7 грудня • оновлено в 16:40
МоваЯзык
Головна Блоги

/ Суспільство

Жебрівський: Зеленський – це одна із "закладок", яка спрацювала

34.5т
Читати матеріал російською

Чи можлива в Україні політична відповідальність і чи платитимуть нардепи своїми мандатами за негідні вчинки? Хто винен у тому, що Україна, маючи всі умови для процвітання, досі пасе задніх? Чому українці між цінностями і хайпом обирають останнє? Хто здатен врятувати нашу державу від повного зникнення з політичної карти світу?

Про це, а також розведення військ у різні періоди війни на Донбасі і про те, що Україна може зробити задля повалення путінського режиму, OBOZREVATEL поговорив з ексочільником Донецької військово-цивільної адміністрації, лідером партії "Республіканська платформа" Павлом Жебрівським.

- Ледь не кожного дня наш інформаційний простір вибухає скандалами довкола представників монобільшості у Верховній Раді. Переписки нардепів Яременка і Медяника, викладені пранкером "Джокером" переписки від імені генпрокурора Рябошапки… На поверхню спливають скандальні подробиці щодо можливої корупції, щодо доплат "у конвертах" депутатам… Чи мали би фігуранти цих скандалів понести політичну відповідальність, на вашу думку? І чи понесуть вони її у сьогоднішній Україні?

- Ні. З тієї причини, що в Україні вже немає політики як такої.

Ми маємо ситуацію, коли ЗМІ досі оговтуються від нокауту, в який відправила всю журналістську братію чинна влада. І медіа зараз опинилися в умовах, коли вони не можуть виконувати роль ключового критика, як це мало би бути.

Немає у нас і справжньої опозиції до монобільшості. Фракції, що оголосили себе опозиційними, дозволяють собі певною мірою критику, але системно владі не опонують. Справжня опозиція мала би сформувати опозиційний уряд – і не просто розповідати, що влада робить не правильно, а пропонувати суспільству альтернативні дії у різних галузях. Наша ж "опозиція" схиляється до критиканства, а не до ідеологічного опонування.

- Фактично, маємо зміщення у бік форми, а не змісту?

- Саме так. І це світовий тренд – заміщення змісту формою. І саме тому я і стверджую, що політики як такої в Україні немає. А відповідно – немає й політичної відповідальності. Замість них ми отримали треш і хайп. Причому, як у виконанні влади, так і у виконанні парламентської "опозиції".

Альтернативної, справжньої, змістовної політики, повторюся, сьогодні не пропонує жодна політична фракція у Раді.

Світовий тренд на хайп у політиці дотягся своїми паскудними щупальцями до України. І ми навіть могли би цю хворобу нестримного популізму пережити, якби ми не потерпали від російської агресії. Але війна йде. І вона дуже знижує наші шанси перехворіти на цю хворобу без непоправних втрат.

На моє переконання ключовим драйвером хайпу і заміщення змісту формою в нашій державі став Зеленський і всі, кого він привів до влади. Включно з генпрокурором. Я ще перед виборами на всіх ефірах намагався достукатися до людей, аби вони відповідально ставилися до свого вибору. І вибирали не між сивим і чорнявим чи старим і молодим, а між тим, хто дає відповіді на три ключових виклики, які стоять перед Україною, і тим, хто цих відповідей не дає.

- Які виклики ви вважаєте найголовнішими?

- Це мир – через перемогу. Це боротьба з корупцією. І це подолання бідності.

Жоден з кандидатів на ці виклики відповідей не дав. І український виборець побіг за хайпом. Навіть не запитавши себе, а чи має його кандидат чітко сформовану ціль, мету, завдання, задля втілення яких він рветься у владу. І чи має він бачення їх реалізації.

Мені направду складно зрозуміти людей, які голосували за кандидата, основним виборчим гаслом якого було "Ні обіцянок, ні пробачень". Але ми ж бачили, для скількох виборців цього виявилося достатньо! При цьому, Зеленський під час президентської кампанії так і не дав відповіді на ключове питання, яке на той момент до нього існувало: навіщо йому президентська булава?

Гадаю, він і сам не зрозумів, навіщо.

