24 лютого • оновлено в 04:30
МоваЯзык
Спорт Lady

/ Новини шоу-бізнесу

Про корпоратив і "танчики", спілкування з Богом та Зеленським, а також про культ батька: Вакарчук дав відверте інтерв'ю

134.6т
Читати матеріал російською

Шеф-редактор OBOZREVATEL Орест Сохар розпочинає авторський відеопроєкт під амбітною назвою "Орестократія". Першим гостем програми став лідер партії "Голос", фронтмен гурту "Океан Ельзи" Святослав Вакарчук. Це, фактично, прем'єрне масштабне інтерв'ю Святослава в іпостасі політика, і, схоже, на колись звичні запитання йому значно складніше відповідати.

Як змінили відомого співака коридори влади та про його головні розбіжності-конфлікти зі "Слугами народу" в цьому випуску "Орестократії". А також, чому він поїхав на корпоратив до "World of tanks", скільки коштує приватний концерт "Океану Ельзи", як молодий кандидат наук потрапив у музику і про тонкий лід під ногами…

Вартість корпоративу? Я не знаю, чесно кажучи

Перше запитання "навіяне" трендами: ваша поїздка на корпоратив у Білорусь. Ви виступили у відомій ІТ-компанії, яка випускає гру "Танчики". Ви знали, що буде скандал, подібний до того, який переслідував Порошенка всі 5 років його президентства – це його Липецька фабрика. Чому ви все ж поїхали?

– Я не хотів би порівнювати ці речі. По-перше, наші поїздки ніколи не матимуть жодного відношення до країни-агресора. По-друге, слава Богу, те, що ти народний депутат, не забороняє тобі за Конституцією займатись творчістю, зокрема концертами.

Ну, корпоратив – це швидше бізнес…

– По-перше, я не ставлюся до цього як до бізнесу, живу за законом. Я передав усі корпоративні права, як і треба було.

Тепер найголовніше: це була подія, в якій брали участь 2 тис. людей, молоді хлопці й дівчата, з різних країн, зокрема з України, які хотіли влаштувати саме концерт гурту "Океан Ельзи". Оскільки у нас сьогодні не так багато можливостей виступати перед людьми, то ми скористалися нею, тим більше всі домовленості були зроблені ще до того, як я потрапив у ВР, і це був єдиний випадок, коли ми собі дозволили це зробити так, як вважали за потрібне.

Ще одна важлива річ, про яку треба сказати – ЗМІ, безумовно, дивитимуться під мікроскопом на кожну мою дію, але найважливіше – щоб ти мав чисте сумління. Ми не виступаємо на презентаціях, ми взагалі не виступаємо на приватних акціях, концертах. Всі останні роки життя, коли я вже міг собі дозволити не думати про виступи на приватних концертах, ми скоротили їх до мінімуму... Це вже 10 років тому було…

Що таке приватні концерти?

– Ну те, що ви називаєте корпоративи, дні народження, на весіллях ми не виступали, напевно, з того часу, коли у нас було вже що їсти. Дні народження, приватні вечірки тощо – вони завжди складали дуже малу частину наших графіків, а після 2014 року ми і від них відмовились. Цей випадок – я б сказав, що це виняток. Ми робили їх за останні роки разів 3-4. Я абсолютно впевнений – все, що ми організовували, було прозорим, воно було для людей із правильними цінностями, і ми це робили абсолютно свідомо.

Щоб закрити мінську тему – назвете вартість корпоративу?

– Насправді це питання не до мене, бо я не веду жодної бізнес-діяльності – це питання до компанії.

Я не знаю, я кажу як є, це не моя справа.

Ви одружені?

– Я не хотів би коментувати особисте життя.

Ви бунтівник за натурою?

– Не думаю. Гадаю, що в мені просто борються дві людини.

Одна творча, енергійна, з настільки сильним мистецьким началом, що деколи я можу полетіти далеко в небо і забути про все на світі.

Друга людина дуже раціональна і прагматична, думає на декілька кроків уперед. Це призводить до внутрішніх переживань, рефлексій, які тебе змушують перебувати у постійному стресі. Але є так, як є: з одного боку освіта фізика, а з другого боку музикант, з одного боку творча людина, а з другого – людина, яка хоче піти в політику і допомогти іншим людям проявити себе, допомогти жити країні.

