Візьміть участь
у розіграші
Набір косметики для чоловіків Взяти участь
Приз
Конкурс
ГоловнаБлоги

/Суспільство

Кримчани зняли рожеві окуляри. Росія не схожа на країну із телевізору – Казарін

72.4тЧитати матеріал російською

П'ять років тому Росія, скориставшись слабкістю української держави після Революції Гідності, цинічно анексувала півострів Крим. А чи могла б тодішня українська армія відстояти Крим, чи змінилася думка кримнашистів і коли Крим знову стане українським, в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів український публіцист Павло Казарін.

— 5 років минуло з моменту російської анексії Криму. Які висновки можна зробити зараз?

– Якщо озиратися на події лютого 14 року, то перше що спадає на думку це наша повна неготовність до того, що Росія може розв'язати повноцінну військову агресію проти України із застосуванням своєї кадрової армії.

Мені доводилося розмовляти з деякими польськими колегами, і вони розповідали про наші відмінності у поглядах на Росію. За їхніми словами, для нас Росія з 91-го року по 2013-й не була схожою на СРСР або Російську імперію у своїй зовнішній політиці. Ми думали, що так буде завжди. А в Польщі у цей період дуже багато хто сприймав Росію як якийсь виняток з багатовікового правила, як період для тимчасового перемир'я, протягом якого треба встигнути вступити до НАТО, ЄС і захищатися від Кремля.

Тому для українців події 14-го стали певною несподіванкою. Ми не думали, що СРСР так швидко встане з могили. А для поляків не було нічого дивного. Вони розуміли, РФ не забувала ні про які імперські фантомні болі і рано чи пізно вона повернеться до цієї моделі існування.

Тепер, озираючись на 5 років назад, чітко розумієш, наскільки ми були іншими, наскільки наївною була наша віра, що можна сидіти на двох стільцях відразу, не інтегруючись ні на Захід, ні на Схід. У цьому сенсі 2014-й рік і вторгнення на Донбас стало періодом здобуття Україною справжнього, а не імітаційного суверенітету. Я згоден зі своїми колегами, що у 91-му Україна здобула незалежність не тому, що втекла з імперської в'язниці, а тому, що в'язниця розвалилася. А у 2014-му, після анексії Криму і вторгнення на Донбас, цю незалежність України довелося відстоювати зі зброєю в руках. 14-й рік це те, чим для нас мав стати 91-й.

— Тобто, якби не анексія Криму та війна на Донбасі, то ми досі залежали б від Росії?

Згадайте ситуацію, яка склалася в Україні після першого Майдану. Росія не пішла на військові операції тому, що за спогадами, які виходили пізніше в мемуарній літературі різних московських діячів, в Москві до першого Майдану були не готові. Вони не вважали достатнім свій військовий і економічний потенціал, щоб за допомогою армії реагувати на український Майдан. Через два роки ми вже спостерігали реванш, коли проросійські партії у 2006-му відхопили собі солідний шматок місць у парламенті і вже дуже скоро головний антигерой першого Майдану сів у прем'єрське крісло. Я охоче вірю, що якби Росія повелася так, як вона повелася у 2005-му, то жодних фундаментальних змін в Україні не сталося б.

Давайте собі уявимо, що після розстрілу Небесної Сотні в Україну приїздить російський міністр закордонних справ, покладає квіти до меморіалу жертв Небесної Сотні. Янукович втік, його місцеперебування невідоме, і в цей час Кремль каже, що "ми сумуємо разом із братерською Україною про втрату її найкращих синів. Зараз всі ми зацікавлені в уряді національного порятунку".

В Україні формується певний уряд Національного порятунку, де всі культурно-освітні сфери відходять, наприклад "Свободі". А на всі фінансово-економічні сфери, пов'язані з тими чи іншими промисловими напрямками, сідають люди, пов'язані з Кремлем.

До кінця року ми виявляємо, що мало що змінилося: армія задумливо дивиться на танки, намагаючись зрозуміти, чи можуть вони їздити і стріляти; президентські вибори може б і виграв той самий Порошенко, але на парламентських виборах об'єднані проросійські сили, провівши ребрендинг, все одно взяли б якусь кількість місць. Волонтерський рух зійшов нанівець, добробатів не існує в природі, бо воювати ні з ким. Росія головує в G8, і хоч нафта дешевшає, вона без жодних проблем може перекредитовуватися на Заході. Як не сумно це визнавати, але анексія Криму та вторгнення на Донбас стали для України чимось на зразок удару дефібрилятора, який запускає серцеву активність у людини без свідомості. За набуття справжньої незалежності ми заплатили дорогу ціну, але інакше цього не відбувається.

У 14-му році Україна здатна була відстояти Крим?

Не впевнений з кількох причин. Незважаючи на списковий склад української армії, людей, готових захищати країну і які б уміли це робити було дуже мало. По-друге, багато хто сприймав армію як спосіб досидіти до пенсії, а не виконання конституційного обов'язку щодо захисту країни. І по-третє, в армії в багатьох регіонах країни продовжувала існувати інертність. Це коли військовослужбовці РФ сприймалися як брати, які повинні приходити на допомогу, а не виступати суб'єктом агресії.

