Блог | Як євробляхери проти системи повставали
[Бляховодський лонгрід]
Вчора на тренінгу з GR один нардеп назвав протест євробляхерів одним із найуспішніших та найефективніших прикладів адвокації своїх інтересів групи, яка б'є в конкретну точку (хоча в нього були зауваження щодо якості донесення своїх меседжів).
Офіційний істеблішмент з громадського сектору люто засудив "халявщіків", "нероб", "ніщебродів". Звісно, середньостатистичний портрет євробляхера далекий від "копенгагенських реформаторів" і "стенфордських активістів". За великим рахунком, це був протест робітничої частини середнього класу - будівельники, слюсари, механіки, власники шиномонтажів та СТО тощо.
Що рухало цими "реднеками"? Це той прошарок населення, який заробляє вище середнього, проте не настільки багато, щоб дозволити собі авто з салону. Рахуючи свої доходи середньостатистичний бляхер задумався, чому він повинен комусь переплачувати за звичайний для західної людини товар. І де логіка цієї переплати. Аргумент "ну, блін, колись прийняли такі закони (щоб захистити вітчизняного недовиробника)" його не влаштовує.
Він відчуває, що його тривалий час намахували та обкрадали. Для нього це стало питання гідності. Тому виникло цілком раціональне бажання повстати проти системи, яка чомусь влаштовує пасивну більшість.
Читайте: Евробляхеры обошли закон за счет честных налогоплательщиков
Що почав робити цей злий євробляхер? Він самоорганізувався з однодумцями в низову ініціативу у вигляді ГО. Це ГО за пару років виросло з 0 до 10 тис. членів у всіх регіонах України. Бюджет цієї ініціативи складається на 80% з членських внесків (700 грн/рік) та 20% пожертв тих самих членів.
Керівники цієї ініціативи, на відміну від "копенгагенців", не літають по європейським столицям, щоб розповісти як реформується країна. Вони роблять регулярні поїздки по регіонам (які не обмежуються облцентрами) для зустрічі з активом та відкриттям нових осередків.
Вони не носять краваток, дорогих костюмів та не користуються вишуканими парфюмами.
У своєму житті вони не пройшли жодного тренінгу з адвокації, не були у стаді-турі у Британії чи Штатах. В їхньому фотальбомі немає селфі з Фукуямою. Проте це їм не заважає займатися лобізмом своїх інтересів. На контакт з ними йде уряд Литви. За результатом зустрічі з яким балтійська країна скасовує обов'язкове страхування та проходження техогляду для того, щоб авто не вилетіло з бази.
Цих хлопців у поло вимушені запрошувати до Кабміну, парламенту та Адміністрації президента для перемовин.
Ці люди майже не активні у фейсбучіку. Коли з'являється інформація, що Кабмін приймає постанову, яка несе їм пряму загрозу, то бляхери не пишуть розлогих постів, придумують хештег, запускають флеш-моб і міняють в себе аватарку. Вони за 9 днів з моменту вступу рішення організовують масштабну протестну акцію у столиці, куди зі всієї країни з'їжджаються активісти.
Ці активісти їдуть на своїх авто і 3 дні стоять біля КМУ та ВРУ. Виявляється їх настільки багато (5-7 тис. авто і 10-15 тис. учасників), що істеблішмент третього сектору (який в теорії проти корупції, за економічну свободу і вільний ринок, за добробут громадян і проти від'їзду українців до Польщі) гнівається через "затори на дорогах".
Читайте: Бляхеры-рецидивисты: миллионы украинцев справедливо возмущены
Бляхери із простятською впертістю (іноді і з перегибами) добиваються врахування їхніх інтересів, не звертаючи уваги на стурбоване фейсбук-товариство, яке проти нього (принаймні так складається). Однак вони не живуть у фейсбучному світі. Вони щодня у своїх Житомирах, Херсонах, Гадячах спілкуються з такими самими простими людьми і знають, що більшість реального населення за них (про це вам скажуть і соціологічні, і теле- радіо-опитування).
Цих "реднеків" звинувачують у відстоюванні шкурності своїх інтересів. Так, вписатися у громадянську активність їх примусило бажання легалізувати власний актив. Але апетит приходить під час їжи. Якщо він почав обурюватися надвисокими корупційними обмеженями на придбання авто, то потім перейшов до стану доріг (через що вступає у конфлікт з автодором), бухих водіїв, на яких починає полювати, якістю пального тощо.
Якщо відверто, то я заздрю "копенгагенським реформаторам" і "стенфордським активістам", бо хочу побувати у Копенгагені та потусуватися у Стенфорді. Але чомусь ось цей двіж бляховодів мене збуджує, вставляє, п'яніє та дає натхнення, бо група не дуже просунутих чуваків без іноземних грантів здатна змагатися за зміни та нав'язувати свою адженду (пардон за модне словєчко).
