Time to read2 хв
15,1 т.

Україна втрачає власний газ через війну, складну геологію та регуляторні бар’єри, – Заєць

В Україні є газ у надрах.

Джерело: Magnific

Український газовидобуток сьогодні стримують одразу три фактори: російські атаки, складна геологія родовищ і регуляторні рішення, які не дають повноцінно працювати стратегічним активам. Про це у колонці про проблеми українського газовидобутку пише СЕО групи компаній Smart Energy Олексій Заєць.

За його словами, в Україні є газ у надрах, професійні команди, технології та досвід видобутку. Однак цього недостатньо, щоб швидко наростити власне виробництво, особливо напередодні складної зими. Газовидобувникам заважають три бар’єри.

Першою проблемою Заєць називає російські удари по енергетичній інфраструктурі. Лише від початку 2026 року, за відкритими повідомленнями компаній і державних органів, росіяни здійснили 293 атаки на об’єкти групи "Нафтогаз", що вже перевищує кількість атак за весь 2025 рік. Кожен такий удар означає ризики для працівників, зупинку виробництва, втрату обладнання та додаткові витрати на відновлення.

Друга проблема – складність українських родовищ. Значна частина активів, зокрема на Полтавщині та Харківщині, потребує глибокого буріння, складних технологічних рішень і довгострокових інвестицій. Заєць зазначає, що геологорозвідка на одній ділянці може коштувати 8-10 млн доларів, а буріння однієї свердловини – ще 10-12 млн доларів, при цьому результат не гарантований. При цьому газовидобуток не можна просто зупинити, а потім запустити без втрат. Як приклад він наводить родовища на Полтавщині, де після восьми місяців простою частина свердловин втратила до 70% продуктивності, а деякі не вдалося відновити. На Харківщині після шести місяців простою продуктивність окремих свердловин знизилася на 80-87%.

Третьою проблемою Заєць називає бар’єри, які створює сама держава. Є випадки, коли компанія має газ, команду, свердловини, інфраструктуру та інвестиційну програму, але фактично не може працювати через санкційні або пов’язані з ними регуляторні обмеження. Автор підкреслює, що санкції залишаються важливим інструментом національної безпеки. Але вони мають бути налаштовані так, щоб бити по загрозах, а не автоматично зупиняти українські підприємства, які можуть працювати в інтересах держави. На думку Заєця, Україні потрібно розділяти персональні санкції та роботу компаній, які можуть ставати заручниками таких рішень. Якщо є питання до підсанкційної особи, обмеження щодо неї мають діяти. Але стратегічний актив не повинен автоматично зупинятися, якщо його контроль, управління і поточну діяльність можна організувати в інтересах України.