Гозман: от якби Україна напала на Росію або анексувала Кубань!

2019 рік став роком глобальних поразок системи влади в Росії. Президент РФ Володимир Путін "очевидним чином" поступається Україні, що, зокрема, показав "нормандський саміт" і газові контракти.

Відкриття особисто Путіним залізничного руху Кримським мостом – додаткове свідчення того, що "у нас все хр*ново". Режим в РФ перебуває в агонії, але коли і як настане його "смерть", не знає ніхто. Путін не може жити без війни, але проти ескалації на Донбасі грає один об'єктивний чинник.

Про це в новому інтерв'ю з серії "Гозман: Погляд з Москви", підбиваючи підсумки 2019 року, розповів російський опозиційний політик Леонід Гозман.

– Путін тріумфально відкрив залізничний рух Кримським мостом, особисто проїхавшись на поїзді. З цього приводу в мережі вже почали жартувати: мовляв, Путін сів в свій останній поїзд. Чи вважаєте ви, що подібні жарти цілком доречні? Чи допускаєте ви, що 2020 року у Путіна буде все геть погано?

– Пам'ятаєте, як у тому анекдоті? "Тату, як ви себе почуваєте?" – "Не дочекаєтесь!" Це абсолютно не очевидно – що поїзд останній.

Але мене тішить тут інше. Кримський міст, звичайно, дуже великий, але не найбільший у світі. І те, що такій абсолютно пересічній для нормальної країни дії, як відкриття моста, приділяється така велика увага вищої влади... То Путін особисто відкривав не до кінця добудовану дорогу між Москвою і Пітером, тепер на Кримському мосту особисто їздить.

Читайте: "Ні на що не натякаю": Цимбалюк попередив Путіна про фатальну розплату за Кримський міст

Уявити собі, що Макрон, або Меркель, чи Трамп приділяли б таку увагу абсолютно пересічним технічним подіям – дуже важко. Це говорить про те, що у нас все хр*ново. І мене це засмучує. Це показник дуже поганого стану країни.

Тепер безпосередньо по Кримському мосту. Володимир Володимирович очевидним чином поступається на українському напрямку, у нас, в Росії, домовленості щодо газу сприймаються як перемога України і поразка нашої країни. Я не хочу сказати, це перемога Володимира Зеленського чи ні. Можливо, це було підготовлено Петром Порошенком. Адже часто буває, що новим лідерам дістаються успіхи попередників.

Але, не персоніфікуючи, у нас дуже багатьом здається, що це перемога України, причому дуже велика перемога. Нам також здається, що велика перемога України – це паризька зустріч. Тому що Путіну явно не вдалося принизити Зеленського, зробити його хлопчиком при великих дядях.

Читайте: Обмін полоненими: стало відомо, скільки людей повернеться в Україну

Зеленський отримав від нього обіцянку щодо полонених, що для нього важливо. І для вас всіх, мабуть, важливо. Він до цього ставиться серйозно. А Путіна полонені взагалі не цікавлять. Тобто ви отримали цінну для себе річ, а Путін отримав нецінну для себе річ. І так далі.

Можливо, є й інші домовленості, про які ми не знаємо. Але з того, що відомо, виглядає це для нас саме так.

Якщо це так, тоді для керівництва Росії вкрай важливо триматися за щось, що вони нібито не здають. У геніальному фільмі "Той самий Мюнхгаузен", коли герцог був змушений відмовитися від війни і від арешту Мюнхгаузена, зазнавши політичної поразки, він сказав: "Деякі тут дозволяють собі двобортні мундири і завужені рукави, але цього ми ніколи не дозволимо!"

Мені здається, що наші змушені поводитися приблизно так само і демонструвати, що "Крим наш навіки", що "ми будемо захищати російськомовних" тощо.

– Чи буде гірше?

– Я думаю, що минулий рік – це рік глобальних поразок нашої політичної системи. У нас у Росії він пройшов під знаком погіршення всього на світі. У нас погіршується соціально-економічна ситуація, триває чи то стагнація, чи то рецесія.

Читайте: "Канал "Росія" – ганьба Росії": на акції протесту в Москві освистали кремлівського пропагандиста

А у внутрішньополітичній ситуації – періодичні відступи влади. Наприклад, вони відступили, коли народ не дозволив в сквері в Єкатеринбурзі побудувати храм і елітне житло. Вони відступили з Іваном Голуновим – хлопцем, якому підкинули наркотики.

