Блог | Виганяємо дураків. Робимо дороги
Міністр путєй і сообщєній Володимир Володимирович Омелян нервово дивився на годинник. Він приїхав завчасно. Раніше, ніж треба. Міністри зазвичай спізнюються, і всі до того звикли, а цей - якийсь неправильний. Може, тому і так багато охочих до його відставки.
"В Україні дві біди, - подумав міністр, - менеджмент та інфраструктура...".
На горизонті з'явилась літня жінка у хустині з квітами. Маленька, поморщена, згорблена, втомлена життям. Але очі у старенької - що у дівчинки. Світлі. Добрі. Живі. Погляд і хода - впевнені і поважні. Видно, що у Новосілках ця grand damme у хустці авторитет. Тяжко зітхнула. Тяжко-тяжко. Ніби помирать зібралась в гроші на похорон вже зібрала.
-Синку... - звернулась сердешна, - не знаєш, де тут аптека?
"Не впізнала. Слава Богу, не до того зараз..." - зітхнув вже міністр, полегшено і радісно.
-Вибачте, пані, не знаю.
"Бачте, пані мене називає, - подумала бабуся, - зі Львова, навєрноє. А може, всьо-такі, мєстний..."
-І де секанд-хенд з Польши, тоже не знаєш?
-Де секонд-хенд з Польщі?.. - задумався міністр.
"У мене в міністерстві, - хотів було відповісти, але передумав. Він так і не вірив, що Бальчун нарешті поїхав додому. Навіть шампанське не помогло.
Новосільська grand damme встала на носочки, щоб дотягнутися до плеча міністра і поплескала по ньому.
-Шо? - здивувався міністр.
-Глухім на углу прянікі роздають. Сигарету дай, кажу. Ех, молодьож пішла... Ніякого уваженія до старших.
-Вибачте, задумався.
-Індюк тоже задумався. І шо дальше? В вуп попав... Сигарету ж дай.
Міністр простяг цигарку. Баба глянула уважитєльно. Запропонував підкурити. Ні, не треба, відмовляється:
-Я курила, синок, в послєдній раз ще во врємя Горбачова. То я дєду. Він сам за сигаретами сходить не може.
"Лежачий, з хати не виходить" - подумав міністр і зробив отаку корупцию з чєловєчєскім ліцом: віддав бабі усю пачку, мов, діду більше треба.
-Не лежачий він, ти не поняв. - у бабусі були чітковиражені екстрасенсенсорні здібності, власне, як і у всіх сільських бабусь, - помер він три года назад. А курив, холєра, як Чорнобиль, оце грущу сама за дєдом, подпалю сигарету, шоб у хаті мужчином пахло, згадаю дєда... І плачу... Но плачу уже якось не так больно.
"Любов." - подумав міністр.
"Завтра ж пенсія, йуху!" - подумала баба.
У старенької задзвонив мобільний телефон, мелодія nokia tune. В її полотняній торбі чого тільки не було: свіжий випуск газети "Порадниця", щось жирне, загорнуте у старий випуск газети "Порадниця" - пахне оселедцем, помідори, огірки, хліб, яблука, півлітрова пляшечка із мутною рідиною - неізвєстно, самогонка чи нє, пачка чаю "Майскій", календар сільськогосподарських культур, гребінець, помада (а шо ви думали? grand damme завжди фарбувала губи перед важливими подіями, скажімо, перед поїздкою на маршрутці у Обухів), записник, танакан, валокордін, фінезап, ношпа, маленька пляшечка олії, шкільний щоденник (внука, мабуть), телепрограма, пакет із висушеним різнотрав'ям, банка варення із запиленою наліпкою "1984" і т.д., і т.п.
Баба довго перебирала все це. А міністр диву-дивувався, скільки всього поміщається у цю невеличку торбинку.
"Може, з такою замість рюкзака на роботу в Кабмін ходити? - задумався міністр. - а може, новосілківська баба просто володіє чорною магією".
От тільки телефона не було. Може, це з помідора дзвонить - і баба-чорнокнижник має через такого червоного медіума зв'язок із світом мертвих?
Мелодія зупинилась. Grand damme знов зітхнула, цього разу - полегшено. Шукати телехвон далі не стала. На щастя, другий раз не дзвонили. Склала усі свої пожитки
-Не нада, синку, пачки. Пасіба тобі. Одну сигарету, хватить, шоби дєда спомніть. А ти хароший хлопчик, не жлоб. І умний навєрно, в очках. На тобі яблучко. Таких, як ти, нада у Верховну Раду, бо усі депутати і міністри - сволочі і подонкі...