Однак народ вибрав саме його. А кожен народ, за Макіавелі, заслуговує на свого правителя. Тому той факт, що обрали щось аморфне, стьобне, а не ідейне, ґрунтовне і смислове – дуже багато говорить про наш народ.

При цьому Зеленський не вискочив як біс із табакерки. Цю людину готували. Він – одна з багатьох "закладок", які для України встановили. І "закладка" - спрацювала.

- Хто встановив?

- Не люблю конспірології. Але скажу так: на сьогодні, окрім G-10 (називаю так першу десятку олігархів в Україні), є ще й зовнішні сили, які мають чимало "закладок" в українській політиці. І у випадку з Зеленським – гадаю, це був мікс з окремих представників G-10 і певних зовнішніх сил.

- Серйозна заява.

- Зараз політику в Україні роблять кілька ключових олігархічних кланів. І мене завжди дивувала якась наївна надія на те, що олігархи, інвестувавши у політичні партії, у майбутніх президентів, раптом з якогось дива розроблять правила суспільного життя, прийнятні для всієї країни.

Ми про це часто спілкуємося з представниками середнього бізнесу і вище середнього. І я намагаюся до них донести очевидну, як на мене, річ: поки середній бізнес не включиться у гру і не випрацює модель розвитку країни, в якій жити буде добре не десятку олігархів, а бізнесу і простим громадянам – доти жодних змін не відбудеться. Має бути напрацьована модель, під неї найняті політики, які її будуть реалізовувати, виписані єдині для всієї країни правила – інакше нічого в цій країні не відбудеться хорошого.

А ще ж врахуйте, що зовнішні гравці не сплять. Україна завжди для багатьох була ласим шматочком.

А ми обираємо "ні обіцянок, ні пробачень". Садимо в крісло президента форму. А далі під цю форму у владу почали плигати такі персонажі, які за нормальної системи політичної конкуренції не міг би навіть мріяти про депутатський мандат. На посаду прем’єра людину з дипломом "недержавного зразка" навіть розглядати не стали би.

- Заради справедливості, у Гончарука – кілька дипломів. І лише один з них – "недержавного зразка".

- Оці "соросята", які зараз в Кабміні осіли – результат 20-річної роботи інституції під умовною назвою "Сорос". Це грантожери, для яких Україна не є цінністю. Вони мають по 2-3 громадянства. Їхні дружини і діти живуть в інших країнах. А сюди вони самі приїздили в гості до племінників чи на сальсу. Це навіть не смішно. Це – жах.

Для нормальної політики характерні ідеологічні партії: республіканці, демократи, соціалісти, лібертаріанці… А як назвати те, що сьогодні робитиме Зеленський в Україні? Ніхто не знає. Яку філософію буде впроваджувати "Слуга народу"? Нема відповіді.

І саме тому сюди понабігали шулери різних мастей.

З порожнечі наповненості не буде. Це елементарна фізика. Люди, які наразі є владою в Україні, хизуються ефемерними 73% довіри, яку має Зеленський. І вирішили, що їм все можна. Бо влада – розбещує. А абсолютна влада – розбещує абсолютно.

На сьогоднішній день у великої бульбашки, яка називається "Зеленський", з’явилася вся повнота влади. Свій президент, своя монобільшість у парламенті, свій уряд, свій генпрокурор, а після підписаної так званої "судової реформи" - свій суд. Абсолютна влада. І це могло би принести Україні у нинішніх умовах величезну користь – якби ті, хто прийшов у владу, розуміли, для чого вони туди прийшли, що треба робити. І якби для них Україна була найбільшою цінністю.

Але нічого цього ми не маємо і близько.

- Якщо вже говорити про цілі: за ці місяці з публічних заяв і дій представників влади ви можете зробити хоча б якісь висновки про те, чого ж чинна влада хоче?

- Аплодисментів вона хоче. Зеленський – артист, він залежний від обожнювання глядачів, від оплесків. Не так давно він жартував зі сцени "95 кварталу" свої низькопробні жарти, знімав серіали за дешевими сценаріями – і отримував і оплески, і гроші.

Саме тому він зараз так ображається, коли стикається з критикою замість обожнювання.

Мене страшенно дратує сьогоднішній дискурс: критикуєш Зеленського – ти порохобот, критикуєш Порошенка – ти зелебоба. Цей дискурс вигідний хіба самим Зеленському і Порошенку. Бо жоден з них не сформував ціль, мету.

