Time to read6 хв
49,3 т.

"Буде важко, але ми виживемо": Селезньов назвав вразливе місце військової машини Путіна

Військовий експерт назвав вр...

Розгорнути

Успішні українські діпстрайки щодо критично важливих об’єктів у російських столицях, на жаль, не зупинять країну-агресорку – Росію – від ударів по енергетичній інфраструктурі України – удари триватимуть доти, доки у ворога будуть засоби ураження. Чому? Тому що Кремль не зважає на втрати у спробі здобути повний контроль над нашою країною. Лише злам військової машини змусить його зупинитися.

Наскільки критичними є проблеми України, пов’язані з обмеженнями швидкості Starlink та перебоями з передачею розвідданих від США? Це важко, але не смертельно, оскільки Україна має можливість частково компенсувати ці засоби. Нашу країну може чекати непростий період, але вона вистоїть, якщо не допустить розбрату всередині самої себе. Також вкрай важливо продовжувати виснажувати військові можливості країни-агресора шляхом нанесення ударів по найбільш значущих для РФ об’єктах.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив військовий експерт Владислав Селезньов.

– У ніч на 18 жовтня українські Сили оборони завдали низки успішних ударів по об’єктах у Санкт-Петербурзі. Зокрема, під ударом опинився дата-центр "ВКонтакте", нафтовий термінал, склад "Озон", без світла залишилися десятки тисяч росіян. На вашу думку, як саме ці удари, а також подібні до них, можуть сприяти тому, що ворог, як мінімум, завдаватиме менше ударів по нашій енергетичній інфраструктурі?

– Менше вони не завдаватимуть. Так, певною мірою це дзеркальне відображення дій росіян щодо нашої енергетики, але менше супротивник атакувати не буде. Чому? Інтенсивність і масштаби російських ударів залежать виключно від наявності у них ресурсів для проведення таких атак.

– Але Пітєр – це ж північна столиця Росії. Знову ж таки, можуть бути удари й по Москві. Чому це не зупиняє ворога? Адже мова йде про справді важливі об’єкти, які атакує Україна.

– Противник абсолютно не зважає на свої втрати. Це чудово видно з дедалі більшого мартирологу російських втрат (мартиролог – список осіб, які загинули мученицькою смертю. – Ред.) як у живій силі, так і в техніці.

Противник намагається будь-що-будь досягти бажаного для себе результату. Путін мріє про повний контроль над усією територією України, тому не слід йому довіряти, коли він каже, що задовольниться контролем над частиною території Донецької області, яка наразі перебуває під контролем української армії. Усе це нісенітниця. Його цікавить тотальний політичний контроль над усією територією України, зміна правлячого "режиму" в Україні на абсолютно лояльний і повністю підконтрольний Москві політичний режим. На менше він не погоджується.

Крім того, я думаю, що його явно турбує сам факт наявності країн-учасниць Північноатлантичного альянсу за межами кордонів 1997 року. Тому або його зламають військовою машиною, військовою силою, і тоді він буде абсолютно безсилим і нездатним реалізувати свій геополітичний вплив, або він продовжуватиме тиснути, незважаючи на серйозні поступки з боку ключових країн світу, будь то Китай чи Сполучені Штати Америки.

– У такому разі що є справжніми болючими точками, натиснувши на які, вдасться зламати російську військову машину?

– Знову ж таки, ключовий фактор, який дозволяє Путіну бути активним на полі бою – це фактор ресурсів. Відповідно, руйнування тих галузей російської економіки, від яких залежить наповнення російського бюджету, є пріоритетною метою для української армії. А це нафтогазопереробка, нафтогазотранспортування, тобто НПЗ, приморські станції, звідки здійснюється відпуск матеріалів, нафти, нафтопродуктів, газопродуктів тощо.

Усе те, що наповнює російську економіку, має бути максимально знищено або, принаймні, на якийсь час виведено з ладу. Тому концепція диплайків української армії є досить успішною. Я вважаю, що її слід продовжувати.

Дзеркальні удари щодо знищення ворожих дата-центрів та ворожої енергетики – це також досить раціональний підхід. У цю гру можна грати удвох. Але все-таки я вважаю, що ключовим фактором, який впливає на здатність Путіна реалізовувати свої плани щодо України, є наявність ресурсів.

– Можливо, тут для України виникає певна дилема в умовах опалювального сезону, який фактично вже розпочався. З одного боку, діпстрайки, про які ви згадали, дійсно виявляються досить ефективними. Але, з іншого боку, необхідно подбати й про захист нашої власної країни. Чи бачите ви тут певний шпагат, у якому опинилися Сили оборони, оскільки змушені розставляти пріоритети й обирати: захищати наші об’єкти чи атакувати ворожі? Чи тут йдеться про два різні напрямки?

