Блог | Для чого нам потрібна власна держава...
Ну й ще про неусвідомлену пам'ять. Цікаво б знати - скільки з тих сотень українців, які в середу ввечері доброхіть примчали у військовий термінал Борисполя, обіймали визволених з мордорського "МГБ" (МГБ, Карл! як у 1940-50-х!!!) і плакали на радощах, і з тих сотень тисяч, які ці 2 дні стежили за визволеними в новинах і теж плакали, - мають у своєму родинному анамнезі пам'ять про діда (чи якогось іншого родича), ЯКИЙ У 1941-му ПОТРАПИВ У ПОЛОН?..
Непроговорену. Затамовану. Проковтнуту на рівні мимобіжної болісної згадки (так, як у "Польових дослідженнях..." герой згадує героїні, як у нього батько після німецького полону 10 рр. одсидів, - а потім каже: "Раби не повинні родити дітей".)
Бо про це ж не можна було говорити, ані писати - аж до самого кінця СРСР. Весь цей досвід - страшного, звіриного, наймасовішого в історії полону "поза всіма конвенціями" (бо СРСР їх жодної не підписав!), полону, звідки вертаються (якщо вертаються!) - прямим ходом у Гулаг, з одною тільки пересадкою на кордоні, - для нас, у принципі, так і лишився "не в фокусі", поза культурою. Так, ніби це було "не з нами".
Читайте: От що відбувається із заручниками в полоні
Чи не тому ми позавчора так нестримно сміялись і плакали - всією країною? І так безпомильно впізнавали за тими сльозами - "своїх": тих, хто звільняється - разом із 74-ма полоненими - від підсвідомого темного тягаря завважки в 74 роки?..
Ось для цього (в тому числі й для цього, авжеж!) і потрібна своя держава. Щоб можна було навіч пересвідчитися - "НІКОЛИ ЗНОВУ"(с): ніколи, ніхто не посміє більше з українцями таке чинити. По-літературному кажучи - полон Олеся Гончара в Харкові на Холодній Горі - закінчився (кому цікаво, у "Вибраному листуванні на тлі доби" трохи є на цю тему, - може, тепер нарешті хтось займеться нею всерйоз, а не в "дєдовоєвальському" форматі, і підніме нарешті завісу над тим, як трагічно сталінська "політика полону" ЛАМАЛА людей - навіть тих, хто виживав, "искупал кровью" й отримував офіційне ласкаве "прощення").
"Ніколи знову", так. І слава Богу.
(А Картаген таки має бути зруйновано!)
