"З мішка дивляться порожні очі": військовослужбовець розповіла жахливу історію про роботу з тілами загиблих

43.6тЧитать на русском

Постійна робота з транспортуванням тіл загиблих на Донбасі українських бійців не стає звичною.

Про це на своїй сторінці у Facebook розповіла військовослужбовець 28-ї механізованої бригади Оксана Чорна.

"Я ненавиджу чорні мішки. Холодний, щільний і важкий поліетилен. Насправді він не чорний, він сіруватий. Акуратно складений із гострими краями згинів. Пару таких щільних упаковок завжди лежали за моїм сидінням у швидкій, якби нагадуючи, наскільки швидкоплинне і тендітне життя. І що ось він, її кінець, в очікуванні свого супутника, покоїться в машині, мета роботи якої боротися з тим, щоб не дати їм зустрітися. Цьому пакету і його супутнику", - пише військова.

Мішки для "вантажу 200", зазначає вона, бувають чорні, білі і сірі - чорні менш щільні і часто рвуться.

"Ручки в них слабкі, а собачка, що закриває блискавку, постійно вискакує. Так що доводиться або везти їх відкритими. Або схилившись над тілом. Або тим що залишилося від тіла, пробувати одягнути замок назад. Руки в рукавичках і крові нишпорять по замку, в ніс вдаряє солодкуватий із присмаком заліза запах. Цей запах, від якого вивертає. Запах свіжого м'яса на базарі", - пояснює жінка.

Щоразу ця робота викликає у неї потужне емоційне навантаження.

"Кожен раз, коли закриваєш замок, а на тебе з мішка дивляться вже порожні очі ще кілька хвилин тому живої людини, ти розумієш, що в цьому мішку людської трагедії ти закриваєш його дружину і дітей, які так чекають на його повернення. Його невтішну матір і може батька, який плаче вперше.

Ти розумієш, що ось він лежить тут. А там, вдома, найімовірніше, і не здогадуються, що такий заповітний номер на швидкому наборі вже більше ніколи не відповість. Тобі передають його військовик і особисті речі, щоб оформити документи в морзі і віддати їх потім родичам. І завжди, абсолютно завжди, в дорозі дзвонить його телефон. Ти, тупо втупившись на екран, розумієш, що не можеш відповісти. А там, на тому кінці, з нетерпінням і тривогою слухають гудок за гудком", - розповідає Чорна.

Десятки подібних маніпуляцій все одно не стають звичними, переконує вона.

"І тобі постійно здається, що може зараз цей чорний пакет поворухнеться, і ти почуєш подих або стогін. І що може ти помилився, і він живий. Але здоровий глузд тобі відповідає, що цього не може бути. З такими пораненнями не виживають. Я ніколи не забуду який на дотик поліетилен і як виблискують на сонці, заливаючому каталку, його згини", - говорить військовослужбовець.

Фотографії, на яких знято цей чорний пакет, оживляють спогади, біль, страх, а також надію, зазначила жінка.

"І ці слова "вчора 2-200, сьогодні 4-200", що стали для нас такими вже звичними, і пішли з топів новин, насправді і є сенсом нашого сьогоднішнього життя. Адже в строю цих 200-х хтось повинен буде замінити. І можливо це буде ваш брат, син або чоловік. І ці довгі гудки і його "у мене все в порядку" стануть вашим сенсом життя. Але це буде потім. А зараз - вчора 4-200", - додала вона.

Як повідомляв "Обозреватель", фотограф передав зворушливу історію про погляд на рішення "дорослих проблем" очима дітей Донбасу.

Підписуйся на "Обозреватель" в Facebook Messenger, щоб бути в курсі головних подій України і світу https://m.me/obozrevatel

Приєднуйтесь до групи "Обозреватель" на Facebook, слідкуйте за оновленнями!

Наші блоги

Останні новини

Загрузка...