Блог | Українці, навіщо вам нові майдани і революції?
Сьогоднішня ситуація спровокована кількома чинниками. Перше, про що нам говорять соціологічні дослідження, що в нас в країні критично впав рівень довіри до будь-яких державних інституцій і політиків. Соціологічно, якщо суспільство не довіряє інституціям і політикам, а з іншого боку не готове іти на вибори, а ми бачимо і такі прогнози, то такі ситуації завжди призводять до загрози вуличних акцій і протистоянь. Нічого нового з нами не відбувається. Саме така ситуація була під час режиму Януковича. Ми бачили, що українці проігнорували місцеві вибори, які були напередодні Майдану. Це з одного боку, а з іншого – не довіряли владі. Питання було тільки в тому, що стане останньою краплею.
На тлі соціологічних і досить зрозумілих причин створюються різні інформаційні приводи, щоб люди відчували потребу вийти на вулицю. Я не кажу про те, що Саакашвілі – штучний проект. Зовсім ні. Те, що він говорить, з одного боку, підтримує невелика кількість населення. А з іншого боку на його заклик до протесту залучаються чимало людей, у яких Саакашвілі не викликає захвату.
І за це відповідальні всі українські політики. За ці майже 4 роки після революції гідності і початку російської агресії, українська влада взяла курс на побудову політичної вертикалі.
Читайте: "Власть перешла красную линию"
Ми не бачили спільної роботи українських патріотичних сил, спрямованих на розбудову держави, укріплення державних інституцій, задля спільної боротьби з агресією. Це є наявна проблема. Російський фактор важливий у цій історії. І це не тільки звинувачення стосовно того, що один із посіпак режиму Януковича підтримує протест Саакашвілі. Російську війну суспільство сприймає як безпрецедентну загрозу. Можна ігнорувати цей стан, можна робити вигляд, що війна десь далеко, але якщо є такі речі як війна, природні або техногенні катаклізми, суспільство реагує на них збільшенням рівня агресії, страхів і занепокоєння. Росія дійсно є таким чинником і дійсно веде проти нас війну.
З того часу постійно бачимо то відкат назад, то крок вперед в тому реформуванні, яке вже проведено. І коли люди чують, що реформ нема - вірять у це.
Плюс прекрасно себе почувають очільники проросійських груп, як у парламенті, так і в суспільстві, так і на окупованих територій. Це викликає питання – а де ворог і хто ворог?
Є ще один момент, який роздмухує суспільство для виходу на вулицю – це страх того, якщо зараз ми не зможемо довести революцію гідності до кінця, тобто досягти її цілей, то отримаємо відкат до 2004-го року. Люди цього дуже бояться. Тому й часто говорять, що справа не в самому Саакашвілі. А саме в оцих чинниках – недовіра до влади, сумнів стосовно реформ і те, що сьогодні в країні вибудовується владна вертикаль замість того, щоб дати відсіч ворогові. Ще один чинник – відчуття загрози, яка іде зовні і страх того, щоби не повторити ситуацію 2004-го року. Це коротко, що провокує протести.
Читайте: Как грузины реагируют на арест Саакашвили
Друге. Чому ми не можемо провести реформи або якісь зрушення еволюційним шляхом, а не революційним? Як тільки українці опиняються перед загрозою - виходять на Майдан. Але ми не звикли, що ми приходимо на виборчі дільниці і щось змінюємо. Українці не мають механізмів до еволюційних змін. Ми розуміємо, що на виборчих дільницях ми не голосуємо за тих, за кого хочемо, ми голосуємо за кращого із гірших.
З іншого боку ті, хто хоче змін, так і не спромоглися створити політичних структур, справжніх груп впливу і не поєднали все це поміж собою в єдиний рух вільних громадян задля майбутнього країни. Українці не хочуть і уникають руху країни вперед політичним, тобто еволюційним шляхом. І в цьому є велика загроза. Бо кожен майдан – це величезна травма для країни. Ми виходили на майдан, коли іншого шляху вже не було. А зараз шанс для політичної еволюції ще є. Тому прикро, що багато відомих людей готові пристати на вуличний протест із незрозумілими гаслами і закликами замість того, щоб розбудовувати громадську силу майдану.
Хочеться ще сказати про гасла Саакашвілі. Тут в мене виникає недобра паралель з більшовицьким рухом, коли більшовики підхопили гасла народу "земля – селянам", "фабрики – робочим". Люди, як рвалися до влади 100 років тому, зманіпулювали суспільством і змусили суспільство повірити в те, що зміни можливі.
Читайте: Пора заканчивать этот цирк с Саакашвили
Сьогодні я чомусь чую те саме. Якщо знищити всіх корупціонерів і олігархів, то будемо жити щасливо за кілька років. Але люди, які стоять поруч із Саакашвілі, як і він сам, не нехтують тим, щоб брати гроші в олігархів. І я зараз не про Курченка говорю. Є ще Коломойський і Григоришин. І таким чином вони сприяють цьому процесу. А маси, які підтримують таких лідерів, не вважають за важливе те, що у боротьбі з олігархами можна скористатися олігархічними грошима.
Тому знищувати треба корупцію, а не корупціонерів. А про це ми взагалі нічого не чуємо.
