Уже без Шевченка, але ще без Зінченка: символічна збірна України 2010-х
Надворі вже 2020-й, який своїм настанням мимоволі відправив ціле десятиліття в історію. Десятиліття, вельми значуще і для збірної України.
Порівнюючи з грою та успіхами нинішньої "націоналки" зразка 2018-2019 років, попередня декада "синьо-жовтих" видалася далеко не найкращою. Але водночас Україна пограла на двох поспіль Євро, а плейоф відбору ЧС-2014 з Францією (особливо матч у Києві) увійде в історію. Як то кажуть, "є що згадати".
Читайте: Офіційно: збірна України з футболу зіграє проти чемпіонів світу
Але хто в підсумку був найкращим з найкращих у всіх цих "баладах"? OBOZREVATEL вибирає 11 найкращих в історії збірної України, які залишили найбільший слід в історії національної команди за минуле десятиліття (2010-2019 рр).
Вибирали-вибирали, і повернулися на Євро-2016
Будь-яка символічна збірна завжди створюється на тлі важкого вибору та суперечок. Але в нашому разі в плані голкіпера та захисту все минуло дуже легко – Пятов і Ко, тобто досвідчені хлопці з 50+ матчами за збірну.
Пятов – багаторічний воротар збірної (у футболці нацкоманди – з 2007-го й до сьогодні), рекордсмен серед українських голкіперів за іграми за "синьо-жовтих" (93 матчі, що вже на один більше за актив Олександра Шовковського). Тут взагалі без питань – впевнено і спокійно.
Із захистом, звісно, не все так швидко, але ж прогнозовано – Федецький, Хачеріді, Кучер та Шевчук. Чому Хачеріді, а не Ракицький (це все взагалі через переїзд у Росію, так?)? Звісно, Ракицький був одним із найкращих центрбеків у 2010-х у збірній, але зіграв не більше за Кучера й усього на 3 матчі обігнав Хачеріді. І здебільшого, коли Євген не був травмованим, саме він був незмінним основним, а вже разом із ним чергувалися Ракицький та Кучер.
Сама зв'язка Кучер-Ракицький проіснувала не так і довго, а пізніше ще почав підтягуватися Кривцов. І так – переїзд Ярослава до Росії (з його загальним ставленням до матчів у національній команді) поставив хрест на його зв'язках зі збірною України.
Читайте: "Чудак на букву М": Ракицький здивувався реакції фанатів на прощання зі збірною України
Федецькому й Шевчуку на флангах альтернативи особливо і немає. Так, в різний час були Бутко і Караваєв, ліворуч вже за Шевченка-тренера грав Матвієнко, є і Миколенко. Але в розрізі всього 10-річчя це крихти – Федецький з Шевчуком були "валунами" того часу. Загалом, захисна лінія (за певними винятками) вийшла такою, якою була на Євро-2016 – провальному та ганебному для України ЧЄ. Але там основні проблеми були не в захисті й навіть не в самих футболістах – ця четвірка оборони сміливо може вважатися найкращою навіть за всю історію збірної.
Крила все ті ж
Ярмоленко та Коноплянка – без цих прізвищ збірну України важко уявити вже понад 10 років. Ще на Євро-2012 ці тоді ще "молоді-перспективні" хлопці були однією з головних ударних сил збірної (не кажучи вже про Євро-2016). Коноплянка, правда, на деякий час випадав, але реальної рівноцінної постійної альтернативи їм не знаходиться і зараз (хіба що Марлос може повноцінно замінити Коноплянку).
У центрі ж найвідповідальніші позиції довірені Степаненку та Ротаню. Тарас – багаторічний опорник і стовп усього півзахисту, який з роками тільки вдосконалюється. 57 матчів за "синьо-жовтих", з яких тільки шість не в основі. Ну а про Ротаня і говорити нічого – 100 матчів за команду (3-й показник в історії збірної), наш "Зідан", який керував грою всієї команди багато років. На Євро-2016 Ротань був чи не єдиною "світлою плямою" України тільки завдяки своєму класу, і навіть в найпровальнішому програному поєдинку з Польщею саме Руслану вручили приз "Найкращий гравець матчу".
Хто після Шевченка?
Легендарний та найкращий футболіст в історії України Андрій Шевченко хоч і застав ще 2010-ті (навіть на Євро-2012 встиг забити), але загалом це був вже не його час в "синьо-жовтій" футболці. І почався пошук того, хто реально міг зайняти місце "після Шевченка" в історії збірної.
Звісно, останніми роками легко сподіватися на Яремчука на вістрі атаки, але все-таки він з'явився в національній команді тільки в 2018-му. А до нього були і Мілевський, і Зозуля, і Селезньов, і навіть натуралізований Девіч. Але всі вони приходили і йшли (наприклад, Зозуля за 33 матчі забив тільки чотири м'ячі), а ось Кравець був "вічним". Ексдинамівець ("гроза "Валенсії", так-так) запрошувався до національної команди протягом усіх 2010-х (активно – з 2014-го) і на цьому відрізку в десятиліття забив більше за інших – вісім м'ячів. Як не дивно, але саме Кравець в режимі "тихіше їдеш – далі будеш" був найкориснішим та найрезультативнішим нападником збірної. Десь поруч зі статистичними показниками перебуває і Євген Селезньов, але середня результативність у Кравця куди краща, ніж у досвідченого "Царя".
Девіч же за свій час у збірній встиг стати найкращим (і, напевно, єдиним) відтягнутим форвардом, який справді корисно діяв з глибини та в чомусь закривав позицію 10-ки, коли на полі не було Назаренка або іншого якісного атакувального центрального хавбека (це вже тільки під кінець 2010-х в збірній з'являться і заграють Зінченко з Малиновським). А на рахунку Марко, до речі, перший в історії збірної хеттрик (в 2013-му в матчі з Сан-Марино – 8:0) і той самий історичний удар на Євро-2012 по воротах Англії, який ліг в основу скандалу "імені Кашшаї" із незарахованим голом України.