-Та...
-Мовчи і слухай. Мене Єкатєріна Міхална звать.
-Володя.
-Усі сволочи...
Знов задзвонив помідор. Чи банка з варенням? Чи оселедець? Бабця в другий раз почала викладати усі багатства своєї полотняної торби. Цього разу їх стало ще більше. Додались корвалол, колготки, грушка і якісь незрозумілі баночки. Таки торба-самобранка. Чорна магія.
-Дура! - сформулювала свою самокритичну позицію Катерина Михайлівна. Телехвон був не в торбі, а в кишені її кофти. Поклала його акуратно на бордюрчик. Він дзвонив і дзвонив, а бабуня-чорнокнижник складала пожитки в сатанинську торбину назад. Розбий мене грім, але їх стало якимось чудом ще більше. Точно магія. Додались парацетамол, отрута для колорадських жуків, труси, спиртометр для самогонного апарату, стікери цукру з "МакДональдсу" і листівка Тамари Щербатюк з автографом. Nokia дзвонити перестав. Міністр путєй і сообщеній думав про своє. Про свої біди. Про біди України. Про дві головні біди (крім москалів). Про менеджмент та інфраструктуру.
Телехвон задзвонив знов.
-Міхална у апарата. Слухаю вніматєльно... /пауза, таки слухає/ Пєтровна, не пиз*и... /очі загорілись:
Далі до міністра, mille pardons, до Володі:
-Усі депутати і міністри - канєшно, сволочі. Усі, а да не усі...
В телефон:
-Пєтровна, я буду счастліва...
До Володі:
-От вродє Ляшко до нас приїзджає сьодні... Даже не віриться... Я піду, канєшно...
В телефон:
-Пєтровна, якшо ти мене найобуєш - я до тебе на похорон не піду, якшо помреш раньше мене...
Катерина Михайлівна дала Володі яблучко і покинула його, пішовши шукати новий секонд-хенд.
***
Міністр задумався. Часу було ще багато. Здається, вір придумав лозунг для роботи міністерства путєй і сообщєній. "Змінюємо менеджмент. Розвиваємо інфраструктуру". Сподобалось. Дістав блокнот. Записав.
Помітив якихось сектантів у білих футболках, які щойно зібрались поряд. Вони стояли в купочці, а проповідувала їм жінка з червоним волоссям, за манерою говорити схожа на Марію Деві Христос. Спостерігати за її рухами було цікаво.
Раптом один із сектантів рушив у сторону Володимира Володимировича. Бажання спілкуватися у міністра особливо не було. Тому він спочатку зробив вигляд, що розмовляє по телефону, а затим змінив місце дислокації на лавочку неподалік. Дістав яблучко від турботливої Катерини Михайлівни. Приготувався вкусити. Яблучко красиве. І, мабуть, хрустке. Ням-ням.
-Володимир Володимирович, я вам запишу в графік... - сказав Сашко Богачов, який сидів поряд на тій же лавці. Як він тут опинився - не важливо. Міністр вже і не дивувався. Він знав, що зустріти Сашка можна в будь-який час в будь-якому місці. Точніше в будь-якій приймальні. Перепустки у будівлі у Сашка може не бути. Вона йому і не треба. Сашко вміє ходити крізь стіни. Міністр недавно був у відрядженні в Китаї. Був щиро здивований, що у приймальні міністра транспорту КНР пана Шена Гваньжу не зустрів Сашка Богачова.
Міністр путєй і сообщєній одним вухом слухав Сашка, іншим - думав про своє. Аж раптом в сторону лавочки, де міністр так і не зустрів спокій, почала рухатись ватажок секти. Ота жінка, схожа на Марію Деві Христос. Сашко звідкілясь знав, що її звати Тетяна Гринчук. Про що в свою чергу повідомив міністра.
Тетяна-Марія наблизилась в притул і спитала міністра:
-Ти чого оце сидиш без діла?
Вона до всіх завжди на "ти". За винятком людей, до який вона звертається на "ти, й*б твою мать".
Придивилась. Впізнала. Вибачилась. Віджала яблучко. Міністр почув краєм вуха її рекомендацію одному з сектантів: "Прощє будь, а то люди не поймуть...".
Міністр дістав блокнот. Закреслив гасло
"Змінюємо менеджмент. Розвиваємо інфраструктуру", яке ще п'ять хвилин тому йому подобалось. Виправив на таке: "Виганяємо дураків. Робимо дороги".