Я завжди намагався жити, використовуючи обидві свої сильні сторони. Я, до речі, писати можу і правою, і лівою рукою. Тому я не бунтівник, я швидше людина, що любить робити нетривіальні ходи, любить робити все не так, як заведено, а так, як відчуває. Але коли робить цей крок – вона його прораховує.

Ви народилися в академічній львівській родині. Невже батьки спокійно сприйняли те, що ви полишите науку, на вівтар якої вони поклали все життя, і підете, вибачте, бринькати на гітарі?

– Не так просто все було. Якщо ми вже говоримо про фундаментальні речі, то я мушу сказати, що моя родина досить творча. По-перше, моя мама, хоч вона за освітою фізик, але вона ще й дуже талановита художниця, усе життя малює. І хоч професійним живописцем вона не стала, але мала виставки, творчий початок у неї дуже сильний. А один із рідних братів мого тата, на жаль покійний, став відомим художником, і, до речі, в Москві, ще за Союзу, був головним художником видавництва “Мысль”. Також він у 60-х роках грав на контрабасі у джазовому гурті у Львові.

Але в чому ви праві… Зрозуміло, що це дуже непересічний хід кар'єри, коли людина з академічного середовища вирішує займатися музикою. Це було непросто, тато не був у захваті, хоча слід віддати належне його батьківській мудрості, він і не був проти. Всім своїм виглядом він давав зрозуміти, що не відмовлятиме мене, що це моє рішення, моя відповідальність. Він вказував мені на ризики.

Можу сказати про момент, коли я остаточно вирішив, що хочу займатися музикою. Це було після одного наукового семінару, на якому розглядалася одна задача. Потім 2 тижні я намагався її вирішити і не зміг. Я показав її колезі по семінару, і він мені за 5 хвилин сказав: "Дивись, це ж просто”. Тієї миті я згадав, що так само поводився з моїми колегами по групі та з іншими колегами, коли вони мені показували, що тут є якісь складні речі, а для мене це було очевидно. І тоді я відчув, що крім бажання і насолоди, які викликала у мене фізика, яку я добре знав і любив, є поняття стартових умов. Є люди, народжені для одного і для другого. Я зрозумів, що мій колега, про якого я говорив, має більше шансів проявити себе у фізиці, а я у музиці. І це для мене був один із ключових моментів, коли я зрозумів, що я ефективніше збудую своє життя.

Мені здається, що я став би непоганим фізиком, бо я наполегливий, я люблю це і загалом маю аналітичні здібності, але цей канал спілкування з Богом я отримав саме через музику. І гадаю, що насправді можна мати таких каналів багато.

Які у вас взаємини з батьком? Хто він для вас – ментор, наставник?

– Я мав великий культ батька до того часу, поки я з ним не зійшовся в тому, як мені далі жити, і коли я у 23-річному віці вирішив переїхати до Києва…

До того мені здавалося, що тато знає, як правильно, бо він – дуже великий авторитет, він на моїх очах зробив кар'єру у фізиці, був одним із наймолодших докторів наук в СРСР. Потім несподівано для всіх нас у досить молодому віці став політиком, був обраний незалежним депутатом ВР СРСР. Тобто я бачив, як у людини все виходить, а це сприяє авторитету – "він знає".

І це був момент бунтарства, коли я сказав, що тут я знаю краще, і з того часу наші взаємини змінилися, але, як на мене, у кращий бік. Якщо раніше це були стосунки "тато – син", "учень – ментор", то тепер це стали стосунки друзів. Минуло кілька років, і він зрозумів, що я був правий. Я пам'ятаю, це був концерт 2002 року, наш перший концерт у Палаці “Україна” із симфонічним оркестром, він приїхав на нього, і я пам'ятаю, як у нього сяяли очі, він пишався мною. Відтоді ми стали дуже близькими.

А мати має вплив на вас?

– Мати має на мене більше емоційний вплив… Її цікавить мій ментальний бік. Як кожна жінка, як мама – відчуває свою дитину і переживає, особливо зараз, коли я в політиці. Бо зараз для неї це таке випробування, а я насправді мало звертаю уваги на цей шум, негатив, ботоферми, всі ці маніпуляції.

