Блог | Людоньки, рятуйте Батьківщину!
Дедалі частіше можно почути заклики до миру. До абстрактного миру без вказівників про умови та наслідки. Про мир говорять псевдоексперти, політики і виходці з народних мас. "Ай-яй-яй, Партія війни хоче війни. Людоньки, рятуйте Батьківщину від посягань на наше мирне життя!", - закликає претендент на пост головнокомандувача.
Пропозиція до примирення сприймається частиною суспільства як заклик до капітуляції. І не дарма. Але найбільшу небезпеку становлять журналісти, які б мали бути охоронцями української демократії, коли починають гратися в діалоги з ворогом, коли свідомо перекручують основні права та свободи людини задля просування ворожих меседжів, - пише Лариса Волошина для Еспресо. - Скандал навколо діяльності НСЖУ та плідної співпраці цієї журналістської організації з ОБСЄ на ниві примирення, зайвий раз доводить, що розмовами про пошук порозуміння з "російськими колегами" прикривається робота росіян з українською аудиторією.
Останній приклад - велика конференція ОБСЄ, яка пройшла 26 червня в Києві. Мало того, що на ній примудрився виступити представник Міністерства закордонних справ Росії Максим Буякевич, який публічно зізнався, що приїхав на конференцію для того, щоб "сплотить русских и украинских журналистов". Так назва заходу - "Посилення свободи і плюралізму засобів масової інформації в Україні під час конфлікту в країні та навколо неї" - вже не натякає, а зухвало констатує, що в Україні має місце внутрішній конфлікт, тому Росія тут, хоч і зацікавлена, але все ж таки не ключова сторона. Якби це було не так, якби міжнародні експерти розглядали Російську Федерацію у якості винуватця міжнародного конфлікту, в програмі конференцію була б хоч одна панель, на якій говорилося б про свободу слова та плюралізм думок у російських ЗМІ.
Читайте: Вони хочуть нас вбити, а ми хочемо жити. Компроміс неможливий
Попри те, що багатьом професійним журналістським функціонерам в міжнародних організаціях хотілося б, щоб події в Україні висвітлювалися б як внутрішній конфлікт - без згадування Росії та її ролі, без різких заяв та засудження росіян за брехню та роздмухування війни, - не варто одразу ж відкидати визначення "конфлікт", за яким проросійські медійники ховають словосполучення "російська збройна агресія проти України". Давайте розглянемо ситуацію з точки зору конфліктології. Конфліктом називається зіткнення протилежних інтересів і поглядів, яке викликає напруження і крайнє загострення суперечностей між сторонами, що призводить, в свою чергу, до активних дій, ускладнень та боротьби між ними.
Конфлікт — це завжди ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Будь яке розв’язання конфлікту починається з визначення ключових несумісних між собою інтересів сторін. Якщо Україна прагне рухатися європейським вектором розвитку, модернізувати державу, розвивати свою культуру, мову, зайняти достойне місце в регіоні та світі, а Росія прагне, щоб ніякої України не було взагалі, тому що при наявності незалежної держави у них "не росте" імперський проект - то який тут можливий компроміс? Згадаємо слова Голди Мейєр: "Коли вони хочуть нас вбити, а ми хочемо жити - компроміс неможливий".
Для того щоб почати процес "примирення" необхідно прибрати прагнення сторін на взаємознищення. Ось тільки Україна не загрожує Росії і не спрямовує всі наявні у неї ресурси на знищення сусідки. Це не Україна напала на Росію. Тому "примиряти" треба того, хто поставив собі за національний інтерес повне знищення опонента. В логіці улюбленого нашими міжнародними функціонерами визначення подій в Україні як конфлікту, учасники конференції мали б закликати в першу чергу російських журналістів бути об‘єктивними та не перетворювати журналістику на пропаганду ненависті та війни.
Читайте: Тайные войны России: ничего нового не придумали
Вони б мали закликати до примирення московитів, а не українців, які як раз намагаються вийти з конфлікту, відмежувавшись від Росії раз і назавжди. Але нічого подібного не відбувається. Тож, коли представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ Арлем Дезір зараз відхрещується від запрошення росіян в українську столицю на розмови про свободи в Україні "під час конфлікту в країні та навколо неї", це звучить геть непереконливо.
Насправді, якщо оцінювати дії "примирителів" в рамках теорії конфлікту, то стає зрозумілим, що закликаючи виключно Україну припинити спротив іноземній агресії, вони підіграють іншій стороні конфлікту. Якщо немає спроб вплинути на стан ЗМІ в Російській Федерації, якщо не звучать заклики до російських "колег" прибрати з інформаційного простору поставлену Кремлем ціль на продовження агресії проти України - ні про яке залагодження конфлікту мови бути не може. Це робота на окупанта, яка під псевдодемократичним соусом подається як боротьба за свободу слова та мир у всьому світі.
Це маніпуляція та брехня, спрямована на знищення однієї зі сторін конфлікту на користь іншої.
Причому роблять це ті, хто мав би захищати права, свободи та принципи демократії - журналісти. Ось чому, "примирення" та казочки про внутрішній конфлікт в Україні, поговорити про який запрошують росіян - це антиукраїнська діяльність, ворожа дія, альянс з агресором. Саме як російських військових союзників треба сприймати тих, хто закликає українців до миру під час гострої фази міжнародного конфлікту, який почали та продовжують не вони.
Читайте: Выиграть войну
Країні-агресору вкрай важливо, щоб українці дивилися на Україну російськими очима. Програми співпраці між українськими та російськими медіа-організаціями, які впроваджує ОБСЄ, в цьому випадку виступають у якості широко розкритих дверей, через які навіювання зневаги до держави, зневіра, прагнення скорішої капітуляції перед російським окупантом проникає в український інформаційний простір. Захищати суспільство та державу від поразки в такий ситуації стає не правом, а обов‘язком кожного, хто взяв собі за професію служіння суспільним інтересам.
Перше, що мають зробити журналісти в такий ситуації - це дати бій ворожому дискурсу в межах власної спільноти. Не може бути жодного плюралізму у питанні: "Жити українцям чи померти?". Ті, хто прагнуть знищення української державності мають бути відкинуті на професійний маргінес. Навіть якщо ними опікуються провокатори примирення з міжнародної журналістської "тусовочки" поціновувачів Путіна.
