Стало відомо, скількох дітей допоміг усиновити Фонд Ріната Ахметова за 10 років
Порталу "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!" виповнилося 10 років. За цей час з його допомогою 10 тисяч дітей знайшли нових батьків. Крім об'єднання доль, Фонд Ріната Ахметова всіляко підтримує сім'ї, які всиновили або взяли під опіку дітей. На честь ювілею, Фонд розповідає неймовірні, теплі, сповнені надій історії своїх друзів.
Олена Юрченко з Кривого Рогу. У 2011 році вона прийшла на тренінг, що проводили фахівці порталу "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!" для прийомних батьків і тих, хто хоче ними стати. Надалі відвідування тренінгів стало тим фактором, завдяки якому Олена Михайлівна вирішила створити Дитячий будинок сімейного типу. Фонд Ріната Ахметова підтримав бажання жінки.
"Фонд зробив ремонт, на свої кошти обладнав мою квартиру всім необхідним для дітей. Так почався наш ДБСТ", – розповіла Олена Юрченко.
Нині в ДБСТ Юрченко зростають дві дівчинки – Вероніка і Сабріна, чотири хлопчики – Діма, Ваня, Женя і новенький Микита. Ще двоє – Олег і Даня, пішли у велике життя, але постійно на зв'язку.
Як все починалось
Коли Олена Михайлівна вирішила взяти на виховання першу дитину, думала про дівчинку.
"Але в інтернаті мені на руки заліз Дмитрик, йому тоді було чотири рочки, – згадує Олена Михайлівна. – Він був на диво схожий на мого покійного брата і зовні, і за звичками. Словом, Діма став першим, кого я спочатку взяла під опіку, а коли йому виповнилося 12 років, я його всиновила".
Два роки потому Олена Михайлівна повернулася до дитячого будинку та забрала шестирічну Вероніку. "Наразі геть не віриться, що цю красуню покинули батьки, і вона кілька місяців прожила у підвалі. Потрапивши в сім’ю, вона ще пів року не розмовляла! Звичайно, дівчинка часто хворіла й була педагогічно запущеною.
Звички дітей, які вони принесли із собою з минулого нелегкого життя, – мов важка хвороба, зникають повільно. Діма на перших порах пірнав у сміттєві баки, як у кондитерську! Це за умови, що вдома він їв, поки не наїсться. А діти, які у своїх сім’ях голодували, їдять дуже жадібно, до гикавки. Але згодом це минає".
У грудні 2019-го в ДБСТ Олени Михайлівни з’явився 11-річний Микита. Період його адаптації загалом йде без ускладнень, хоча деяких речей треба вчити. Наприклад, що в школі можна поводитися спокійно, розв’язувати проблеми словами. У свої 11 років хлопчик не звик робити домашні завдання. Він вважав нормальним йти зі школи після 12 дня, незважаючи на уроки.
"Зараз усе це виправляємо. На щастя, він в одній кімнаті з моїм 13-річним Євгеном. Вони на одній хвилі, обидва з одного інтернату. Женя приводить Микиту додому після школи, підказує, вчить, захищає. А так, взагалі, Микита дуже спокійний. Що не так – ми говоримо: "Це в тебе було раніше. Тепер нове життя, у тебе все по-іншому, і поведінка теж".
Мамина гордість
Олена Михайлівна із задоволенням розповідає про успіхи своїх старших. "Діма закінчує школу, готується вступати у військове училище. А Ваня в мене взагалі з 7 класу у військовому училищі, у Боярці, вже працює комірником, хоче вступити на службу. Женя теж вступав туди, але трохи не дотягнув за балами, будемо знову пробувати".
Уже рік ДБСТ Юрченків намагається забрати з будинку дитини сестричку Івана, дворічну Ангеліну.
"Біологічна мама її нещодавно померла. І відтоді ми почали дівчинку супроводжувати й оббивати пороги соцслужб. Усі мої діти мріють, коли, нарешті, малятко буде в нас вдома. Усі думки та розмови про неї".