Якби Зеленський дав відповідь на ті три виклики, про які я говорив – призначений ним прем’єр мав би поставити перед собою дійсно амбітну мету. Наприклад, що Україна має увійти у "золотий мільярд" (вираз-термін, яким позначають населення розвинутих країн з достатньо високим рівнем життя в умовах обмежених ресурсів. – Ред.). У нас для цього є всі підстави. Треба просто не ставити перед собою задачу "догнати-перегнати", урізати якісь видатки або підвищити збори, а створити для українців можливості сформувати економіку таким чином, аби та амбітна мета стала реальністю.

Але в мене таке враження, що у цій владі ніхто навіть не здогадується, що можна таку ціль поставити.

На початку розмови ви згадували про переписки представників монобільшості. Так от, я не збираюся моралізаторствувати з приводу переписки Яременка. Для мене він перестав існувати як дипломат не через те, про що переписувався, а через хамство, з яким він почав рефлексувати на журналістів. Один з ключових персонажів зовнішньо-політичної роботи України не має права опускатися на рівень бердичівського базару!

Влада розбестила. І по інших фігурантах скандалів з переписками це видно так само добре.

- Тобто вас вся ця історія не дивує?

- Я від них іншого і не чекав. Турбує інше: відсутність реакції суспільства. Крім фейсбучної бурі у склянції її просто не було. Настрої людей суттєво не змінилися. Просто та межа, та "червона лінія", за яку опускатися не можна – понизилася у суспільній свідомості нижче ватерлінії.

Зеленський – це не явище. Це вислідок чи наслідок настроїв у суспільстві. І саме те, що суспільство все це "хаває", мене лякає найбільше.

- А якої реакції ви чекали? Мітингів з цього приводу?

- Ні, звісно. Але реакція суспільства мала би проявитися у рівні підтримки. У будь-якій цивілізованій країні у політичної сили, якої би торкнулися подібні скандали, просто обвалилися рейтинги. Обнулилися би повністю. А у нас остання соціологія дає Зеленському 66%.

- Ну, власне, там йдеться про довіру до інституції президента, а не персонально до Зеленського…

- Так. Але у нас же більшість не відділяє одне від іншого.

Мене взагалі дратує, що у нас сьогодні громадянським суспільством чомусь вважають не волонтерів, не активних громадян зі своєю позицією, а грантожерів, представників так званих антикорупційних організацій зокрема. Поки їм давали гранти – вони щось там виступали. Припинили фінансувати – вже й корупція у нас "зникла"…

Відбувається підміна понять. Так само, як і в політиці. Якщо будинок не має фундаменту – це рахіт. Яку би помпезну споруду ви не збудували – без фундаменту вона обвалиться. Для політики фундаментом мають бути цінності. А у нас вона формується на грошах. От тому сьогоднішня українська політика – це рахіт на хирлявих карликових ніжках. І час від часу вся надбудова падає – і накриває Україну. Так, як це сталося у 2014 році. Рахіт накрився.

І ми би пережили оту аморфну владу, ту аморфну політику. Якби не війна. Якщо ми на умовах Путіна вберемо в себе тимчасово окуповані території – при повній відсутності держави як інституції тут – це знищить Україну. Бо насамперед треба навести порядок тут.

Крім того, що влада абсолютно не розуміє, що і як робити, є ще одна річ – абсолютно страшна для України. Колись Кучма збудував олігархічну систему державного управління. Погану систему. Але навіть у ній були якісь інституції. А що робить нинішня влада? Вона нищить навіть ті зародки інституцій, які під тиском наших західних партнерів будували "попередники". Вони руйнують зараз все.

Можливо, Україні потрібно було прожити час невизначеності. Як Польща свого часу, коли прийшов електрик Валенса і зруйнував більшовицьку систему управління, а його наступник, будівничий Кваснєвський, на тих руїнах збудував успішну Польщу.

- Польща не воювала.

- Саме так. У Польщі не було спільного кордону з Росією. Не було війни. І в Польщі був духовний лідер нації – Іоанн Павло ІІ, з його неймовірним світовим авторитетом.

А в Україні сьогодні – ні моральних авторитетів, ні політики, ні світоглядного проекту успішної України ні у влади, ні в опозиції.

