому, коли на літній Олімпіаді наші збірники браталися зі збірниками Росії, але тоді руки не дійшли до публікації - проте настав 2018-й, а публічні вияви дружби з представниками країни-агресора нікуди не ділися.

Ні, ми знаємо, що спорт буцімто поза політикою, і що на час Олімпіади заведено припиняти бойові дії (так само знаємо, що спорт - це насправді чиста політика, а бойові дії ніхто не припиняє).

Крім того ми чітко уявляємо різницю між потиском руки під час змагань та "обіймашками" на вулицях.

Так само, як усвідомлюємо, що до олімпійської збірної спортсмени потрапляють не тому, що найрозумніші. Там інші критерії.

Однак є футболіст Роман Зозуля, гімнастка Наталія Годунко, плавець Олег Лісогор, тенісист Сергій Стаховський, які продають свої нагороди, щоб допомогти армії та жертвам російсько-української війни. Вони теж спортсмени і теж можуть бути "поза політикою".

Все вирішує громадянська позиція самої людини. Якби не одне "але". Воно полягає у тому, що ми з вами, платники податків, фінансуємо наших олімпійців - оплачуємо їм стипендії, витрати на участь у змаганнях та преміальні за виграш. І тут уже ситуація виходить поза межі громадянської позиції окремого спортсмена.

Ще раз наголошуємо - ідеться про Олімпіаду. Якщо на комерційному турнірі десь у Швейцарії окремий спортсмен щось скаже чи зробить, ми можемо його засудити як громадянина. Але Олімпіада - зовсім інша річ. Тут українська держава оплачує бенкет, і значить вона має ставити вимоги. А оскільки держава - це ми з вами, то ці вимоги має ставити громадськість.

Отже, як представники цієї самої громадськості, ми категорично заперечуємо проти того, щоб з наших податків оплачувати преміальні спортсменам, які заплямували себе демонстративними виявами "дружби" зі спортсменами країни-агресора.

Можна вважати це публічним зверненням до влади і до громади. Той, хто поділяє цю думку, може розповсюдити цей пост або ж написати свій власний. Так ми доведемо свою думку до влади, і якщо кількість звернень буде великою, зможемо її переконати.

Отже рішення за нами.

Читайте всі новини по темі "Олімпіада-2018" на сайті "Обозреватель".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

0
Коментарі
0
0
Смішно
0
Цікаво
0
Сумно
0
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие

Наші блоги