Блог | Вимагаю реабілітацію Максиму Бернацькому
Звертаюся до Вас із проханням переглянути рішення президіуму Луганського обласного суду від 19 грудня 1991 року про відмову в реабілітації Максимові Бернацькому – члену ОУН, який, виконуючи наказ Проводу ОУН(Б), в часи окупації Луганщини працював редактором газети "Нове життя"
Згідно з вердиктом, винесеного Максимові Бернацькому 2 березня 1945 року військовим трибуналом військ НКВС Ворошиловградської області, його було засуджено до розстрілу з конфіскацією майна "за співпрацю з німецько-фашистськими окупантами".
19 грудня 1991 року було винесено постанову президіуму Луганського обласного суду, згідно з якою Максима Бернацького було визнано "обґрунтовано засудженим". Ця постанова не відповідає історичній дійсності.
Максим Бернацький народився у 1889 році на Черкащині в селянській сім'ї, навчався в семінарії, а потім – у Вінницькому учительському інституті. У 1915 році його мобілізували до армії і направили служити до Сімферополя. В цей час Бернацького захопили ідеї українського національного визволення. У 1917 році Бернацький вступив до війська Української Народної Республіки. Утім на цьому його наукова кар'єра не закінчилася – Бернацький навчається і закінчує Київський університет.
Після поразки УНР Бернацький уникнув репресій і навіть мав можливість займатися наукою і викладанням. У 1935 році Бернацький став завідувачем кафедрою української мови у Ворошиловградському педагогічному інституті (нині – Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка).
У 1941 році Максим Бернацький був евакуйований до Ташкенту. Але там професор української філології не знайшов собі місця і повернувся до Ворошиловграду. У 1942 році Максим Бернацький став членом ОУН(Б) та отримав завдання організувати випуск україномовної газети, через яку пропагувати ідеї національного визволення України. Єдиною можливістю отримати доступ до преси була робота на німецьку окупаційну адміністрацію. Так Максим Бернацький став редактором газети "Нове життя".
Максимові Бернацькому вдавалося подавати в газеті матеріали, що сприяли пробудженню національної свідомості українців. Формально він був редактором окупаційної газети, однак по факту він був підпільником ОУН(Б), що працював під прикриттям, виконуючи наказ Проводу ОУН(б).
Виконуючи наказ Проводу Бернацький проводить вербовку нових людей до націоналістичного підпілля. Двом колегам-підпільникам він організовує документи позаштатних кореспондентів "Нового життя", а ще п'ять осіб увійшли до складу редакції газети.
Після звільнення Ворошиловграда частинами Червоної Армії Бернацькому довелося покинути місто і переїхати в Первомайськ, на Одещині, де він став регентом церковного хору. Радянські спецслужби арештували Максима Бернацького 8 серпня 1944 року.
В тексті вироку, винесеного Максимові Бернацькому 2 березня 1945 року, записано: "Бернацкий является убежденным украинским националистом... В 1930-1942 годах являлся членом контрреволюционного националистического общества "Просвита", стоя на платформе создания "единого независимого самостоятельного украинского государства". За националистическую деятельность он в 1930 году арестовывался органами ОГПУ... В августе 1942 года "Евгеном" он был завербован в контрреволюционную организацию "ОУН" и получил от него подпольную ОУН-овскую литературу, получив установку об использовании фашистской газеты "Нове життя" в интересах украинских националистов, и вербовки новых членов в "ОУН".
Таким чином, Максим Іванович Бернацький, працюючи на німецьку адміністрацію, виконував наказ керівника ОУНівського підпілля у Ворошиловграді. Обіймаючи посаду редактора оккупаційної газети "Нове життя", він використовував всі можливості для розширення підпілля Організації Українських Націоналістів. За це його і було розстріляно радянськими "компетентними органами".
Варто зазначити, що у разі викриття Бернацького німецькими каральними органами, він був би страчений за звинуваченням у причетності до українського національно-визвольного руху. Про чисельність і розмах українського підпілля на територіях сучасних Луганської і Донецької областей, говорить той факт, що за період нацистської окупації Донбасу німецькими каральними органами було страчено більше 100 українських підпільників.
Після здобуття Україною Незалежності постало питання про посмертну реаблітацію Максима Бернацького. Однак, згідно постанови Луганського обласного суду від 19 грудня 1991 року Бернацького було визнано "обгрунтовано засудженим і таким, що не підлягає реабілітації". 3а часів президентства Ющенка та Януковича я неодноразово звертався з вимогою реабілітації М. .Бернацького, але отримував відписки з посиланням на рішення Луганського обласного суду від 19.12.1991 року.
Примітно, що подібним чином діяв радянський розвідник Герой Радянського Союзу Ріхард Зорге. Виконуючи накази радянського керівництва, у 1933 році він вступив в НСДАП і до 1941 року працював в Японії в якості співробітника нацистської газети. Подібним чином діяла і член "Молодої Гвардії" Любов Шевцова, яка організувала агітбригаду для виступів перед німцями з метою прикриття підпільної роботи. Її також було присвоєно звання Героя Радянського Союзу
Відтак, подвійні стандарти щодо українських підпільників неприпустимі в незалежній Україні. Максим Бернацький заслуговує щонайменше на посмертну реабілітацію.