Отакий от діагноз. Така відповідь на питання "Хто винен?". Винні ми всі.

- Якусь безнадійну картину ви малюєте. Гадаєте, нам не оминути катастрофи?

- Навпаки. Я переконаний, що ця вся річ довго не пробуде. І в Україні мають відбутися тектонічні зрушення.

- "Ця річ" - це про що? Про персоналії у владі чи про стан речей загалом?

- Про стан речей. Втім, якщо зміниться ситуація – то і ці персоналії не втримаються. Бо вони – ніхто і звуть їх ніяк. Ми чомусь вважаємо, що Зеленський і Ко – це явище. А це – наслідок. Наслідок відсутності моральних авторитетів. Наслідок моральної деградації українців.

У тому, що відбувається, винні ми всі. Дозволяти собі, умовно кажучи, замовляти повій – і одночасно шпетити за це Яременка – не вийде. Ми всі маємо трошки піднятися. Бо влада – будь-яка – це дзеркало суспільства.

Є два шляхи розвитку суспільства: еволюційний і революційний. При першому суспільство розвивається, піднімається на якийсь рівень – і обирає собі подібних. Але ми, на жаль, еволюційно падали, а не розвивалися.

При революційному шляху розвитку справжня еліта (люди, для яких "Україна – понад усе" - це не просто гасло, а біль), обманувши здеградоване суспільство, приходить до влади – і потім підтягує громадян до свого рівня. Нав’язує свій порядок денний.

Але є ще й третій шлях: коли якийсь окремий клас бере відповідальність за ситуацію в державі на себе. Найбідніші цього зробити не зможуть, бо й собі ледь дають раду. Найбагатші за останні 30 років господарювання в країні довели власну неспроможність збудувати процвітаючу державу. Тому відповідальність на себе має взяти середній і трохи вище середнього бізнес. Цей клас в Україні дійсно може стати потужною силою. За умови, що його представники нарешті усвідомлять свою місію по відношенню до себе, своєї родини, своєї держави. Коли це усвідомлення прийде – тоді і відбудеться той переломний момент, коли буде закладено справжній ціннісний фундамент, на якому ми зведемо добротну будову – успішну Україну.

- А ви бачите передумови для такого усвідомлення, такого об’єднання?

- У різних середовищах про це уже говорять. Інше питання, що бездіяльність влади не може бути вічною. І я не хотів би навіть думати про апокаліптичний розвиток подій у разі, якщо цей клас не візьме відповідальність на себе. Бо тоді для України все може завершитись так само, як на початку минулого століття.

Але я все-таки переконаний, що цього не станеться. Що люди – відповідальні. Бізнес має усвідомити, що настав час діяти.

Я не ставлю собі за мету чмирити наслідок. Напевно, багато хто буде на мене ображатися за те, що я смію ставити під сумнів вибір "мудрого народу", який "завжди правий". Але ми ніякий в біса не мудрий народ. Але так само ми і не безнадійні. Нам просто треба переосмислити наше буття. Зрозуміти, у чому причини наших негараздів. І перестати рефлексувати на персоналії, які забезпечують форму. Час повертатися до смислів.

І українському суспільству це цілком під силу. Тільки в Україні в умовах повного безвладдя держава може ще сяк-так виконувати якісь свої функції. Ми – неубієнна нація. Поки ми самі себе не кінчимо – нас ніхто не зможе знищити!

- Ви говорите про смисли і форми. Але це ж повсюдно відбувається, коли ми обговорюємо якісь переписки, якісь провокативні заяви – і за цими скандалами губляться куди важливіші речі. Ми смакуємо переписки – і не говоримо про те, як проходить розведення військ, не говоримо про те, що Данія дала дозвіл на прокладання "Північного потоку-2"…

- Про бюджет не говоримо. Я вперше бачу ситуацію, коли бюджет не обговорюється взагалі. Хоча з дня на день кінцевий варіант бюджету мають прийняти. Ключовий фінансовий документ, за яким держава житиме у 2020 році – і жодного системного, неупередженого аналізу цього документу просто немає.

Свого часу я працював у бюджетному комітеті. То кожну цифру під лупою дивилися! Не скажу, що аж такі добрі бюджети були. Бо якби це було так – були би прориви. Але це хоча би чіпляло людей.

