Блог | Росія почала вихід з Донбасу
"Військова сила не вирішить проблем Донбасу". Ці слова міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, сказані ним на зустрічі з пропутінськими активістами, точно схарактеризовують зміни в російській зовнішній політиці стосовно України. Звичайно, Кремль ще довго буде брязкати зброєю біля українських кордонів, але про війну російському керівництву доведеться забути надовго. На те є об’єктивні причини – ефект санкцій, нові заходи США, падіння ціни на нафту і, звичайно ж, вибори президента Росії. До свого нового терміну Володимир Путін хотів би прийти в ролі президента-стабілізатора. А без хоча б часткового поліпшення відносин із цивілізованим світом йому це зробити не вдасться, пише Віталій Портніков для "Радіо свобода".
Читайте: До чего дошло дело. Не Путин учит Трампа
Тому головне, про що сьогодні думають у Кремлі – так це про те, як піти з Донбасу і не втратити обличчя. Не випадково заява Лаврова збіглася із посиленням прикордонного режиму на ділянці російсько-українського кордону, яка перебуває під контролем окупантів. Найманців готують до думки про те, що їм доведеться повертатися під контроль Києва і "просто так" прийти на територію Росії не вдасться – як і у випадку з Афганістаном після відходу радянських військ, пустять тільки перевірених, хто ретельно співпрацював зі спецслужбами та хто готовий продовжити цю співпрацю. А ще недавно жодного реального кордону на окупованій території фактично не було, Донбас був ніби продовженням Росії. Так ось тепер цього більше не буде.
Читайте: Рецепт поражения
Звичайно, для початку Москва буде напирати на необхідності виконувати Мінські угоди – власне, саме про це говорив Сергій Лавров, коли стверджував, що "ніхто не хоче війни з Україною".
Але ось тільки Мінські угоди – це аж ніяк не тільки особливий порядок управління окупованими територіями після їхнього звільнення. Це, перш за все, припинення вогню – тобто те, чого Москва не може забезпечити до цього дня. А тепер давайте просто уявимо собі, що на Донбасі перестануть стріляти. Який сенс тоді буде у так званих "народних республіках", у Захарченку, Плотницькому та їхніх російських кураторах? Всі ці "республіки" вигадані з однією-єдиною метою – вбивати українців. Якщо в Кремлі вирішать, що з обстрілам покладено край, війни не буде і грошей на Донбас – теж, "народні республіки" просто розсипляться, ніби їх ніколи і не було. І не потрібно думати, що в Москві цього не розуміють. Саме тому не поспішають припиняти стріляти. Саме тому не поспішають йти – тому що ще поки що не придумали, як пояснити цю капітуляцію росіянам, як сказати, що Донбас – це більше не "русский мир", і що й тим його жителям, які "мріяли" жити в Росії, буде і в Україні добре. Але як тільки придумають – підуть.
Читайте: Будни короля самодура. О привычке Захарченко
Росію можна і потрібно дотискати – і вона піде звідусіль
Це, звичайно, не означає, що Путін залишить Україну в спокої. По-перше, до відходу з Криму російський президент поки що не готовий – окупація півострова стала наріжним каменем всієї його політичної кар’єри і необхідні роки інтенсивного міжнародного тиску, щоб змусити Росію піти з півострова. Путін може думати, що після відходу з Донбасу його залишать у спокої, але він помиляється. Донбас стане показником того, що Захід все робить правильно, що Росію можна і потрібно дотискати – і вона піде звідусіль. Так що будемо сподіватися, що тиск не послабиться: без повернення Криму Україна не зможе стати державою з визначеними кордонами. Повернення Криму – і в українських, і в російських інтересах. Лише відмова від півострова дозволить Росії повернутися у цивілізований світ. Із Кримом Росія завжди буде країною-ізгоєм.
Читайте: Новости Крымнаша. Кремлёвский царь относится к холопам, как к десятидолларовым…
По-друге, Кремль продовжуватиме займатися дестабілізацією ситуації в Україні. Для Путіна критично важливо довести, що Україна не може відбутися як держава. І чим менше буде військового тиску, тим більше – диверсійного. Москва буде активно працювати з українськими опозиційними політиками і імітаційною частиною громадянського суспільства, фінансувати медіа, сприяти поширенню пригнічених настроїв серед українців. Ризикну зауважити – спостерігаючи за суспільними настроями – що на полі пропаганди і диверсій Путіну набагато простіше перемогти, ніж на полі військових дій. Тому не варто думати, що з відходом окупантів з Донбасу боротьба за майбутнє Української держави завершиться. Насправді Лавров просто визнав, що за допомогою війни України не позбутися. Значить, Кремль буде діяти інакше.
