Блог | Бандера в історії: продуктивніше будувати майбутнє, ніж оживляти минуле
Уся антиукраїнська істерія в Польщі має повчальний ефект: ми наглядно бачимо, як незграбно й вайлувато виглядають ті нації, які хірургічно впроваджують свою вузько-національну память. Поляки праві, бо як можна назвати убивцю їхнього міністра? Звісно, що терористом (Бандера). Їхні очі так бачать. Наші очі бачать цілком протилежне. Різні національні очі бачать зовсім різне. Але всі без винятку національні очі є короткозорими. І з кон'юктивітом. Вони не бачать широкого світу.
Читайте: Поліцаї, куркулі і політкоректність
Для націоналістів-мельниківців слово "Бандера" було матюком; його вважали розкольником ОУН, амбітним носієм комплексу Наполеона, який просто попіарився на судовому процесі після вбивства польського міністра (до 1936 року Бандери дійсно не існувало, а з'явився він лише на судовому процесі, коли відмовився в суді спілкуватися польською і назвав сам себе організатором убивства). Мельниківці вважали його вискочкою і занадто революційним. Інші побратими вважали навпаки. Були різні думки.
Та ніщо вже не має значення, коли Бандера став символом визвольної боротьби українців. Цей символ - радянський. Цей символ призначений і зліплений Радянським Союзом. Бути символом - цілком відповідало духові Бандери, адже у криївках він не сидів, у лісах не переховувався, у бойових завданнях участі не брав, він - професійний політик, ідеолог, публіцист, стратег. Як на мене, малоуспішний, але символів не судять.
Читайте: Російська отрута там, де ви й не підозрюєте
Я це все до того, що різні національні очі бачитимуть Бандеру по-різному, і це закономірно. Урок поляків полягає в тому, що НЕ МОЖНА актуалізовувати неоднозначну історію. Історію треба віддати тиші. Наполягання на своїй версії активізує інші сторону. Факельні марші бандерівців призвели до ухвали польського сейму. Ухвала польського сейму призведе до ще більшої героїзації Бандери. Це означає, що всім усе вигідно. І зрозуміло, чиї вуха стирчать за обома барикадами.
Я за цим спостерігаю дуже спокійно, бо в моїй родині були мельниківці, тому я прохолодно ставлюся до феномену Бандери. Участі у з'ясуванні історичної правди не брав і не братиму, бо не вірю в існування історичної правди. Її не існує. Існують погляди різних очей. Але одне я точно знаю. Історія - це те, що вже відбулося. Історія мертва. Історію змінити неможливо. На ній можна хіба танцювати гопак або польку.
Я би казав ставитися до історії холодно. Ці люди вже мертві. Вони прожили тяжке й контраверсійне життя. Набагато цікавіше й продуктивніше будувати майбутнє, ніж оживляти минуле. У моєму майбутньому є місце для Бандери тільки як для знаного історичного діяча, не сучасного, не модерного і не загальноукраїнського. Квітку до пам'ятника - і на тому досить.