А сьогодні цікавить тільки шоу. А сьогодні Тищенко щось там сказав пранкеру. А Яременко постраждав, бо йому не дозволили анал. І так далі. А ключове – обговорення питання миру через перемогу, системна боротьба з корупцією, дієві шляхи подолання бідності в Україні – нікого не цікавить.

Немає загостреного запиту суспільства на обговорення питання, хто винен. А винні, повторюся, ми всі. Але людям потрібен тільки хайп.

- Маю питання по розведенню військ. Зараз прихильники політики Зеленського у відповідь на закиди противників розведення кажуть: а що такого – Порошенко, мовляв, теж відводив армію. За час вашої роботи на Донеччині були спроби розведення? Якщо були – як вони проходили тоді, чим закінчилися і чи є якісь відмінності з тим, що робиться зараз?

- У 2016 році справді було заплановано відведення в Золотому, Петрівському і Станиці Луганській. Петрівське знаходиться у Донецькій області. Воно сьогодні - під контролем російських найманців. І коли ми відведення проводили по Петрівському – фактично, відводили в полі і не залишали в "сірій зоні" населених пунктів.

Коли відбулось відведення з нашого боку – російські найманці відмовилися робити дзеркальні кроки у Станиці Луганській. Тому за деякий час наші війська повернулися на вихідні позиції.

І після цього було взято курс на скорочення "сірих зон". Ті ж Травневе, Гладосово, Катеринівка, багато інших населених пунктів, які знаходилися у "сірій зоні", перейшли під контроль української влади. Ми почали виплачувати там пенсії, відновили нормальну роботу магазинів, забезпечили людям можливість отримувати медичну допомогу… Вдихнули туди життя.

Тоді ми переконалися, що розведення не працює. І перейшли до іншої моделі – скорочення "сірих зон". І ця тактика показала свої плюси. Люди отримали іншу модель життя.

Те, що пробують зробити сьогодні… Ветерани АТО, волонтери, пасіонарні громадяни України сьогодні роблять дуже важливу річ. Коли вони виходять і кажуть "Не дозволимо!" - там, на зонах розведення, починають досить ефективно працювати і поліція, і Нацгвардія – і захищають місцевих від заходу ДРГ, від спроб сепарів мститися громадянам з проукраїнською позицією. Якби не активність небайдужих українців – гадаю, ситуацію би просто пустили на самоплин. І це все там відбувалося б.

- Навіщо, на вашу думку, сьогодні потрібне це розведення?

- Зеленський декларує, що все це робиться задля зустрічі у нормандському форматі. "Бубочці" потрібно би нарешті зрозуміти: Путіна своїми жартами він не вразить. Втім, хай зустрінеться, якщо аж так кортить. От тільки ми маємо бути насторожі. І не дозволити Зеленському здати інтереси України.

Зараз багато фанатів чинного президента розповідають: його народ обрав – так дайте йому робити, що він захоче! А дзузьки! Ми не у диктатурі живемо. І ніхто, навіть ті, хто за Зеленського голосував, не передавали йому можливості робити все, що заманеться. Є контроль суспільства за діями влади. І якщо він перейде межу – реакція буде така, що нинішній Рух опору капітуляції виявиться квіточками. Бо здача інтересів держави змете оце аморфне утворення, яке сьогодні керує Україною.

Він не збирається робити висновків з минулого досвіду. Вже пробували розводити – не працює це. Скорочення "сірої зони", відвоювання українських земель – працює. А відведення військ – не працює. Але скільки Зеленському не говори, що Путіну мир і спокій в Україні не потрібні в принципі – він вважає, що всі йому брешуть.

Свого часу Джохар Дудаєв сказав, що кінець російської імперії настане тоді, коли зійде сонце України. І це дійсно так. Смерть путінської Росії залежить від того, чи вдасться нам побудувати успішну Україну.

- Яким чином?

- У нас є всі можливості для того, щоб збудувати супер сильну економіку, щоб інфраструктура розвивалася неймовірними темпами. У нас все для цього є!

