Блог | Якщо корупції немає – її треба обов’язково додумати
Хочу поділитись власними роздумами, як правознавець (як адвокат і колишній науковець), та простий громадянин України.
Звичайно, справа Романа Насірова для пересічного громадянина, виглядає як суцільний корупційний скандал – новий правоохоронний орган викрив схему розкрадання коштів державного бюджету шляхом прийняття необґрунтованих рішень щодо розстрочки сплати грошового зобов’язання та податкового боргу одного з найбільших підприємств України. Масло в полум’я підлили і засоби масової інформації, котрі розкривали лише одну сторону та сліпо вірили таким щирим словам нових правоохоронних органів, які, отримуючи по міркам України величезну заробітну плату та маючи величезні технічні можливості, майже вже один рік у засобах масової інформації замилюють вуха про результати своєї роботи пересічному громадянину України. Не розуміючи ні йоти у тонкощах податкового права і законодавства, вже все суспільство прийняло рішення у справі.
Тепер по суті… Пред’явлений позов – є суто правовим, у певній мірі є оригінальним та унікальним з точки зору правозастосовної практики Кодексу адміністративного судочинства України, котре відкриває для будь-якого пересічного громадянина можливість доводити та відстоювати у рамках судового процесу власні інтереси, обґрунтовуючи бездіяльність органів державної влади, які через колізії у законодавстві так часто "відфутболють" до інших органів державної влади, власне переслідуючи виключно корупційну мету та зводячи усе до замкнутого кола біганини від одного органу державної влади до іншого.
Читайте: День сурка для Минфина
Предметом позову складають вимоги Насірова Р.М. до ДФС України, у так званому "компетенційному" спорі, тобто у справі, де виключно суд у рамках Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наявність чи відсутність компетенції (тобто прав та обов’язків) при здійсненні та виконанні ними покладених на них функцій і завдань. Такі повноваження доволі часто можуть бути розподілені між різними органами державної влади, між органами державної влади та посадовими особами, між різними посадовими особами різних органів державної влади. Звичайно ця проблема, у першу чергу, є законодавчою, однак можливість її вирішення, з урахуванням виключно популістською настрою діючого парламенту, передбачено у Кодексі адміністративного судочинства України. На превеликий жаль цим інструментом не дуже часто користується не тільки населення, але і й юридична спільнота.
Читайте: Минфин доработался: пустые разговоры и катастрофа для бизнеса. Что дальше?
Завдання суду по вказаним категоріям справ, полягає в ухваленні судового рішення, яким усуваються розбіжності, прогалини, дублювання чи відсутність тієї чи іншої компетенції органу державної влади чи посадової особи такого органу.
Отож, на розсуд Окружного адміністративного суду в адміністративному позові винесено такі вимоги та тези до них:
1. Аналіз пунктів 100.8 та 100.9 статті 100 ПК України надає можливість зробити висновок, відповідно до якого керівнику ДФС України (його заступнику) надане право на прийняття рішення щодо розстрочення грошового зобов’язання та/або податкового боргу зі сплати загальнодержавних податків і зборів на суму, що перевищує 1 мільйон гривень або якщо строк такого розстрочення виходить за межі одного бюджетний року чи більше. При цьому, відповідно до наказу № 574 від 10.10.2013 року "Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податку (до речі, п. 100.13 статті 100 ПКУ відсилає до вказаного нормативно-правового акту) передбачає право на прийняття рішення про розстрочення та/або відстрочення сплати грошового зобов’язання без обмежень у сумі Міністерству доходів і зборів України (Державній фіскальній службі України). То чи не логічне питання виходячи із системного аналізу податкового законодавства "чи є у Голови ДФС право на прийняття рішень на суму розстрочення до одного мільйона та на строк, що не перевищує межі одного бюджетного року"?
То чи не логічний висновок суду першої інстанції про можливість задоволення вказаної вимоги позову. Однак, ви будете здивовані, бо особи, що подали апеляційні скарги, а саме САП, НАБ України та ПАТ "Укргазвидобування" з постановою суду в цій частині незгодні. Останні просять суд апеляційної інстанції не встановлювати такі повноваження у Голови ДФС і у задоволенні позову в цій частині просять відмовити. Відтак, НАБ України та САП ГПУ фактично просять суд апеляційної інстанції залишити прогалиною у законодавстві чи є власне право у Голови ДФС України приймати такі рішення.
Для мене як колишнього викладача, науковця і адвоката є м’яко кажучи логіко-когнітивний дисонанс, що полягає у такому: 1) а яке ж власне, перепрошую собаче діло, НАБ України та САП ГПУ до повноважень Голови ДФС щодо розстрочення грошових зобов’язань та яку компетенція НАБ та САП України цим рішенням зачіпається? 2) то що виходить – нехай так і залишається…? нехай закон визначає це по-одному, а Порядок – по-іншому? Мабуть, тут тільки Насіров та його адвокати бачать проблему у законодавстві, а для САП та НАБ проблеми немає, бо вони з усім розібрались у ході досудового розслідування (до цього повернусь ще трішки пізніше)...
