Історії про булінг: щеплення від жорстокості робиться вдома
Якось давно тато одного першокласника попросив мене накричати на його сина, бо то мало б стати останнім аргументом, "який подіє." Я відмовилась і ми розійшлись друзями, дитині вирішили знайти суворішого вчителя. Хороший хлопчик, ввічливий тато, але вже як є...
Дивлячись на мене, хтось може подумати, що я занадто м'яка. Але то не зовсім правда. Я просто одна із тих вимираючих дивачок "з переконаннями". Бо що б там не говорили про гендерну рівність, але в голові маленького хлопчика, істерична вчителька мимоволі формує образ жінки, яка принижує його і чомусь "має на те право"... Але мова навіть не про те. У мене просто є своя сумна історія про булінг (цькування) і я точно усвідомлюю ціну кожного необачного слова вчителя.
То був другий клас і вчителька, обличчя якої тепер годі й пригадати. Вона просто необачно пожартувала, а діти підхопили той жарт. І не було у нас жорстоких комп'ютерних ігр, не було інтернету, але до шостого класу мене зацькували так, що я виплакала всі очі і жити більше не хотіла. Маючи люблячих батьків, вдома я і словом не обмовилась, не бажаючи засмучувати маму...
Пам'ятаю, як потайки молилась, плакала і тільки чудом те все припинилось. Минуло дванадцять років перш, ніж змогла відпустити ту ситуацію і видихнути. Я чую про булінг і жорстокість дітей, я бачу це щодня на власні очі... Але разом з тим зростає моє внутрішнє переконання про те, що "булінг" - це не тільки про дітей та інтернет. Це про обачність вчителів, мудрість батьків і просто взаємоповагу між людьми. Я точно знаю, що булінг мусить лікуватись вдома, а в школі повинна лише проводитись його профілактика. Бо, якщо навпаки, - то біда усім нам і нашим намаганням виховати Людей.
Я досі пам'ятаю, як мій син образив меншого за себе хлопчика. Ми мали довгу розмову і в результаті обоє плакали. А потім я купила шоколад і мій син пішов вибачатись. Сам. А я снувала по коридору і чомусь страшенно хвилювалась. Його довго не було, а потім він повернувся щасливим. Вони грались... Відтоді я знаю, що дитина має потребу в тому, аби нести відповідальність за свої вчинки, виправляти помилки і бути пробаченим тим, кого образив. Він не став ідеальним хлопчиком, але і процес виховання не припинився. Щеплення від жорстокості робиться вдома! Повірте, жоден вчитель не отримує задоволення від того, що мусить чверть уроку пояснювати, що затинання Тані, то не гріх і не причина, аби висміювати дитину. І жоден не тішиться тому, що мусить перекрикувати тридцять голів, які не чули про повагу до старшого. Як не дивно, вчителі теж стають жертвами цькування. Але про те мовчимо... До речі, булінг дорослих не менш жорстокий. От тільки у них він прикривається гучними словами "то моя думка" і "я маю право".
Коли мене питають про улюблену фразу я все частіше згадую прочитане десь: "Після того, як довго виховуватимеш дитину, не забудь підійти до дзеркала, пильно у нього подивитись і сказати:"тебе це теж стосується!""
То все важкі думки, неприємні... Але їх треба думати. Хоча б заради того, аби пояснити собі і власним дітям, що немає нічого ціннішого і крихкішого від людської душі!