І уявіть, що було би, коли б в Україні зарплати і пенсії у півтора рази перевищили російські? Що би сказали путінські посполиті? Вони би поставили самі собі, а згодом – і владі – питання: як так трапилося, що Росія, де є газ, нафта, метали, золото, алмази, живе гірше України, у якої окрім людей, географічного розташування і землі, нічого більше немає? Це неминуче би призвело росіян до висновку, що та модель, яка функціонує у Московії – неправильна.

Ось чому, якщо ми хочемо погибелі путінської Росії - ми маємо збудувати успішну якісну Україну. Навіть не тільки для себе. Весь світ полегшено зітхне, коли ще одна загроза життю на планеті просто щезне.

Але ж не доходить! Зараз у свідомість українців активно впроваджується питомо російське "Царь хороший – бояре плохие". Таке враження, наче тих "бояр" не Зеленський призначає. Наче він ні сном, ні духом не знав, що призначений ним радник секретаря РНБО Сергій Сивохо у 2004 році в Авдіївці дупу за Януковича рвав!

І дуже важливо розуміти, що те, що сьогодні у Сивохо на язиці – у Зеленського на умі. Бо Зеленський абсолютно переконаний, що біди – не у Путіні, а в нас.

А вони – і у Путіні, і в нас. У нас – бо вибираємо "бубочок" і тому не можемо збудувати успішну країну. У Путіні – бо той скористався відсутністю єдності українського суспільства, відсутністю успішної країни. І він продовжує стимулювати деморалізацію українського суспільства, анархію, розбрат – і нівелює пріоритети, які мали би бути непорушними для української політичної нації.

- Враховуючи все те, що ви кажете – яку межу компромісу під час переговорів у нормандському форматі Зеленський, на вашу думку, точно не переступить?

- Нормандського формату у найближчий час не буде. Не буде жодних серйозних поступок, бо Путін не збирається поступатися. Коли Путін говорить про компроміс – це не компроміс між українською владою і найманцями "Л/ДНР". Це компроміс між Україною і Росією. Немає такої суб’єктності, як "ДНР"/"ЛНР". Хоча Зеленський цього так досі і не зрозумів. Є інтереси Росії, яка хоче отримати протекторат над всією Україною – і є інтереси України, яка хоче бути вільною, незалежною, демократичною та успішною. Є зіткнення західної і східної цивілізацій. Зеленський цього не розуміє. Тому і говорить про готовність іти на якісь поступки.

Але пасіонарна частина українського суспільства просто не дозволить йому здати українські інтереси.

- Гадаєте, коли люди виходять на протести – влада їх таки чує?

- Звісно. Ми ж говорили, що Зеленський – аплодисментозалежний. І отой "коридор ганьби" у Тернополі (який, до речі, переважно голосував за нього) став для президента холодним душем. Але це – тільки початок. Зеленський, звісно, може перетворитися у "Януковича-2" і спертися на малоросів. От тільки – де зараз Янукович? А Ростов – не гумовий…

Аморфна більшість українського суспільства, яка начебто готова до здачі чогось, аби лише її не чіпали – ніколи не була активною. Активною завше була пасіонарна меншість – десь 30% від загальної кількості населення. Ще для відсотків 20 Україна – це щось чуже і вороже, що не має права на суб’єктність. А решта 50% - це ті, хто готовий пристати до тих, хто активніше артикулюватиме свою позицію.

Наша біда у тому, що надто багато людей і сьогодні чекають якогось месію, за яким вони зможуть піти. От тільки світова історія свідчить: ніколи месіанство не виводило країну з прірви. Інша річ – об’єднання того середнього класу, про який я говорив. Таке об’єднання створить потужний колективний розум, для якого задача виведення України з манівців на широкий шлях до істиної незалежності, заможності і процвітання – цілком посильна.

Підпишись на Telegram-канал і подивись, що відбудеться далі!

Читайте всі новини по темі "Війна на Донбасі" на сайті "OBOZREVATEL".

16
Коментарі
70
65
Смішно
145
Цікаво
26
Сумно
8
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Стерлик Владимир
Стерлик Владимир
Давите эту сволочь зеленую,как можете!
Показать комментарий полностью
. Талисман
. Талисман
Всё верно !
Показать комментарий полностью
Великий Кормчий
Великий Кормчий
Очереденой мыздобул-пыздобол.
Показать комментарий полностью

Новини сусільства

Топпублікації

Топблоги