Нагадаю, що у Криму легенда більшості військових навчань була наступною: на нас нападала третя держава, під якою малася на увазі Румунія або Туреччина, а Чорноморський флот проходив на допомогу українським ВМС, як союзник, щоб відбити агресію. Щепленням від цих ілюзій, які плекали десятиліттями, стала саме анексія Криму.

Навіть якби українська армія знайшла в собі сили і мотивацію в лютому 14-го дати відсіч російським агресорам, то з Кремля, швидше за все, пішов би наказ на активну фазу бойових дій. Якою була Росія у лютому 14-го року? Вона головувала у G8, продавала нафту по 110 дол. за барель і щойно виграла власноруч проведену Сочинську олімпіаду. І у свідомості Путіна, коли він захоплював Крим, не було переходу через червоні лінії. Він не скоював злочину. З точки зору Кремля вся історія про український Майдан була спецоперацією Заходу проти Росії. Тому у свідомості російського керівництва, коли воно віддавало наказ на анексію Криму, був не удар, а здача.

Тому я не схильний думати, що історичний перебіг подій у лютому 14-го можна було якось змінити.

— Але саме анексія Криму стала для Росії незворотнім процесом, через який її виключили з G8, ввели санкції. А потім був Боїнг, втручання в американські вибори, отруєння Скрипалів... Що анексія Криму дала Путіну насправді?

Крим став головним фактором внутрішньої мобілізації перед обранням Путіна на четвертий президентський термін. Річ у тім, що у 14-му році нафта все одно б подешевшала і російському бюджету, навіть з урахуванням залучених на Заході кредитів, все одно довелося б перебудовувати свою систему витрат, економити на бюджетниках, проводити неприємні речі, на кшталт підвищення пенсійного віку. Анексія Криму збіглася з періодом економічної нестабільності для Росії. Вона стала універсальним поясненням, чому російський обиватель повинен згуртуватися навколо кремлівського трону і підтримувати його всіма силами. Бо "інакше у нас відберуть Крим, війська НАТО стоятимуть у Севастополі, а РФ перестане посідати належне їй на геополітичній карті місце".

Крим дав Путіну основу, базу легітимності для переобрання, став чинником внутрішньої мобілізації і повністю маргіналізував російську опозицію як таку. Адже будь-яка людина в Росії, яка пробує займатися політикою, стикається з питанням: а чий Крим? Якщо вона, перебуваючи при здоровому глузді, скаже, що Крим це анексована РФ українська територія, то відразу позбавляється будь-яких політичних перспектив. А якщо такий російський опозиціонер скаже, що Крим це Росія він відразу ж стає нерукодайним на Заході. Тому деякою мірою з внутрішньополітичної точки зору Крим дуже полегшив життя кремлівської адміністрації.

— Ну, може Путін і заробив внутрішньополітичні бали, але на зовнішньополітичному фронті він опинився у списку вигнанців поруч із Кім Чен Ином, наприклад.

Путін еволюціонував. Якщо на свій перший президентський термін він ішов під гаслом наздогнати Португалію за рівнем ВВП, говорив про єдину Європу від Лісабона до Владивостока, то потім протягом двох десятиліть він послідовно від свого іміджу російського європейця рухався у бік класичного російського імперця.

Перший Майдан він сприйняв як атаку Заходу на територію споконвічного російського впливу, потім була війна у Грузії, а потім другий Майдан. Путін був готовий повністю відмовитися від свого колишнього іміджу, перестати прикидатися і повернутися до радянської рольової моделі, за якої він стукає черевиком по трибуні ООН і обіцяє показати кузькіну мать.

Коли ми бачимо, що 86% населення підтримують курс Кремля, ми списуємо цю одностайність на силу російської пропагандистської машини. Що ось Путін нав'язав народу свій порядок, а насправді низова Росія хоче у Європу.

Я дотримуюся іншої точки зору: це не Путін нав'язав свій порядок, а навпаки, низова Росія нав'язала її йому. Він не створив якісь настрої. Просто в певний момент він перестав чинити ним опір. Путін як виходець із КДБ, з конспірологічних поглядом на світ, озирається назад і думає: "Правильно мене вчили в КДБ: Захід підступний і ворожий. З ним треба бути насторожі і за необхідності проводити диверсійні операції проти сусідів, щоб віджати те, що ти вважаєш своїм".

— Настрої кримчан, які перебували в ейфорії від анексії Криму, за останні п'ять років не змінилися?

Є така думка, що ті, хто у 14-му році дуже активно махав російськими триколорами та говорив про швидке царство благоденства, сьогодні в більшості розчаровані. Вони пишуть, що Росія не схожа на країну з їхнього телевізора. Що ця країна, на відміну від України, де неможливо опротестувати державне рішення, а на чиновника, який робить щось всупереч закону, управу годі й шукати. Так, такі настрої є, але говорити, наскільки вони тотальні складно. Однак значна частина кримчан, які були раді зміні прапорів, дійсно зняли рожеві окуляри. Але є і ті, хто відмовляється це робити досі.