Дуже сильно оголилася нездатність влади запропонувати хоч щось. Наше начальство нічого не пропонує, крім горезвісного перегляду історії. Наприклад, зараз, в 2019 році, детально обговорюється, що було в 1939-му, як себе поводила Польща, "поляки в усьому винні" і так далі. Але, хлопці, пройшло 80 років! Скільки можна турбувати тіні минулого?

– І все ж, незважаючи на очевидне погіршення ситуації, на істотне падіння рейтингу першої особи, про зміну влади в 2020 році в Росії мова не піде?

– Хтось сказав, що єдине, що ми знаємо про революції – це те, що ми не знаємо, коли вони відбуваються. Мені здається, у нас ситуація така, що це може статися в будь-яку секунду. Просто в будь-яку секунду.

Наша система не має всередині себе механізмів для самопідтримки. Вона не має механізмів відповідей на виклики.

– А інерція, звичка до однієї і тієї ж першої особи – хіба це не механізм для самопідтримки?

– Звичка в даному випадку вже не працює. Мені здається, Путін досить багатьох вже втомив. Але не в цьому справа. А справа в тому, що, якщо нічого не трапиться, то це може стояти ще дуже довго.

Але на кризу ця система відповісти вже не може. У неї немає відповідей на кризу. Наприклад, якщо, не дай бог, відбувається якесь сильне загострення у вас, військова ескалація, яка торкнеться і вас, і нас. Вантаж-200 до нас. Або техногенна катастрофа – черговий Чорнобиль, не дай бог. Або катастрофічне падіння світових цін на нафту. Або ще щось. Система не зможе відповісти.

– Подібне потрясіння зможе привести до зміни влади в країні?

– Воно може призвести до чого завгодно. І насправді питання не в тому, чи зміниться у нас влада. Вона зміниться. Але цього ніколи не можна передбачити.

Читайте: Піде достроково? Путіну спрогнозували гучний провал

Зрозуміло, що це агонія. Зрозуміло, що у системи не залишилося жодного майбутнього, ніякого потенціалу розвитку. Вона буде якось тихо доживати. Але реальна проблема, яка турбує всіх нас – це як це станеться. З кров'ю чи без крові.

– Система в агонії, і щоб встояти, вона потребує підтримки. Чи допускаєте ви, що система використовує ситуацію війни на Донбасі, щоб зміцнитися? Якщо так, яким чином?

– У влади не залишилося зрозумілого людям обґрунтування, чому вони досі при владі, оскільки легітимність нашої влади стоїть не на виборах. Це не виборна влада. Це інша легітимність. Микола I міг сказати, що він при владі, тому що він син Павла I. Трамп при владі, тому що за нього голосували. І так далі. У нас цього немає.

У нас різні обґрунтування, чому Володимир Володимирович при владі. Але зараз, як мені здається, у нього залишилося тільки одне: "Ми оточені ворогами". "Нас всі ненавидять, нас хотіли знищити, нас і зараз хочуть знищити, війна проти нас триває".

Читайте: "Де мізки?!" Познер розніс пропаганду в Росії через Зеленського та Україну

І в цьому сенсі режим не просто потребує війні. Він не може жити без війни. Він не може жити без напруження і без навколовоєнної ситуації.

Ситуацію в Україні неможливо передбачити, тому що напевно в Кремлі розробляються різні сценарії. А ось з Білоруссю у них явно нічого не виходить. Олександр Григорович (Лукашенко, – Ред.) в своєму останньому інтерв'ю практично відкрито говорить про те, що білоруси чинитимуть опір. Мовляв, ви навіть не сподівайтеся.

Тобто там не виходить. А куди ще кидатися?

З іншого боку, що працює на вас – це втома нашого суспільства від проблеми України. Нашим громадянам набридло слухати по телевізору щодня слово "Україна". У них своїх проблем вистачає. Такого ентузіазму – "зараз ми з'єднаємося з братами, всіх цих бандерівців виженемо" і так далі – вже немає. Це все кудись зникло.

От якби ви на нас напали, якби військові частини Збройних Сил України вторглися в Ростовську область...

– Або анексували Кубань...

– Так. Ось це була б мрія! Тоді б всі як один піднялися на захист вітчизни.

Але я боюся, що такої послуги президент Зеленський нам не зробить.