Є одне запитання про вас, на яке ні в кого немає відповіді. Ваша супутниця життя, Ляля Фонарьова – у яких ви стосунках? Ви взяли шлюб?

– Я б не хотів коментувати своє особисте життя. В мене чудова сім'я, я її дуже люблю, у мене гарні стосунки з моїми близькими, але я хотів би залишити це при собі. Це мій принцип, я намагаюся не виносити своє особисте життя на загал, хоча і не приховую його.

Масовий формат – це не про зміст, а про форму

– Насправді в моєму житті трапилося декілька подій, які вплинули на мене як на майбутнього музиканта. Перше – це один із епізодів передачі "До и после полуночи". У нас на кухні був такий маленький, бежевий, чорно-білий телевізор. Раптом з'явився молодий, але бородатий дядько і почав співати пісню. І у мене відкрилися очі, і можливо рот. Я жив цією музикою декілька днів, потім почав цікавитися через друзів і знайомих. Дізнався, що це був Маккартні, який співав "Let it be". Я закохався у "Beatles", став великим її шанувальником. У мене всі стіни були обклеєні їхніми плакати, я збирав усі вирізки з газет “Комсомольська правда” і “Ровесник”.

Друга подія – це була поїздка у Канаду. До того часу, це був уже 90-й рік, я став фаховим фаном не тільки музики "Beatles", але й старої музики, яку я тоді слухав. До речі, у мене було всього 2 однокласники, з якими ми зробили такий клуб за інтересами. Інші слухали музику того часу: від західної до "Ласкового мая". У нас була своя лінія, ми слухали "Led Zeppelin", "Pink Floyd", "Doors", ми слухали стару британську і американську музику, на якій виростали. І коли я поїхав у Канаду, я знав, за чим їду. Я просто жадібно переписував усе на касети, бо купити платівки не міг.

Я привіз із собою цілий пакет касет, там уже був новий, ширший етап моєї музики. Там були нові альбоми "Pink Floyd", Боб Ділан, Девід Боуї, нові гурти, такі як "Jefferson Airplane". З’явився грандж. Замість солодкої, напомаженої музики 80-х, яку я терпіти не міг, раптом з'являється "Nirvana", RHCP, для мене це був ковток свіжого повітря.

Ну і третя подія вже була пов'язана із сучасністю – в Україні з'явилася "Територія А". Вона мала низку недоліків, серед яких абсолютне нехтування якістю, це було широкоформатне, але неякісне читання всього світового шоу-бізнесу. Але вона мала й одну велику перевагу – це була україномовна музика, що раптом стала популярною.

Ми вирішили, що підемо своїм шляхом. Ми будемо робити так, як робили наші кумири, і ми не підлаштовуватимемося під масовий формат, нас цікавить не форма, а зміст. Бо сподобатися більшості насправді простіше, але залишити після себе слід дуже важко.

Деякі думки щодо Майдану ще не готові до оприлюднення

Через два роки після Майдану 2004 року ви написали відому пісню "Веселі, брате, часи настали", де фактично дали оцінку "бенефіціарам перемоги". Після революції 2014 року такої пісні не було. Що відбулося після останнього Майдану?

– На жаль, в середовищі істеблішменту мало що змінилося, тому і пісні нові не потрібні. Соціальні пісні, які виникали у мене після 2014 року, мають абсолютно зрозумілий підтекст війни, яку Україна веде на Сході. Я і до цього розумів, що всі ми ходимо по тонкій кризі, що не все так райдужно і гарно. Але і я виявився не готовим до такої різкої зміни подій, які почалися фактично з Майдану. Я не міг у 2013-му уявити, що робитиму концерт, метою якого є зібрати кошти на відновлення військового госпіталю у Запоріжжі. Я собі міг уявити, що буде концерт для онкохворих дітей, ми це робили і робимо, міг уявити, що це будуть якісь освітні проєкти, але…

Яке було відчуття? Що ми не зовсім відбулися як держава?

