Економіка Шоу

/ Новини футболу

Прощався, різав, довіряв: як Шевченко змінив збірну України цієї осені

Читати матеріал російською

Коли українці не потрапили на ЧС-2018, у Андрія Шевченка і команди був хороший "щит" від критики - збірна готується на Євро-2020. І нинішня осінь, "просочена" Лігою націй, була багато в чому визначальною перед початком кваліфікації ЧЄ.

Так, у збірної та українського футболу як і раніше багато проблем, деякі кроки Шевченко сумнівні, неправильні або малоефективні, а команда Андрія Миколайовича поки нічого не добилася на офіційному рівні ЧЄ чи ЧМ (хоча за осінь і поліпшила свою позицію в рейтингу ФІФА на 8 позицій і зайняла 27-е місце).

Але разом з цим Шевченко своє слово тримає - він поступово змінює команду і серйозно готується на Євро-2020. Чотири весняних товариські матчі, участь в Лізі націй і зустрічі з Італією і Туреччиною - в цих матчах збірна шукала себе, пробувала і в підсумку відмінно пройшла новий турнір.

OBOZREVATEL знаходить найважливіші кроки тренера, що визначають команді нове обличчя.

Дійсно змінив покоління - з колишньої плеяди залишилися одиниці

У 2010-х Україна не раз заявляла про себе - гідно зіграла на Євро-2012, запам'яталася дуеллю з Францією у відборі на ЧС-2014, вийшла на Євро-2016. Все це успіхи покоління, яке вже можна назвати ветеранами - Пятов, Кучер, Шевчук, Хачеріді, Тимощук, Ротань, Селезньов та інші.

Але всі також пам'ятають, чим закінчилася для України участь на ЧЄ-2016. Наступні події все більше показували - для збірної прийшов час зміни поколінь. Не часткове в 3-4 гравця, а справжнє, де з колишньої плеяди залишаться одиниці.

І Шевченко сміливо провів (хоча краще все ж сказати "ще проводить") цю операцію. Звичайно, тренеру, по суті, не було куди діватися - багато важливих футболісти тієї збірної самі почали здавати позиції. Але Шеві варто віддати належне, що він не став затягувати з процесом оновлення складу, сподіваючись вичавити максимум з перевірених досвідчених людей.

У збірній без проблем попрощалися з колись ключовими захисниками Кучером і Шевчуком, не стали "затягувати" Федецького, не чіплялися за Хачеріді. Спокійно покинув команду Ротань (який при бажанні міг би допомагати колективу хоча б своїм досвідом), також пройшло сміливе позбавлення від Селезньова і А.Кравця (незважаючи на всі проблеми збірної з форвардами).

Трохи негативний осад в 2017-м викликала тільки історія із Зозулею, коли того викликали під національні прапори після історії зі скандальним трансфером українця в "Райо Вальєкано". Тоді форвард взагалі не грав і тільки розбирався з клубами, і футболіста покликали в збірну нібито для підтримки. Але в Україні багато хто відразу окреслив, що збірна служить не для цього, і в тренерському штабі також зрозуміли, що такий номер піде більше в мінус, ніж в плюс (хоча і сам футболіст пізніше відмовився від приїзду до табору "синьо-жовтих" через відсутність на той момент регулярної практики).

Зараз же з минулої плеяди залишилося лише кілька людей, які дійсно потрібні команді. Пятов, Ракицький, Степаненко, Ярмоленко і Коноплянка - нікого зайвого. Гравці, що не подалися (поки) за "довгим рублем" і залишаються на високому рівні в хороших командах.

Ухвалювати кадрові рішення - справа особливої ​​відповідальності, яке завжди знаходить критику. Але Шевченко з цим впорався "на ура" - холоднокровність і розум чисто в інтересах збірної. У підсумку на даний момент ми маємо зовсім іншу команду в порівнянні з Євро-2016 і багато в чому іншу в порівнянні з відбором на ЧС-2018.

Довіряє гравцям з різних клубів, незважаючи на вік футболістів і статус самих клубів

Раніше багато вболівальників і фахівців, а часом навіть футболістів скаржилося на те, що у тренерів збірної в пріоритеті гравці "Динамо" і "Шахтаря". І критика тут була доречною. Зараз же все інакше - в збірну можна потрапити навіть з "Маріуполя", "Карпат" та другої ліги Іспанії.

Звичайно, тут багато в чому на ситуацію впливає стан самого українського футболу. До 2014-2015 рр. збірну дійсно можна було безболісно формувати з гравців "Шахтаря" і "Динамо" з вкрапленнями виконавців "Дніпра", "Металіста" і т.п. Зараз же навіть "Динамо" не може дати впевненості в постачанні гравців для збірної, тому тренерський штаб нарешті повернувся до первородного принципу - брати кращих з будь-яких клубів.

Знову ж таки, тут Шевченко з помічниками відмінно грає на іншій обставині - українська молодь зміцніла і заграла в Європі. Основні гравці кращих клубів Бельгії, воротар "Реала" (нехай і номінально, але Лунін залишається футболістом "Реала" і постійним учасником клубного іспанського футболу в "Леганесі"), універсал з "Ман Сіті", прогресуючий захисник з іспанського "Луго" - раніше про таке і мріяти не могли. Зараз же це - звичайний і набираючий оберти фактор.

