Блог | Розпад СРСР: як це було
19 серпня 1991 р., на яблучний спас, коли я та всі громадяни колишнього СРСР вранці включили телевізори, щоб подивитися про останні події в державі, то із здивуванням побачили трансляцію класичного балету.
Спочатку це сприймалося як непорозуміння, але потім коли пішов новинний блок, усі ахнули. Виявляється влада в країні перейшла в руки до Державного комітету з надзвичайної ситуації (ГКЧП). Заколотники заявили про бажання відновлення в країні порядку і дисципліни, а останні дії президента СРСР Горбачова і його однодумців з ідеєю переукладання союзного договору між республіками-суб’єктами охарактеризували як намагання розвалити велику державу. Очолив заколот віце-президент СРСР Янаєв, якого всі запам’ятали тим, що під час прес-конференції заколотників у нього тряслися руки, чи то від переляку, і не даремно, бо за переворот його чекало суворе покарання, чи то від постійного вжиття алкоголю, знову таки, від страху – але він виглядав просто кепськи. Поруч з Янаєвим сиділи тодішні прем’єр-міністр Павлов, міністри оборони та внутрішніх справ Язов і Пуго та деякі інші персонажі.
Читайте: Никакого "СССР" на самом деле не было
Виявляється план дій Горбачова по укладанню нового союзного договору між дев’ятьма колишніми республіками не сприймався багатьма високопосадовцями радянського істеблішменту, які хотіли запобігти політичній модернізації СРСР. На вулиці Москви була виведена бронетехніка Кантемирівської та Таманської дивізій Міноборони та дивізії Дзержинського МВС, які частенько залучалися для демонстрації сили, коли в радянській столиці проходили кардинальні кадрові зміни серед правлячої верхівки.
В Києві ситуація ззовні виглядала спокійнішою в усіх смислах. Якщо в Москві президент РФ Єльцин організував спротив путчистам і закликав усіх, хто дорожить свободою, його підтримати, то в Україні хоча війська на вулицю не виводилися, але і займатися акціями підтримки демократичній опозиції в Москві ніхто не збирався. Всі були свідомими, як тільки демократичні сили України закличуть своїх прибічників вийти на вулиці підтримати Єльцина, відразу наступить криваве покарання і кількість жертв могла бути величезною.
Читайте: Как в СССР врали по телевидению
Якимсь чудом у вечірніх телевізійних новинах 19 серпня показали виступаючого на бронемашині біля Білого дому (парламент РФ) Єльцина, який оголосив ГКЧП заколотниками та закликав демократичну громадськість країни вчинити загальний спротив. Виявляється, що один військовий підрозділ Таманської дивізії перейшов на сторону прибічників Єльцина і це вселило в телеглядачів надію на перемогу над Янаєвим і його бандою.
20 серпня до військових колон прийшло з квітами багато москвичів і здавалося ситуація потихеньку починає владнатися. Однак з обіду з Білого дому на коротких хвилях почали емітувати радіозвернення до всіх чоловіків, які живуть в країні, терміново відгукнутися та прийти на захист демократії, бо ГКЧПістами готується військовий штурм російського парламенту.
Читайте: Рассекречены данные ядерных аварий в СССР
В цей час я перебував у Києві у відпустці і через два дні мав їхати на чорноморське узбережжя. Вже були придбані путівки і проїзні квитки, однак я розумів глобальність подій, що відбуваються у Москві. Йшли кардинальні зміни і якщо сховатися, щоб пересидіти бурю, хто знає, може ГКЧП вдасться зацементувати СРСР надовго і мрія про незалежну Українську державу залишиться нездійсненою. Тому не вагаючись відправився на залізничний вокзал купувати квитки на Москву. Купейний квиток коштував 20 карбованців, але вільних місць не було, провідники навіть за потрійну ціну відмовили. Прийшлось викласти сотню – немалі гроші, але рано вранці 21 серпня я вже був у Москві.
Читайте: Как в СССР врали о жизни в других странах
На Київському вокзалі радянської столиці продавали біляші, тинялися бездомні та дівчата сумнівної поведінки, шахраї дурили наївних приїжджих трюками з наперстками. Таке собі привокзальне життя, жодної політики чи революційної боротьби. Пішов далі і все у такому дусі, навіть засумнівався чи справді в Москві відбувається щось епохальне. Але на щастя побачив поодиноку фігуру, яка стояла з листівками про необхідність захисту демократії. На хлопця ніхто не звертав уваги. До цього я в Москві був пару разів і в основному ще школярем, тому де знаходиться приміщення новобудови російського парламенту не знав. Брати московське таксі – так будуть кружляти по місту годинами, тож вирішив добиратися громадським транспортом. Спитав як доїхати до російського парламенту. Хлопець зрадів, бо його довгий час ніхто не помічав і пояснив, що це недалеко – пару зупинок метро з пересадкою. В метрополітені теж своє життя, але у вагоні свіжа листівка про перші жертви серед захисників демократії. Вийшов на поверхню і якось для центру Москви абсолютно порожньо. Знову таки звертаюся до поодинокого чоловіка, до цих пір пам’ятаю свою сакраментальну фразу: "Як пройти до Білого дому?". Він каже: я саме туди, можемо піти разом. Виявилося, що це москвич і він також чув радіозвернення. Він на роботі сказав, що має піти додому чекати водопроводчика, а сам сюди. Вдвох іти було веселіше, та й почав накрапати дощ, а мій супутник мав парасольку.
Читайте: Последние годы СССР: как жили люди
Чесно кажучи, біля Білого дому мене чекало повне розчарування. Хоча на куполі парламенту поруч з прапором РФ висів ще не офіційний український синьо-жовтий, а також нові литовський та грузинський стяги, однак замість сотень чи тисяч чоловіків СРСР, яким не байдуже майбутнє країни, поблизу російського парламенту стояло десь 70 осіб, і то більшість жінки. Насправді, людей мабуть було більше, але ті, хто чергував вночі, вимокли та пішли трохи перепочити.
Отже до присутніх надійшла серйозна допомога у вигляді мандруючого киянина і майже пенсійного москвича, що прогулював роботу. Всі слухали радіоприймачі – якраз в цей час спікер російської Думи Хазбулатов заявив про очікування з хвилини на хвилину бомбардування Білого дому. Тому не треба панікувати, а зайняти позиції або на якийсь час сховатися. Поруч стояло декілька бронемашин та танк, які перейшли на сторону Єльцина. Військовики взяли боєприпаси та приготувалися до відбиття атаки, звісно залізши у бронетехніку. Ми як і 70 осіб, які стояли на площі перед парламентом, спробували зайти до Білого дому, але всі двері були зачиненими. Кудись бігти – так перед присутніми жінками якось незручно.
Читайте: Запрещенные в СССР фотографии магазинов
Тут в глибині душі я пожалкував, що прибув до Москви. Адже нас усіх скосить один снаряд, бо ховатися дійсно нема де. Стало зрозуміло чому закликали людей стати живим щитом – та щоб заколотники подумали про цивільні жертви у разі бомбардування парламенту РФ. Вони мабуть подумали і можливо зжалилися над 70-тьма беззбройними людьми. На наше щастя бомбардування не відбулося. Оговтавшись, пішов оглядати позиції навколо Білого дому. Перейшовши барикади, що відділяли борців за демократію від урядових військ, побачив революційні агітки : "Кошмар, на улице Язов", "Забил заряд я в тушку Пуго" і розпочав роз'яснювальну роботу серед армійців. Солдати виявилися родом з Дніпропетровщини. Тому коротко розказав про ситуацію в Україні та закликав у жодному випадку не застосовувати зброю проти мирного населення. Потім уважніше подивився на цих хлопців, виявилося, що їм років 19 і в очах у них був страх від невідомого. Офіцер нервово вискочив з БТР-а, а потім і сам зник. Стало зрозуміло, що агітувати нема кого.
Читайте: Страшный СССР на запрещенных картинах
Після короткої пішохідної екскурсії по Москві побачив на вулицях у центрі велику кількість військової техніки. Проте відчувалося, що то все застарілі зразки і це в кращих дивізіях. У мене вперше закралися сумніви взагалі про боєздатність Радянської армії. СРСР безпомічно котився до свого розпаду, економічного колапсу і армію серйозно зачепила іржа недофінансування. Повертаюся до Білого дому. По радіо передають, що віце-президент РФ Руцкой вилетів до Криму визволяти Горбачова, а через деякий час радісна звістка – Михайла Горбачова в супроводі Руцкого везуть літаком до Москви. Янаєв наказав військам повертатися у казарми. Здається, справу зроблено. Кількість прапорів союзних республік над Білим домом збільшилася до дванадцяти. Доходжу до того місця, біля якого я пожалкував, що приїхав у столицю, раптом, о диво! Біля Білого дому десятки тисяч людей. Коли стало відомо, що з путчем покінчено, юрби москвичів хлинули на оборону. Вони взялися за руки і створили навколо будинку людське кільце. Пізніше, хто стояв у цьому кільці, символічно збиралися щороку, щоб згадати події минулої слави.
Я схиляю голову перед тими сотнями людей, які збудували барикади навколо російського парламенту, тими декількома десятками військовослужбовців, що ризикуючи своєю кар’єрою та життям, стали поруч з Єльциним, але не розумію десятки тисяч, які організували кільце навколо Білого дому у другій половині дня 21-го серпня.
Я і мій знайомий москвич второпали, що перемогу демократії забезпечено, тому він пішов до себе на роботу, а я поїхав на залізничний вокзал. Каси порожні, тож всього за 20 "дерев’яних" я міг доїхати до Києва. В Москві на наступний ранок оголосили проведення народних зборів перед Білим домом.У мене було відчуття, що завтра прийдуть мільйони, так воно і було. За один день присутність людей біля російського парламенту збільшилася з 72-ох чоловік до двох мільйонів. Згадав, що радіо просило всіх чоловіків СРСР відгукнутися та стати на захист Білого дому. Вранці 21-го прийшло менше восьми десятків, з яких більшість жінки. Це був реальний живий щит, який допоміг захистити демократію. Заколотники тоді нас пожаліли – цивільні жертви не входили в їх плани, а от в листопаді 1993 р. Єльцин віддав наказ на розстріл Білого дому танками, де загинули сотні людей. Керівник штурму – російський міністр оборони за це отримав героя Росії. В той час серед заколотників, які виступили проти президента РФ, були його колишні побратими, включаючи того ж спікера парламенту Хазбулатова та віце-президента Росії Руцкого. За два роки колесо історії провернулося.