2. Аналіз процедури прийняття рішення про розстрочення сплати грошового зобов’язання та/або податкового боргу (відповідний Порядок), встановлює правило, відповідно до якого платник податків звертається до територіального органу Державної фіскальної служби за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою та додатками, визначені законодавством. Згідно пункту 3.2 Порядку, у випадку, коли рішення приймається вищестоящим органом, платник податків звертається через місцеву податкову інспекцію із заявою та додатками, які визначені законодавством. При цьому, пункт 3.2. цього ж Порядку чітко встановлює правило відповідно до якого "орган доходів і зборів за місцем обліку платника податків або за місцем обліку його грошових зобов'язань (податкового боргу) протягом 10 календарних днів розглядає заяву платника, здійснює аналіз його фінансового стану та формує відповідний висновок про можливість надання розстрочення (відстрочення), який разом з копіями документів, доданих платником до заяви, надсилає на адресу органу доходів і зборів вищого рівня.
Отож, не треба бути генієм у податковому праві, щоб розуміти, що Голова ДФС України (як посадова особа органу державної влади має діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом) не наділений повноваженнями проводити аналіз фінансового стану платника податку, з чим суд першої інстанції правомірно погодився. Більш того, виникає логічне питання: а навіщо Голові ДФС України проводити такий аналіз, якщо його до цього провів територіальний орган? Навіщо дублювати функції та повноваження територіальних органів ДФС безпосередньо Голові ДФС України? то це мабуть з метою економії часу та бюджетних коштів? На підставі якого нормативно-правового акту НАБ України, САП України та ПАТ "Укргазвидобування" прийшли до цього висновку? Та й з іншої сторони, яким чином, на підставі яких документів (а я нагадую, що вони подаються до територіального органу) та коли, Голові ДФС складати ці висновки? Чи все ж таки встановлення компетенції на здійснення аналізу фінансового стану платника податку Головою ДФС просто дуже потрібно НАБ та САП, бо вони це так і написали у повідомленні про підозрі та обвинувальному акті… Бо якщо ж програють цю справу, вийде так собі "видимість боротьби із корупцією"… Бо якщо корупції немає – її треба обов’язково цим новоспеченим правоохоронним вигадати, додумати, а потім із розумним обличчям виставляти.
3. Єдиною юридичною підставою для відмови у задоволенні заяви платника податку на розстрочення чи відстрочення сплати грошового зобов’язання та/або податкового боргу, Порядок встановлює "невідповідність пункту 3.1 розділу та недотриманні обов’язкових вимог Порядку". Логіка штука серйозна а й іноді залізна, а тому юридично і фактично вона іде від зворотнього. Отож, керівник ДФС України за наявності: 1) позитивного висновку територіального органу про можливість розстрочення сплати грошового зобов’язання; 2) за наявності оформленої згідно з п 3.1 Порядку заяви та доданої до неї документів не має права прийняти рішення про відмову у наданні розстрочення. З указаним висновком погодився і суд першої інстанції, мотивувавши загальне прагнення до зменшення у публічно-правових відносинах дискреційних повноважень органів державної влади, оскільки іншого ані Податковим кодексом, ані Порядком не передбачено.
Між тим, САП, НАБ України та ПАТ "Укргазвидобування" не погодились з указаними висновками. Останні в апеляційній скарзі зазначають, що такі висновки є безпідставними. Виходить, що НАБ, і САП вважають, що правом розсуду голова ДФС все-таки наділений, останній повинен за наявності позитивного висновку територіального органу ДФС, заяви платника податків та додатків, вигадати підстави для відмови у прийнятті рішенні про розстрочення чи відстрочення сплати грошового зобов’язання. Прагнення до зменшення права розсуду суб’єктів владних повноважень – є "ніщо" у порівнянні із складеним повідомлення про підозру та обвинувальним актом.
Чи не здається Вам доволі "дивною" позицію правоохоронного органу що пропонує НЕ дотримуватись Порядку та закону? Фактично та юридично пропонує розширено розтлумачити п. 3.2 Порядку, вийти за його межі та постановити рішення про можливість прийняття та вчинення Головою ДФС свавілля. Особливо це дивно чути від органу, який здійснює підтримання публічного обвинувачення у справі пов’язаною з корупцією та корупційними правопорушеннями.
І наостанок… Які права чи обов’язки зачіпає судове рішення про встановлення наявності та відсутності компетенції у справі між Головою ДФС, ДФС та його структурними підрозділами, що стосується процедури прийняття рішень про розстрочення та/або відстрочення сплати грошового зобов’язання чи податкового боргу? Бо хтось підтримує державне обвинувачення у справі, що ґрунтується на необхідності застосування та переваги за юридичною силою Методичних рекомендацій (незареєстрованих у Міністерстві юстиції України) над ПК та Порядком? Чи може комусь треба звітувати за отримані бюджетні кошти та юридично безграмотні правові позиції? І неважливо те, що КАС виключає можливість представництва прокурорів та слідчих у справах, якіф останні проводили досудове розслідування (ч. 3 статті 58 КАС України). А там як завжди винуваті корупційний судді та суд, тому що ж апеляцію подали, але чомусь не задовольнили... Бо ми ж живемо по-європейські, але з українським душком та радянським менталітетом.
Колегії суддів не заздрю, маю надію, що той шалений тиск, що чиниться на них від НАБ та САП не матиме значення для вирішенні цього виключно правового спору, бо гріш ціна тоді таким правоохоронним органам...
Ось посилання на судове рішення.
