Топтеми:

Мне не нужен мир любой ценой

Мне не нужен мир любой ценой

Еще один день, когда мое сердце замирает. Долгое время не могла подойти к полю цветущих подсолнечников. Горло сжимало спазмом. Сбивалось дыхание. И вместо запаха лета и меда ноздри резал запах горелой плоти.

Меня часто спрашивают, что самое страшное на войне. Каждый раз я отвечаю – люди.

Критическое большинство там радовалось "нажарили шашлычка с укропов". Обезумевшее от горя меньшинство собирало по полю документы и тела.

Нет ничего страшнее молчаливого крика над телом.

Нет ничего страшнее адского смеха над телом.

Я слышала и тот и другой. Поэтому я за закон о коллаборантах, против амнистии жителей ОРДЛО и за введение института "серого паспорта" не граждан для всех, кто хочет русский мир и назад в СССР.

Я – партия войны! Мне не нужен мир любой ценой, ценой сдачи национальных интересов, ценой реванша рашистов или ценой договорного проигрыша.

Мені потрібна Перемога, лише вона принесе нам той мир, якого ми варті.

Мне не нужен мир любой ценой

Соняхи

Не кажи мені "горить сонце".

Не кажи оце "палає небо".

Не кажи "палахтять жовтогарячі соняхі".

Чи "земля горить у нього під ногами".

Не треба!

Розумієш, не треба!

Бо я бачив, як горить сонце.

Бо я бачив, як палає небо.

Ніс на собі землю, що вже обгоріла.

Йшов по тій, що відхаркувалась вогнем.

Я бачив, як спалахнуло поле,

в один час, поглинувши хлопців,

24 –ту львів’ян бригаду,

яка співрання до пуття не прокинулась.

І їло, не вдавилось полум’я,

отих, описаних пензлями красенів,

жовтогарячих улюблених соняхів,

що ввібрали у собі сонце,

нашу кров та російські "ГРАДи".

Не кажи мені "горить сонце".

Я добряче обпік о нього руки.

Промовчу за зчорнілу душу.

Бо що то душа, яка вже не бачить Бога

ні на землі, ані на небі,

бо й землі та й неба не видно,

то в Зеленопіллі горить поле,

жовтогаряче поле луганських соняхів,

що ввібрали у собі сонце,

нашу кров та російські "ГРАДи".

А ще, не кажи мені ніколи про "братьев",

Триколорних, російських, чемних,

ліберальних, емігрантів, побожних.

Навіть не кажи мені про їх вчених,

а тим паче, про їх інтелігенцію.

Бо це вони підпалили сонце.

Це вони підпалили землю.

Це вони вдарили з "ГРАДІВ"

по отих, описаних пензлями красенях,

з 24-тої львів’ян бригаді,

які горіли у луганському полі

разом з жовтогарячими соняхами,

що ввібрали у собі сонце,

нашу віру та російські "ГРАДи".

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Поділитися в Facebook