Блог | Одеський Майдан: день, що змінив життя
День, що змінив моє життя.
Рівно чотири роки тому, 26 січня 2014 року стали визначальними в активізації одеського Майдану та в моїй подальшій долі.
Втретє я прийшов до Дюка, коли там збирались небайдужі, що підтримували протест в столиці. Це була неділя, а до того я разом з Михайлом, моїм другом, були там у п‘ятницю. Тоді нам, 18-річним хлопцям, не сподобалось, що всі просто стоять і по черзі говорять в мегафон. Ми підходили до тих, кого ідентифікували як організаторів та питали, чи буде якась хода чи акції, оскільки не вбачали сенсу в пасивному протесті, коли в Києві вже були перші загиблі. Нам пообіцяли, що в неділю буде марш, і закликали прийти.
Зранку я попросив мене змінити на роботі і поїхав до Дюка. Після майже годину, розчаровані, ми пішли звідти, бо виявилось, що ходи не буде, оскільки можна чекати провокацій, тітушок і взагалі небезпечно. Але по дорозі передумали, з‘явилась думка поговорити з молоддю, і повернулись назад. Біля Дюка зустріли Тетяну Сойкіну, Олександра Вінницького, Івана Вишитого, Андрія Грушецки та багатьох інших, і домовились підбурити всю молодь на площі до походу містом. Нас мали побачити, почути, бо Одеса тоді майже не знала про існування протесту в місті.
Читайте: Почему россияне соглашаются на роль челяди?
Стали біля кавомашин, декілька десятків нас було, і проскандували декілька разів "На марш", та рушили. Дорогою зустріли маршрутника, що намагався наїхати на когось з маршу. Йому зробили фізичне зауваження і пішли далі, в сторону ОДА. Неймовірним здавалось те, що нас рушило від Дюка буквально декілька сотень, але дорогою долучилось ще дуже багато людей. Буквально підходили просто перехожі, хтось вдягався та виходив з квартир, з авто, і крокував разом з нами.
На місці нас чекало вже тоді зборисько проросійського антимайдану, російські триколори і якийсь чоловік з прапором "партия Сталина". Нещодавно тримаючий той прапор вбив поліцейського в Одесі та був ліквідований сам. Частина інших з тих, хто нас чекали біля ОДА, далі активно намгались створити в регіоні "ОНР", деякі загинули 2 травня, деякі воювали/воюють на Донбасі за "ЛДНР". Невелика частина вчиняла в місті теракти. Але це було потім.
А в той день вони стояли на підтримку партії регіонів, януковича, за росію та путіна. Під крики якоїсь регіоналки зі сцени, що волала про "наступ фашизма" і те, як "Одєса город-гєрой даст прієзжим бандеровцам".
Читайте: Мы после Крыма в 2014 уехали. Потому что это уже дно
Наступного дня тодішній очільник ОДА Ніколай Скорик закрив входи до будівлі бетонними блоками, отримавши прізвисько "Коля Тетріс".
Через 24 дні він організує побиття мирного мітингу "Не стріляй" тітушками в чорному одязі, шоломах та з бейсбольними битами.
Через 27 днів Янукович втікатиме з України.
Через 3 з гаком місяці, 02.05.14, Одеса кривавими подіями заплатить за вибір бути й далі невід‘ємною частиною України.
Саме ті події безповоротньо втягнули мене і багатьох, дуже багатьох людей, в громадську діяльність.
Коли мене питають, що ж досягнув Майдан 2014 року, я відповідаю: не державу, а людей. З‘явилось багато соціально активних. Тих, кому не все одно, в якій Україні жити. І рано чи пізно це змінить і саму державу, я переконаний.
Дякую долі і Людям за той день. За 26 січня 2014 року в Одесі.
P. S. За криві фото вибачаюсь. Тоді не вмів фотографувати)
Є ще відео від Andrey Kolisnichenko:
