Червоний мак проти георгіївської стрічки: який символ переможе в Україні

30.4тЧитати новину російською

Традиційно напередодні Дня Перемоги активізується дискусія щодо символізму цього свята і, перш за все, присутності георгіївської "колорадської" чорно-помаранчевої стрічки. Незважаючи на вал публікацій, передач, досліджень на цю тему частина українців як і раніше залишається прихильною цього символу, наполегливо відмовляючись змінювати його на інший, прийнятий в Європі і з недавніх пір в Україні - червоний мак.

"Обозреватель" попросив відомих українських істориків відповісти на два запитання: який символ здобуде перемогу в цій "війні" - георгіївська стрічка чи червоний мак? Як слід реагувати, що говорити, як діяти у відповідь на присутність "колорадської" символіки у День Перемоги?

На запитання "Обозревателя" відповіли: завідувач відділом Інституту історії України НАНУ Станіслав Кульчицький, старший науковий співробітник Інституту історії НАНУ, екс-начальник архіву СБУ Сергій Кокін, історик Андрій Холявка та науковець, історик, публіцист, професор Українського Католицького Університету Ярослав Грицак.

"Колорадська" стрічка VS червоний мак: хто переможе?

Сергій Кокін: "Сама по собі стрічка - це як здрастє"

"У довгостроковій перспективі, звичайно, переможе мак, тому що це загальноприйнятий символ - я маю на увазі союзників по антигітлерівській коаліції. У мене в цьому сумнівів немає. Це буде і історично виправдано.

А щодо георгіївської стрічки ... Іноді нові історичні нашарування дискредитують символи, які були цілком пристойними в попередні епохи. Таке відбувається не в перший раз.

В історичному контексті присутність в святкові дні подібних символів виправдана. Георгіївська стрічка була присутня як елемент нагород часів Другої світової війни, куди ж від цього дітися? Так, вона була, саме в цьому контексті.

Але експлуатація цих символів як "довгограючих", причому, явно в політичних цілях, викликатиме спротив у суспільстві. Це програшна ситуація для георгіївської стрічки.

Георгіївська стрічка сьогодні може бути застосована виключно як символ ратного подвигу народу, перш за все, бійців Червоної Армії, які були не тільки в гвардійських частинах, але і як символ доблесті, виявленої народом, перш за все, в боротьбі з дуже сильним ворогом.

Хто має моральне право носити георгіївську стрічку? Власне, сама по собі стрічка ніколи не була ветеранським символом за радянських часів. Ми пам'ятаємо, як це відзначалося, ми теж були причетні до цього, працювали з ветеранами, і у жодного з них я не бачив таких речей. У цей день вдягали планки, ордени. Там, де стрічка була як елемент нагороди - це все було на своєму місці. А просто сама по собі стрічка - це як здрастє.

Сьогодні ці клоуни розвішують на собі стрічки, але це не має жодного відношення до тих подій".

Станіслав Кульчицький: Три покоління, символи Перемоги і доля України

"Червоний мак і георгіївська стрічка – це, так би мовити, символи певної категорії людей. Ставити питання, хто переможе, означає, чи відбудеться Україна як незалежна і суверенна держава, чи залишиться все так, як було за радянської влади. За останні 25 років дуже мало що змінилося. Чому мало змінилося – це окрема розмова.

Загалом в кожному суспільстві є три покоління. Звичайно, є правнуки і прадіди, але четверте і п’яте покоління – це дуже невелика частка людей.

Отже, перше покоління – це покоління ветеранів Великої Вітчизняної війни, яке вже відходить. Якщо подивитися на ветеранів, які сьогодні беруть участь у святкуванні Дня Перемоги, то це в основному це внутрішні війська 1950-х років, які боролися, наприклад, з бандерівцями на заході України і так далі. Реальних людей, які на фронтах воювали і досі живі, залишилося зовсім мало.

Наступне покоління просякнуте радянською пропагандою. Більшу частину життя воно прожило у Радянському союзі. Дуже важко змінюється їхня психологія, ментальність і навіть мова.

Третє покоління – це ті, які в 1991 році були дітьми, тобто які вже народилися в новому світі, які бувають за кордоном. Я називаю це покоління майданним, тому що воно не просто брало активну участь у революціях, воно зробило Помаранчеву революцію і через десять років – Революцію Гідності.

Якщо брати цей зріз поколінь і потім знову звернутися до запитання, що переможе – георгіївська стрічка чи червоний мак, - то ясна річ, переможе червоний мак, тому що старі покоління відходять, нові народжуються. Це закономірність життя.

На жаль, цей процес дуже уповільнений. Ще в Біблії було сказано, скільки років Мойсей водив свій народ по пустелі – 40 років".

Андрій Холявка: "колорадська" стрічка в пику помаранчевим стрічкам Майдану

"Георгіївська стрічка як символ перемоги "радянського народу" у "Великій Вітчизняній війні" почала форсуватися путінським режимом з 2005 року як свого роду символічна відповідь на помаранчеві стрічки під час Помаранчевої революції, як видимий знак, який несе з собою певний ідеологічний заряд.

Ця стрічка впроваджувалась за колосальної медійної підтримки, політичної і фінансової впродовж кількох років. На цій ниві Путіним і його, так би мовити, співробітниками в Україні було досягнуто чималих успіхів.

Але річ ця зовсім недавня – їй навіть немає 15 років.

Після того як вона плавно перетекла в один з символів сепаратизму, агресії, агресивної українофобії, я вважаю, що ця стрічка взагалі не має майбутнього в Україні і ніде поза межами актуальної Російської Федерації.

Мені здається, що сьогодні люди, які одягають на себе цей знак, тим самим демонструють, що вони за першої-ліпшої нагоди візьмуть в руки зброю проти української держави і українського народу. Саме під таким кутом зору я дивлюся на тих людей і на цю символіку.

Оскільки символ червоного маку впроваджений з 2014 року, за належної державної медійної інформаційної і політичної підтримки, я думаю, він об’єктивно і неминуче повністю витіснить ці так би мовити релікти путінської знаковості як ворожий і несумісний з українською державою і українським народом".

Ярослав Грицак: "селекція навпаки" і незнищувальна "колорадська" стрічка

"Боюся, що це станеться не швидко. Є прекрасні фронтові спогади Ніколая Нікуліна, науковця з "Ермітажу", який молодим хлопцем перейшов через війну. Свої спогади він почав писати в 1975 році, відвідавши поле битви з масовими непохованими останками своїх колишніх однополчан. Він вів одну просту формулу: на війні гинуть ті, що кращі і чесні, інтелігентні і розумні. Втрати Червоної армії переважали німецькі у 7-10 разів, бо солдат не жаліли, і замість маневрів чи обходів з флангами слали прямо під кулемети, щоб завалити німців трупами - інакше воювати не вміли і не хотіли. Живими і неушкодженими залишалися переважно ті, які бачили фронт з відстані чи були при штабах, а після війни, завівшись животиками і медалями, розповідали, як героїчно вони воювали і що високі втрати були неминучими. Через таку "селекцію навпаки", передбачав Нікулін, в XXI столітті ми матимемо великі проблеми, бо ці люди з медалями відтворять собі подібних.

Тому зміна поколінь мало що змінить, якщо не мінятимуться самі обставини. Я весь час повторюю тезу: минуле можна подолати не історичними законами – минуле змінюється радикальними реформами. У першу чергу, політичними реформами, які знищують монополію держави на економіку.

Є один дуже достовірний показник розвитку країни - ним є середня тривалість життя. В Україні, як і в Росії, цей показник зараз є одним з найгірших в Європі. Поки до людей ставитимуться як до "розтратного матеріалу" - бо "русские бабы и так нарожают" - і люди не почнуть жити довгим і гідним життям, доти колорадська стрічка є незнищувальною".

"Колоради" серед нас: як діяти

Сергій Кокін: "Яке відношення вони мають до боротьби народу під час Другої світової війни? Та ніякого"

"Сьогодні прикрашати себе георгіївською стрічкою на День Перемоги означає просто повну історичну безграмотність. Зрозуміло, у нас все-таки вільна країна. Що, ми будемо один одному розповідати, кому що одягати, носити, зав'язувати? Звичайно, будуть люди, які будуть реагувати на це різко - і справедливо. Яке відношення ті, хто носять ці символи, мають до боротьби народу під час Другої світової війни? Та ніякого.

Але все-таки у нас День Перемоги - це не стільки святкування, скільки спогад про дідів, про родичів, які мали до цього відношення.

Присутність на святі явно неветеранів - а явно неветерани сьогодні практично всі - треба трактувати як історичне непорозуміння. Не мають права ці люди приписувати себе до покоління, яке дійсно зробило свій внесок в боротьбу з дуже сильним ворогом".

Станіслав Кульчицький: "Покрутите біля скроні - і цього вистачить"

"Якщо мова йде про пропаганду, якщо мова йде про організаційні зусилля, які на це витрачаються, то з цим треба боротися – засоби для цього є. Якщо ж це просто переконання, то як з цим можна боротися в демократичній державі? Це в Росії застосовують усіляки засоби до інакомислячих, і то Путін залишає ту ж саму Ахеджакову і багатьох інших опозиціонерів, відповідні опозиційні телеканали, радіостанції, тому що йому необхідно створити видимість демократії.

Якщо ви бачите людину із "колорадською" стрічкою, залишається лише покрутити біля скроні – і цього вистачить. Це виклик, але з цими викликами треба боротися цивілізованими методами".

Андрій Холявка: ті, хто носить "колорадську" стрічку, готові взяти в руки зброю

"Після 2014 року цей символ, сам по собі вельми неоднозначний, став ще й добряче вимащений в крові десятків тисяч українців. Публічну демонстрацію цього я розцінюю як згоду з путінською агресією і одночасно як топтання на могилах тих юнаків і дівчат, які загинули, захищаючи Україну.

Мені здається, що сьогодні люди, які одягають на себе цей знак, тим самим демонструють, що вони за першої-ліпшої нагоди візьмуть в руки зброю проти української держави і українського народу. Саме під таким кутом зору я дивлюся на тих людей і на цю символіку.

Відповідно, люди, які чіпляють на себе цей символ, здійснюють акт виклику і акт наруги над почуттями мільйонів українців. І вони мають бути свідомі того, що може бути певна реакція у відповідь, тому що безліч людей сприймає це так само, як плювок в обличчя. Вони повинні бути свідомі того, що здійснюють провокацію".

Ярослав Грицак: кров закипає, але "мордобітіє" - не метод інтелігентних людей

"Припускаю, що загальної формули немає. Іван Франко колись писав, що на дурну голову нема кращого ліку, аніж "мордобітіє". Тільки що ж інтелігентна людина рук не розпускає. До того ж вона розуміє, що дуже часто люди з цими стрічками є несвідомими жертвами пропаганди.

Найпростіше було б ігнорувати – при умові, якщо вони не агресивні. Чесно кажучи, мені самому це дуже важко дається, бо у самого кров закипає - особливо тепер, коли ці стрічки ще й стали символом російської агресії проти "фашистської" України й тисячі убитих українців.

Думаю, що це питання не до мене, а до поліції. Не в тому сенсі, що цих людей треба арештовувати - а в тому сенсі, що поліція мала би оточувати їх кордонами, щоб виключити провокації".

Читайте всі новини по темі "День Перемоги" на сайті "Обозреватель".

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги

Останні новини