– В мене тоді не було часу на рефлексії, тоді треба було брати і робити хто що міг. Рефлексії приходять зараз, багато думок, деякими я можу поділитися, деякі ще не готові до озвучення. Але жодна держава на Землі не може думати, що вона вічна, яка б вона не була. Є такий самурайський принцип: самурай знає, що будь-якого дня він може померти, і це робить його життя змістовним. Мені здається, що між 1991-м і 2013 роком ми жили набагато легковажніше як нація, ніж дозволяли нам ті обставини, тобто домінувала наша спільна наївність і віра в те, що от із нами вже точно нічого поганого не трапиться.

Під дулом пістолета

У квітні 2015 року виходить "Не твоя війна". Там є такі слова: "Скільки іще забере вона, твоїх дітей не твоя війна?" Чия війна?

– "Твоя війна" – це та війна, яка тобі потрібна для чогось, яку ти сам розпочинаєш. Останні українці, які вели свідомі війни – це, мабуть, ще князі Святослав, Володимир, коли вони ініціювали якісь походи для об’єднання земель.

Українці як нація дуже миролюбні, вони ніколи не зазіхали на інші території. Але траплялося так, що ми ставали дійовими особами, суб'єктами чи об'єктами чужих війн. І ми постійно були втягнуті в якісь ігри. Трагічна наша сторінка історії – визвольна боротьба УПА, сьогодні нею маніпулюють наші вороги, нібито упівці допомагали нацистам. Насправді вони боролися проти нацизму, як і проти комунізму, бо вважали, що і ті, й інші нав'язують нам чужі війни. Власне, про це і пісня.

Я завжди кажу на своїх концертах, що не ми почали цю війну, але ми обов'язково її виграємо.

От звідси і запитання, є два різних ставлення до проблеми війни: ставлення президента Порошенка, який зайняв дуже тверду позицію у спілкуванні з російським президентом, розраховуючи на тиск світової спільноти, і війна за нього перейшла у заморожену стадію; і є позиція президента Зеленського, який намагається домовлятися з Путіним, зокрема за рахунок певних компромісів.

– Ви говорите про слова, а я – про дії. Синхронно СН та ЄС проголосували за продовження закону про спеціальний статус Донбасу, який ми вважаємо шкідливим і небезпечним для держави. В України є два вороги – це ворог зовнішній, який, на жаль, уособлює нашу сусідню державу – РФ, що анексувала Крим, організувала і фактично веде війну на Донбасі;і є внутрішній ворог – це слабкість української державної інституції, корупція, відсутність якісної судової системи.

На Донбасі гинуть хлопці, раз на дві-три доби ми чуємо про смерть. Який вихід із ситуації?

– Ми чітко сказали, що Мінські домовленості не працюють, їх не можна виконувати, бо ми втратимо суверенітет, це перше.

Друге, Мінські угоди не врятували країну…

Вони заморозили війну.

– Вони охолодили гарячу фазу конфлікту, це я можу визнати і це важливо, але вони підписувалися під дулом пістолета і містять дуже невигідні для України пункти. Єдиною стратегією для України сьогодні має бути розведення безпекових, економічних, а тим більше політичних домовленостей.

Спочатку мають бути виконані безпекові домовленості: тривале, всеохопне припинення вогню. Коли я кажу "тривале", то це означає не три дні, і не в точках розведення, а по всій лінії фронту, і протягом року, коли дві сторони не стріляють, і нічого не відбувається, крім переговорів про обмін заручників. І тільки після цього ми маємо право і можливість говорити про надію на тривалий мир і врегулювання політичної ситуації.

Кінець першої частини

Далі буде: про погляди Вакарчука-політика, його суперечності зі "Слугою" та зустріч із президентом Зеленським

Що нового у Меган Маркл та принца Гаррі - читай у нас в Instagram.

Читайте всі новини по темі "Ексклюзив" на сайті "OBOZREVATEL".

31
Коментарі
126
63
Смішно
158
Цікаво
40
Сумно
24
Треш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы
Jmurko Andrey
Jmurko Andrey
Вакарчук далбаёб
Показать комментарий полностью
Кушнир Андрей
Кушнир Андрей
Лучше бы он наукой занимался,а так безголовый артист и никакой политик.
Показать комментарий полностью
Ветров Перт
Ветров Перт
Во первых,что бы наладилось, Надо с рады ,и из прихвостней,убрать этих долбаебов..а во вторых...хотя .во первых хватит для начала..
Показать комментарий полностью

Новини шоу

Топпублікації

Топблоги