– Це різні напрямки, тому що для посилення наших можливостей у системі протиповітряної оборони нам потрібні протиракетні засоби, які ефективно протистоять російській балістиці. Щоб наші діпстрайки були ефективнішими, нам потрібна більша кількість дронів і ракет.

Але треба визнати, що війни ніколи не вигравалися повітряними ударами. Причому навіть не в контексті російсько-українського протистояння. Чотири з половиною роки супротивник завдає ударів величезною кількістю дронів і ракет.

Але, якщо згадати події минулого століття, то масштабні бомбардування Лондона німецько-фашистською авіацією, а також бомбардування німецьких міст авіацією країн-союзників не призвели до капітуляції відповідних країн. Тому вважаю, що лише присутність піхотинця, який увійшов і закріпився на цих територіях, може свідчити про тотальний контроль над цією територією.

Тому певною мірою це ускладнить життя Російської Федерації, але кардинально не вплине на бажання Путіна вести агресивну війну. Єдиний фактор, який може сприяти стабілізації ситуації на полі бою, – це фактор, нехай і поступового, але все ж виснаження військового потенціалу російської армії.

– Тобто ті самі дипстрайки, про які ви говорили?

– Так, дипстрайки. Інших варіантів, на жаль, немає. І навіть ця історія не є панацеєю, яка кардинально вирішить проблему на полі бою.

Владислав Селезньов.

Джерело: Міністерство оборони України

– Обмеження швидкості Starlink, колосальний тиск, який Сполучені Штати чинять на Україну. Як ви оцінюєте цю ситуацію? Наскільки вона є критичною для нас? І чи припускаєте ви, що після виборів у Сполучених Штатах, після 3 листопада, ситуація для нас суттєво покращиться?

– Усі ми на це сподіваємося. Знову ж таки, ми маємо розуміти, що союзників у нас немає. Є ситуативні союзи та інтереси. Насамперед, якщо ми говоримо про країни Балтії, про скандинавські країни, то вони не просто так нам допомагають. Вони зацікавлені в максимальній стійкості України, бо усвідомлюють, що наступною ціллю путінської агресії можуть бути саме вони.

Тому говорити про те, що США кинули нас напризволяще, один на один з агресором, – не зовсім коректне твердження. Америка діє у своїх інтересах. Їм зараз важливо забезпечити стабільність енергетичного ринку, що неможливо, з огляду на стан російської нафтопереробки. Ми вивели понад 50% нафтопереробки Росії, тому Російська Федерація не здатна надати паливо відповідного рівня та якості на зовнішні ринки. Тому очевидно, що такі спроби Трампа стабілізувати ситуацію на зовнішньому ринку нафтопродуктів малоперспективні.

А ось що стосується варіантів розвитку нафтової кризи в контексті ймовірних атак у найближчій перспективі американської армії на об’єкти нафтопереробки в Ірані, то ми можемо побачити досить радикальні зміни цінової політики в бік збільшення вартості нафтопродуктів.

Як ми бачимо, усі заходи Трампа щодо примушення Ірану до певних поступок у контексті згортання ядерної програми не дають результату. Ринок нафтопродуктів розбалансований, він пішов у піке, а ось можливості вирішити питання стабілізації шляхом мікроскопічних вливань російських нафтопродуктів просто мізерні.

У цьому плані, як мені здається, найбільш розсудливий представник американської адміністрації – держсекретар Марко Рубіо – каже, що це не спроба явно й прямо підіграти Путіну, просто таким чином Трамп намагається стабілізувати ситуацію, аби здобути більшу кількість прихильників на виборах, які відбудуться 3 листопада.

– У цій ситуації Україна заявила, що продовжуватиме наносити удари по нафтопереробних заводах на території Росії. Чи вважаєте ви, що ми зможемо протриматися ці два тижні без допомоги США, без Starlink і без розвідданих?

– Перш за все, не лише завдяки Starlink. Україна отримує розвідінформацію з різних джерел. Так, за допомогою американської сторони ми маємо більше розвідінформації, але, як бачимо, останні кілька днів це не працює. Ми буквально не маємо інформації щодо підготовки запусків російських балістичних ракет.

Тому буде важко, але ми переживали й складніші часи. Ми витримаємо, вистоїмо. Але дуже багато залежить від нашої єдності та нашої здатності домовлятися всередині українського суспільства. Адже Україна програвала щоразу, коли починалися розбрат, суперечки, чвари всередині країни. Якщо ми зможемо досягти загальнонаціонального консенсусу, розуміючи, що Україна у нас одна, що інших варіантів вижити у нас немає, окрім як об’єднати зусилля, – все буде добре.