Time to read4 хв
7,6 т.
Блог |

Кремль знищує Європу, поки Брюссель спить

Володимир Путін.

Джерело: Російські пропагандистські ЗМІ

Поки європейські лідери обговорюють російську загрозу, створюють чергові стратегії безпеки та проводять нескінченні саміти, Кремль уже веде війну проти Європи. Причому не десь на її східних кордонах, а всередині самого Європейського Союзу. І найнебезпечніше те, що Москва навчилася використовувати проти європейців не лише диверсантів, агентуру та пропаганду, а й внутрішні проблеми європейських держав.

Подивіться, що відбувається у Франції. Політична нестабільність, криза довіри до влади, державний борг близько 120% ВВП, невдоволення вартістю життя та дедалі більша популярність радикальних політичних сил. Президент Макрон завершує своє правління в атмосфері суспільного розчарування, а перспектива приходу до влади правопопулістського табору давно перестала бути політичною фантастикою.

Схожі процеси відбуваються і в інших країнах. Італія, Бельгія, Іспанія, Португалія стикаються з проблемами вартості життя, доступності житла, бюджетних обмежень та невдоволення якістю державних послуг. Молодь дедалі частіше не бачить перспектив, середній клас відчуває погіршення власного становища, а політики пропонують прості відповіді на надзвичайно складні запитання.

І ось тут починається найцікавіше. Кремлю не потрібно створювати всі ці кризи. Достатньо навчитися ними користуватися.

Російська стратегія значно ширша за фінансування проросійських партій чи поширення пропаганди. Москва зацікавлена в Європі, де громадяни дедалі більше ненавидять власні уряди, кожне бюджетне рішення перетворюється на політичну війну, а допомога Україні стає приводом для внутрішнього скандалу.

Європейцям нав’язують думку, що їхні економічні проблеми спричинені підтримкою України, санкціями проти Росії та політикою Брюсселя. Що дешеві російські енергоносії повернуть добробут, домовленості з Путіним забезпечать мир, а відмова від підтримки України дозволить спрямувати мільярди на власні соціальні потреби.

Звичайно, економічні проблеми Європи мають значно глибші причини. Але пропаганді не потрібна складна аргументація. Їй потрібен винний. І Москва робить усе можливе, щоб таким винним у свідомості європейського виборця стала Україна.

Фактично Кремль намагається перетворити соціальне невдоволення європейців на політичну зброю проти самої Європи.

І поки одні російські структури працюють із громадською думкою, інші займаються значно конкретнішими речами.

Ми продовжуємо називати це гібридною війною. Але давайте нарешті визнаємо: коли в європейських логістичних мережах виявляють вибухові пристрої, коли відбуваються підпали підприємств оборонної промисловості, диверсії проти критичної інфраструктури, а російські безпілотники порушують повітряний простір держав НАТО, слово "гібридна" дедалі більше перетворюється на зручний дипломатичний евфемізм.

Росія вже веде проти Європи диверсійну війну низької інтенсивності. Неоголошену, без офіційної лінії фронту, але з реальними операціями, спрямованими на залякування суспільства, виснаження спецслужб, порушення логістики та перевірку готовності європейських урядів відповідати.

І що робить Європа? Проводить консультації, висловлює занепокоєння, обговорює нові механізми координації. Безумовно, європейські держави посилюють оборону та протидію російським операціям. Але швидкість цих процесів часто не відповідає характеру загрози.

Путін розуміє, що пряме військове зіткнення з НАТО несе величезні ризики. Тому намагається діяти нижче порога колективної військової відповіді Альянсу. Одна диверсія, один підпал, один інформаційний скандал, одна політична криза. Кожен окремий епізод здається недостатнім для радикальної реакції. Але разом вони поступово розхитують європейську систему безпеки.

Особливо небезпечним цей процес стає на тлі внутрішньої політичної радикалізації. Російські операції накладаються на реальне невдоволення громадян. У результаті європейські уряди змушені одночасно боротися з економічними проблемами, суспільними протестами та зовнішнім втручанням.

А тепер уявімо Європу через три-п’ять років.

У низці держав можуть змінитися уряди. Частина нових політичних сил вимагатиме скорочення зовнішніх витрат, перегляду санкцій та відновлення економічних відносин із Росією. Допомога Україні дедалі частіше конкуруватиме з фінансуванням соціальних програм, охорони здоров’я, житлової політики та обслуговуванням державних боргів.

І тут нам потрібно позбутися однієї небезпечної ілюзії: європейська підтримка України не є чимось гарантованим назавжди.

Навіть сьогодні, коли Росія веде повномасштабну війну проти нашої держави, окремі європейські уряди використовують українське питання для внутрішньополітичного торгу. Що відбуватиметься, коли економічні проблеми загостряться, а частина суспільства вимагатиме витрачати гроші виключно всередині власних країн?

Москва розраховує саме на це. Їй не обов’язково переконати більшість європейців полюбити Росію. Достатньо переконати їх, що Україна – занадто дорога проблема, санкції – невигідні, а протистояння з Кремлем – безперспективне.

Це і є одна з головних цілей російської стратегії: не обов’язково перемогти Європу військово, якщо можна поступово позбавити її політичної волі до спротиву.

Водночас для України в цій ситуації є не лише загрози, а й можливості.

Наша держава вже має унікальний досвід протидії російським безпілотникам, ракетним атакам, диверсіям, кібератакам та інформаційним операціям. Те, що для багатьох європейських країн залишається предметом теоретичних дискусій, для нас давно стало щоденною практикою.

Україна може запропонувати Європі конкретні рішення для її власної безпеки: спільне виробництво озброєнь, технології протидії дронам, захист критичної інфраструктури, обмін розвідувальним досвідом та механізми протидії російським диверсіям.

Але для цього європейські політичні еліти повинні усвідомити просту річ: безпека України та безпека Європи – не два різні питання. Це один і той самий конфлікт із Росією, який ведеться різними методами.

Поки європейські столиці намагаються відокремити війну в Україні від власних внутрішніх проблем, Кремль давно розглядає їх як частини єдиної стратегії.

Найбільша помилка Європи сьогодні – вважати, що час працює на її користь. Що можна ще кілька років дискутувати про оборонні бюджети, узгоджувати санкції, шукати компроміси з проросійськими політиками та сподіватися, що російська загроза поступово зникне.

Не зникне.

Путіну не потрібна сильна, об’єднана й безпечна Європа. Йому потрібен континент, зайнятий власними кризами, розсварений усередині та нездатний ухвалювати спільні рішення.

І поки Брюссель продовжує обговорювати, як захистити Європу в майбутньому, Кремль уже атакує її сьогодні.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – за посиланням...

Джерело:
Фейсбук Георгія Біркадзе