"З мішка дивляться порожні очі": військовослужбовець розповіла жахливу історію про роботу з тілами загиблих

43.8тЧитати новину російською

Постійна робота з транспортуванням тіл загиблих на Донбасі українських бійців не стає звичною.

Про це на своїй сторінці у Facebook розповіла військовослужбовець 28-ї механізованої бригади Оксана Чорна.

"Я ненавиджу чорні мішки. Холодний, щільний і важкий поліетилен. Насправді він не чорний, він сіруватий. Акуратно складений із гострими краями згинів. Пару таких щільних упаковок завжди лежали за моїм сидінням у швидкій, якби нагадуючи, наскільки швидкоплинне і тендітне життя. І що ось він, її кінець, в очікуванні свого супутника, покоїться в машині, мета роботи якої боротися з тим, щоб не дати їм зустрітися. Цьому пакету і його супутнику", - пише військова.

Мішки для "вантажу 200", зазначає вона, бувають чорні, білі і сірі - чорні менш щільні і часто рвуться.

"Ручки в них слабкі, а собачка, що закриває блискавку, постійно вискакує. Так що доводиться або везти їх відкритими. Або схилившись над тілом. Або тим що залишилося від тіла, пробувати одягнути замок назад. Руки в рукавичках і крові нишпорять по замку, в ніс вдаряє солодкуватий із присмаком заліза запах. Цей запах, від якого вивертає. Запах свіжого м'яса на базарі", - пояснює жінка.

Щоразу ця робота викликає у неї потужне емоційне навантаження.

"Кожен раз, коли закриваєш замок, а на тебе з мішка дивляться вже порожні очі ще кілька хвилин тому живої людини, ти розумієш, що в цьому мішку людської трагедії ти закриваєш його дружину і дітей, які так чекають на його повернення. Його невтішну матір і може батька, який плаче вперше.

Ти розумієш, що ось він лежить тут. А там, вдома, найімовірніше, і не здогадуються, що такий заповітний номер на швидкому наборі вже більше ніколи не відповість. Тобі передають його військовик і особисті речі, щоб оформити документи в морзі і віддати їх потім родичам. І завжди, абсолютно завжди, в дорозі дзвонить його телефон. Ти, тупо втупившись на екран, розумієш, що не можеш відповісти. А там, на тому кінці, з нетерпінням і тривогою слухають гудок за гудком", - розповідає Чорна.

Десятки подібних маніпуляцій все одно не стають звичними, переконує вона.

"І тобі постійно здається, що може зараз цей чорний пакет поворухнеться, і ти почуєш подих або стогін. І що може ти помилився, і він живий. Але здоровий глузд тобі відповідає, що цього не може бути. З такими пораненнями не виживають. Я ніколи не забуду який на дотик поліетилен і як виблискують на сонці, заливаючому каталку, його згини", - говорить військовослужбовець.

Фотографії, на яких знято цей чорний пакет, оживляють спогади, біль, страх, а також надію, зазначила жінка.

"І ці слова "вчора 2-200, сьогодні 4-200", що стали для нас такими вже звичними, і пішли з топів новин, насправді і є сенсом нашого сьогоднішнього життя. Адже в строю цих 200-х хтось повинен буде замінити. І можливо це буде ваш брат, син або чоловік. І ці довгі гудки і його "у мене все в порядку" стануть вашим сенсом життя. Але це буде потім. А зараз - вчора 4-200", - додала вона.

Як повідомляв "Обозреватель", фотограф передав зворушливу історію про погляд на рішення "дорослих проблем" очима дітей Донбасу.

Читайте всі новини по темі "АТО на Донбасі" на сайті "Обозреватель".

Підписуйся на "Обозреватель" в Facebook Messenger, щоб бути в курсі головних новин України і світу https://m.me/obozrevatel

Приєднуйтесь до групи "УкрОбоз" на Facebook, читайте свіжі новини!

Наші блоги

Останні новини