Але є і такі, хто отримав свій шанс і через подвиги в українських клубах. Найсвіжіші приклади - хавбек Швед з "Карпат" і форвард Борячук з "Маріуполя". Раніше Шевченко викликав захисника Цурікова, коли той був на вершині своєї форми в "Олександрії", аналогічно недавно сталося з нападником Кулачем з "Ворскли". Ще при Фоменко і раніше такі гравці мали 1 відсоток шансу хоча б потрапити в загальну заявку збірної (не кажучи вже вийти на поле).

Є плюс і в "легіонерів". Зінченко з "Ман Сіті", Малиновський і Яремчук з "Генка" і "Гента" - це зрозуміло. Але дав шанс тренер і хавбеку Петряку, який по-новому заграв в угорському "Ференцвароші". Також чималий аванс даний захиснику Кравцю, який поки грає у другій іспанській лізі. Так, поки ці виклики майже не виправдані, але все може змінитися вже весною 2019-го, коли збірна стартує в кваліфікації Євро-2020.

І так, питання молоді. Останнім часом Шевченко отримує чимало критики, що дає мало часу молодим гравцям в збірній (що теж частково правда). Але все ж він їх викликає і показує загальну довіру.

У порівнянні з Євро-2016 середній вік збірної України впав з 27,39 років до 24,25 - досить вагомий показник як для національної збірної. Ну а те, що у "синьо-жовтих" за останній рік заграли Матвієнко (22 роки), Бурда (23), Зінченко (21), Яремчук (22) і частково Циганков (21) - багато про що говорить.

Спробував прищепити реально іншу схему

Як тільки не "притравлювали" Михайла Фоменка за його "п'ять опорників" - було одночасно і весело, і сумно. Тодішній тренер збірної домагався результату, але в багатьох випадках просто зміцнював оборону півзахисниками оборонного плану. Думати про великі та більш сміливі кроки не доводилося.

Шевченко спочатку теж був досить обережний і будував свою команду по одному малюнку. Коли ж збірна стабілізувалася і виграла Лігу націй, тренер не побоявся і ризикнув дати "синьо-жовтим" іншу формацію.

Так, спочатку не вийшло - при схемі 3-4-2-1 з трьома центральними і двома повними бровочниками в грі зі Словаччиною стався збій, на результат і гру вплинув ряд факторів. Але в збірній, де часу на втілення тактичних ідей майже немає, і не повинно було статися з першого матчу. І не факт, що вийде взагалі (аж надто мало гравців "синьо-жовтих" можуть і уявляють, як грати в такий формації). У матчі з Туреччиною Шевченко знову зіграв в 4 захисники за звичним малюнком, не ставши розвивати тему гри в 3 центральних. З одного боку це виглядає як шарахання і відсутність рішучості - раз почав зі Словаччиною, то в "товарняку" з Туреччиною треба було продовжувати. Але з іншого, можливо, дійсно - в обоймі Шеви зараз просто немає належних гравців для цього.

Але тут "5", як то кажуть, за саму ідею і бажання. Будь-яка пристойна команда в сучасному футболі повинна мати перебудовуватися по ходу гри, маючи можливість виправити становище не тільки за рахунок замін з лавки, але й за рахунок перебудувань. Серед збірних на таке здатні не так вже й багато команд, і якщо Україна таки навчиться вдало грати в три центральних хоча б проти середняків - це вже буде великий успіх.

Вселив уболівальникам впевненість в успіхах збірної

Тут, звичайно, думка двояка, без золотої середини. З одного боку - Україна виграла свою групу в Лізі націй і заробила підвищення по дивізіону. Але з іншого - "синьо-жовті" стали першими серед трьох команд, де суперниками були далеко не грізні Словаччина і Чехія (а чехи, до всього іншого, ще й дуже розібрані). І справа була в турнірі, до якого дехто поки не проявив достатньо серйозного ставлення.

Але в сухому залишку все ж позитив - восени Україна перемагала (тільки раз поступившись Словаччині в уже нічого не значущому матчі), впевнено домоглася результату і здобула місце в елітній компанії Ліги націй. Для звичайного вболівальника це кілька порцій позитиву. Тим більше, в останній раз українці відчували велику радість перемоги аж восени 2015 го - коли збірна оформила вихід на Євро-2016, обігравши Словенію.

Цим самим нинішня команда Шевченка дає українцям чималу надію в світлі напівмертвого стану клубного футболу. У "Динамо" і "Шахтаря" мало що складається в єврокубках, на внутрішній арені більшість матчів - сумна історія, так може хоча б збірна буде локомотивом позитивних емоцій?

Підпишись на Telegram-канал і подивись, що відбудеться далі!

Читайте всі новини по темі "Ліга націй" на сайті "OBOZREVATEL".

0
Коментарі
1
1
Смішно
3
Цікаво
0
Сумно
1
Треш
Щоб проголосувати за коментар чи залишити свій коментар на сайті, до свого облікового запису MyOboz або зареєструйтеся, якщо її ще немає.
Зареєструватися
Показати коментарі
Нові
Старі
Кращі
Найгірші
Коментарі на сайті не модеровані

Блоги / думки

ads pixel
Загрузка...