Блог
Двоє Сікорських і небезпечні перспективи Польщі
Прапор Польщі. Ілюстративне фото.
Джерело: Unsplash.
…"Ми спільними зусиллями знищимо українців", – сказав Сталін, а Сікорський із ним мовчки погодився. Хоча це був й інший Сікорський, але…
Про те, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський дозволив собі такі інвективи на адресу Львівської облради та висунув такі вимоги до неї, наче Східна Галичина досі є воєводством Речі Посполитої, написано вже чимало. Залишається тільки приєднатися до написаного, бо ж хіба мало нам російського неоколоніалізму, так ще і польський приєднався, а там й інші, можливо, підтягнуться, чи не так?
Утім, не забуваймо цікавий і важливий факт: задовго до "нашого", "теперішнього" Сікорського, людини, між іншим, із багатьма чеснотами, але, на жаль, дещо схибленого на українському питанні (як і практично вся – ВСЯ! – польська політична еліта), жив "інший", "не наш" Сікорський – генерал Владислав Сікорський, який теж мав чимало чеснот, але… постає і все псує те саме українське питання, у плані розв’язання якого він був незрівнянно радикальнішим, аніж його однофамілець і наш сучасник.
Коротка довідка. Владислав Сікорський народився в Австро-Угорщині, поблизу Сандомира, брав участь у створенні польських парамілітарних формувань ("найясніший цісар" це дозволяв), у Першій світовій відзначився як вояк польських легіонів (полковник), після відновлення незалежності Речі Посполитої швидко став генералом. Командував дивізією – спершу у війні проти ЗУНР, потім – проти Совєтської Росії. Затим обіймав високі посади у війську та у владі Польської держави. У 1939 році очолив уряд другої Речі Посполитої в еміграції ("лондонський уряд") і Військо Польське.
А 30 липня 1941 року він підписав з послом СССР у Британії Майським угоду, згідно з якою втратили чинність домовленості між Совєтським Союзом і Третім Райхом "стосовно територіальних змін у Польщі". Ясна річ, генерал Сікорський вирішив, що Західна Україна, Західна Білорусь і Вільнюс повертаються під його юрисдикцію. Сталін думав інакше. Втім, ось записана іншим знаним польським генералом – Андерсом, якому пощастило уникнути страти в Катині, – розмова під час візиту генерала Сікорського до Москви 3 грудня 1941 року. Наводжу цей текст російською мовою за журналом "Иностранная литература", 1990, №12, щоб не викривити зміст унаслідок подвійного перекладу.
"СИКОРСКИЙ: …Я также был обижен тем, что вы не хотите отпустить из Красной Армии и трудовых батальонов всех польских граждан, мобилизованных вами на оккупированных территориях в 1939 году.
СТАЛИН: Но ведь мы их отпускаем.
АНДЕРС: Только начали, и то лишь одних поляков. В то же время нас официально уведомили, что белорусов, украинцев и евреев освобождать не будут, а ведь они были и фактически не переставали быть польскими гражданами, поскольку вы расторгли все договоры с Германией.
СТАЛИН: Зачем вам белорусы, украинцы и евреи? Вам нужны поляки, это самые лучшие солдаты.
СИКОРСКИЙ: Дело не в количестве, в конце концов их можно заменить поляками – советскими гражданами, но я не могу в принципе принять подобную ситуацию, намекающую на нестабильность польских границ. Те, кто в 1939 году были польскими гражданами, ими и остались. Нельзя силой ставить перед свершившимися фактами. Этого никто на Западе не признает.
СТАЛИН: Они приняли участие в голосовании и стали советскими гражданами.
АНДЕРС: Они сделали это не по своей воле, а что касается белорусов, то они чувствовали себя поляками и были хорошими солдатами во время войны 1939 года.
СИКОРСКИЙ: Вы вчера сказали, что мир бы смеялся, если бы вся польская армия ушла из России. А я на это отвечу, что мир бы смеялся, если бы я принял участие в дискуссии на тему границ 1939 года и признания ситуации, насильственно созданной во время войны.
СТАЛИН: Мы, конечно же, не станем ссориться из-за границ.
СИКОРСКИЙ: Разве вы сами не говорили, что Львов, например, – это польский город.
СТАЛИН: Да, но из-за Львова вам придется ссориться с украинцами.
АНДЕРС: Многие украинцы были и остались германофилами, поэтому у нас было много неприятностей из-за них, а потом и у вас тоже.
СТАЛИН: Да, но это были ваши украинцы, не наши. Мы их, общими силами, уничтожим.
СИКОРСКИЙ: Я говорю не об украинцах, а о территории.
СТАЛИН: Мы с вами должны сами установить общую границу еще до мирной конференции, как только польская армия вступит в бои. А сейчас не будем говорить об этом. Не беспокойтесь, мы вас не обидим.
СИКОРСКИЙ: Границы 1939 года не могут быть подвергнуты никаким сомнениям. Я, с вашего позволения, еще вернусь к этому вопросу.
СТАЛИН: Пожалуйста. С удовольствием".