– Деякі російські журналісти кажуть, ейфорія від "кримнаш" минула навіть у самих росіян.

Ну, в Росії вона завершилася ще у 16-му. Це засвідчили соцопитування, за яких рівень підтримки влади повернувся на довоєнний рівень кінця 2013 року. Ну це природно, суспільство не може жити в мобілізованому стані, рано чи пізно він спадає. Такий закон людської психології. На сьогодні мобілізаційний ефект від Криму зійшов нанівець. Умовно кажучи, підвищення пенсійного віку виправдати Кримом вже не виходить.

Але це не означає, що росіяни в основній масі готові від нього відмовитися. Ні. Швидше, вони почали сприймати Крим як звичайний регіон, типу Пензи або Саратова. Але так само, як і долею Пензи чи Саратова, звичайного росіянина складно заманити на барикади і пояснити, чому він повинен затягувати пояс, так і Кримом не виходить виправдати агресію Кремля у внутрішній політиці.

— Чи вірите, що Крим знову стане українським?

Сучасна Росія це імперія, що не розпалася. Вона більша, ніж національна держава, але менша, ніж імперія. У лютому 14-го року Росія намагалася штовхнути маятник історії в бік імперії, розширити свої кордони, але отримала зворотний ефект. Процес розпаду цієї імперії, що почався у 91-му, може продовжитися. І якщо це станеться, тоді з'явиться вікно можливостей, щоб говорити про повернення України до територіальних кордонів зими 2013-го року.

– Є теза, що спроба повернення Криму Україні для будь-якого російського лідера стане політичним харакірі.

– Це лише в тому разі, якщо у Росії зберігатиметься нинішній алгоритм існування. Жоден радянський лідер не зміг сприйняти ідею незалежності балтійських республік. Але коли розвалювався СРСР, союзний центр в особі Кремля аж ніяк не міг вплинути на парад суверенітетів. Якщо для повернення Криму вікно можливостей з'явиться раніше, це буде історія про принцип доміно. Це коли центр не ухвалює рішень про долю тих чи інших територій, а просто погоджується з новою реальністю.

Підпишись на наш Telegram. Надсилаємо лише "гарячі" новини!

Читайте всі "Новини Росії" на OBOZREVATEL.

78
Коментарі
67
89
Смішно
205
Цікаво
11
Сумно
15
Треш
Щоб проголосувати за коментар чи залишити свій коментар на сайті, до свого облікового запису MyOboz або зареєструйтеся, якщо її ще немає.
Зареєструватися
Показати коментарі
Нові
Старі
Кращі
Найгірші
Коментарі на сайті не модеровані
Секель Олександр
Секель Олександр
Еще раз МОЩНО ССАНОЙ ТРЯПКОЙ по хахлям :)))))))) Воскресная гудковщина на лживом Обоссе :))))) А между тем в 2018 году был поставлен рекорд посещаемости Крыма, и из 6.8 млн туристов более 1 млн хахлей. Открыли жемчужину мировой инженерии Крымский мост (а в Киеве и Украине мосты разбирают и падают), на днях соединили рельсы жд пролета и через полгода будут ходить до 30 поездов в день. Достраивается автобан из Керчи через Крым. Украина за 25 лет разрушения Крыма ввела 250 мест в детсадах, а Россия за 5 лет более 21 тысячи, и тд и тп... Посмотрите на Ютюбе отзывы хахлов от Крыма: проблем много, но в Крыму счастливы, что в России и восторгаются переменам и сколько Россия вкладывает в Крым. Хахлы МОЩНО просто завидуют и рвут волосятину на теле :)))))) ЗАВИСТЬ И ХАЛЯВА примета хахла :)))))))))))))))))
Показати коментар повністю
Николенко Игорь
Николенко Игорь
Рассуждения о злобной России несколько смешны. Украинские СМИ много лет представляли Россию страной раболепных недоумков и пестовали русофобию. И в России об этом ничего не знали, ей была неинтересна Украина. Но неудивительно, что красочная картинка переворота, в котором ударной силой были антироссийски настроенные националисты, всё же переломила сознание россиян в целом и кремлёвского сидельца в частности. Да, Крым - это ответная реакция Кремля на спланированный Меркель и осуществлённый Госдепом антироссийский переворот. Реакция почти бессознательная, на уровне рефлексов. Если бы в Кремле, реагируя, думали, могли бы прийти к выводу, что Крым трогать не стоит.
Показати коментар повністю
Николенко Игорь
Николенко Игорь
Про разочарование крымчан как-то смешно читать. Не всё сладко у них - это точно. Но на Украине было бы гораздо хуже - однозначно. Даже без водного и энергетического геноцида, без товарной и транспортной блокады.
Показати коментар повністю

Блоги / думки