Оцінили? Де Сталін говорить, що відтепер відновлений кордон 1939 року? Ніде. Навпаки, він наполягає на тому, що кордони слід встановити в майбутньому, а до того про них не варто говорити. При цьому Сталін ледь приховано насміхається з високих польських представників ("будь ласка, з задоволенням"), а разом із тим попереджає – що колишні громадяни другої Речі Посполитої стали совєтським громадянами. А разом із тим оприявнює свій проєкт на майбутнє – "не бійтеся, ми вас не образимо". І справді, у 1945 році Польська держава одержала чималу територіальну компенсацію за окуповані нею у 1918-21 роках іноетнічні землі, які, варто згадати, Антанта наприкінці 1919 року НЕ ВИЗНАЛА ПОЛЬСЬКИМИ (згадайте т.зв. "лінію Керзона"). Правда, разом із цими землями Польща одержала й комуністичну владу, перетворившись на сателіта СССР (чи навіть на його "зовнішню колонію", принаймні, до 1956 року). І Захід в особі Черчилля та Рузвельта у Тегерані у 1943-му визнав польсько-совєтські кордони, бо насправді вони були визначені ще наприкінці 1919 року не без участі згаданого Черчилля…
Так, Сталін не випадково з’єхидничав – "українці будуть проти" (щодо Львова). Він мав на увазі зовсім не українських націоналістів. Адже Східна Галичина та Волинь з осені 1939-го були складовими УРСР за Конституцією останньої. Ніхто, звісно, навіть не подумав після 30 липня змінювати відповідні статті про області України. І конституція СССР (ст.23) про територіальний поділ УРСР залишилася без змін з квітня 1941 року. І Конституція Литовської ССР 1940 року, в якій столицею був указаний начебто "польський" Вільнюс, не змінювалася, та й не могла змінитися – Литва давно підпала під німецький контроль, а польські ламентації щодо "повернення Вільна" лише зміцнили позиції литовських націоналістів і їхній курс на співпрацю з Німеччиною. Втім, Третій Райх у серпні 1941-го розігнав відтворений уряд Литви, чим власноруч звів на пси цей курс. А чи могла діяти інакше націонал-соціалістична тоталітарна імперія? Вельми сумнівно. А от Річ Посполита могла – але не схотіла. І щодо українців теж могла…
Американська професорка польського походження Ева Томпсон зовсім не випадково зауважила трагічний парадокс польської історії: виступаючи об’єктом німецької та російської колонізації, Польща водночас – впродовж століть! – не припиняла спроби колонізувати українські та білоруські землі. З постанням "Солідарності", з приходом Івана Павла ІІ, з інтелектуальним домінуванням ще у пізньокомуністичній Польщі (не кажучи про звільнену від комунізму) таких достойників, як Єжи Ґедройць, Чеслав Мілош, Яцек Куронь, Лешек Колаковський здавалося – все, почалася принципово нова історія! Проте у ХХІ столітті вітер почав повертатися на свої кола, і дивним чином цей процес у часі збігся з торжеством "кремлівських чекістів" у Росії.
Але повернімося до розмови Сталіна з польськими генералами. Нічим не заперечивши пропозицію Сталіна спільно знищити "неправильних" (тобто налаштованих проти Речі Посполитої) українців, Сікорський наголосив: його цікавлять території і ще раз території. Тобто генералові йшлося про території другої Речі Посполитої, включно з колоніями (розташованими на схід від "лінії Керзона") за будь-яку ціну. От він і зробив офірною жертвою поляків Волині та Галичини – мовляв, ані кроку з нашої законної землі, територія понад усе! – а "неправильних" українців він – як і Сталін – прагнув винищити, щоб не було проблем. І винищення це набуло масштабів якраз після повернення Сікорського з Москви, у 1942 році, спершу на Закерзонні та на Берестейщині, а потім усюди, де тільки була змога. Згадаймо, як Армія Крайова у 1944 році пробивала "вільний від українців" коридор до Львова…
А тепер – іронія історії. Точніше, трагіфарс. У першій половині 1930-х як особисто генсек, так і "колективний Сталін" оголошували і знищували в Радянській Україні всіх прихильників навіть не незалежності, а реальної автономії УСРР як "пілсудчиків" чи "польських агентів". У другій половині 1930-х – як "польсько-фашистську агентуру", а у штабах Червоної армії готувалися до відсічі "польсько-німецькій агресії". Тепер польський генерал Сікорський звинуватив борців за українську незалежність (чи хоча б реальну автономію Галичини, зобов’язання надати яку Річ Посполита взяла перед Антантою) у "германофілії". Ага, незалежна Україна – то німецький проєкт, як донині стверджують деякі популярні в певних колах "українські" (за місцем проживання) історики, маразм справді заразний. Але ж, виходить, що це генерал Сікорський підказав Сталіну його знамениту, хоч і дурнувату з погляду як науки, так і здорового глузду формулу щодо ОУН й УПА, як-от "українсько-німецькі націоналісти". Генсек, утім, міркував по-своєму логічно: якщо для польських генералів годиться, то і для "совків" зійде.
Генерал Сікорський у тому, що не стосувалося українців і колоніальних претензій Речі Посполитої, був людиною честі. Дізнавшись про розправу над польськими офіцерами у Катині, він спершу вивів армію Андерса разом із членами сімей військовиків за межі Союзу, а потім розірвав відносини с СССР. І влітку 1943 року загинув у загадковій донині авіакатастрофі. Але встиг санкціонувати війну за Волинь із УПА… Війна тривала й далі, попри зусилля ув’язнених у Заксенгаузені Степана Бандери і першого командувача Армії Крайової генерала Ровецького спинити її. Ровецький, на відміну від Сікорського, подолав імперіалістичні комплекси і дійшов висновку: "Вже зараз мусимо рахуватися з утратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації". Але його не почули – схоже, навіть багато хто у сучасній третій Речі Посполитій, де-факто діючи за приписами Сталіна й Путіна, часом навіть не усвідомлюючи того…
А що Радослав Сікорський? Невже ж навіть найкращі та найрозумніші серед нинішніх польських політиків, навіть послідовні вороги російського фашизму нездатні здолати імперіалістично-колонізаторські комплекси? Чи для цього потрібно опинитися у побудованому окупантом концтаборі?
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – за посиланням...
Читайте нас у Telegram та Viber або завантажте застосунок