Блог | "Найшвидший спосіб закінчити війну – програти її"
НАЦІОНАЛЬНА ПАМ'ЯТЬ ПОЛЯКІВ І ШОПЕН
Напередодні польського повстання 1830 ("повстання листопадове") Фредерик Шопен, натоді вже славний піаніст та композитор, виїхав з Варшави. Як виявилося згодом – назавжди.
Геніальний син України Тарас Шевченко в той сам час перебував у Варшаві й міг спостерігати перебіг повстання, що, безперечно, залишило глибокий слід у його свідомості й творчості.
Читайте: Головна проблема українців: що нас зцілить
У 1831 р царські війська під орудою нашого полтавського земляка фельдмаршала Івана Паскевича криваво придушили повстання, а Паскевич на довгі роки став намісником Царства Польського. Бойові заслуги полтавця перед імперією були чи не значніші за подвиги сталінського м’ясника маршала Жукова. Надаремно купка полтавських малоросів, рабів, підніжок Москви, задумала возвеличити заслуги Паскевича, аби Україну остаточно зарахували до найреакційніших, найтемніших країн Європи.
Росія суворо обійшлася з повсталою Польщею, як на ті доволі ліберальні, нетоталітарні часи. Було ліквідовано сейм і польське військо, росіяни очолили найважливіші урядові установи; поляків почали рекрутувати до російської армії на 25 років (як Т.Шевченка); у дрібної шляхти відібрано до 10% землі та маєтків; військовий стан зберігався з 1835 до 1856 р; 50 000 польських родин депортовано вглиб Росії, численні костьоли передавалися у володіння московській православній церкві; були закриті Варшавський та Вільненський університети, в країні запроваджено інтенсивну русифікацію, а російська мова (священна корова російського шовінізму) була оголошена обов’язковим предметом.
Читайте: Ненависть і любов: чому українців закликають до нової історичної катастрофи
Після придушення повстання, цар Ніколай Перший вимовив слова, якими б пишався імператор Путін: "Не знаю, чи існуватиме ще коли-небудь Польща, але певен, що не буде вже поляків".
Катастрофа листопадового повстання залишила глибокий, й досьогодні живий слід в національній пам’яті поляків, породила тисячі свідчень й сотні пам’ятників, творів мистецтва і літератури.
Шопен, дізнавшись про поразку, записав у щоденнику:
"О Боже, Ти існуєш! Існуєш і не мстиш! Чи Тобі не досить московських злочинів – або – або сам Москаль! А я тут бездіяльний, а я тут з голими руками, часом тільки стогну, хворію на фортепіано в розпачі".
Від того "стогону", "хворіння" народився безсмертний "Революційний етюд" Шопена.
Шопен, Міцкевич, Словацький, десятки інших польських митців, публіцистів, католицьких діячів, освітян, аристократи і посполиті люди, інтелігенти й особи малоосвічені створили особливу ауру пошани до повстанців. Російські окупанти, які посилалися на міфічну "слов’янську єдність", були прокляті, а ті нечисленні місцеві зрадники і колаборанти загарбників стали зненавидженими ізгоями польського громадянського суспільства.
УКРАЇНСЬКІ СИВОХИ
Перемістимося з ХІХ ст. майже на 200 років уперед в нашу українську дійсність. Сьогодні Україна грає роль Польщі в російській політиці ненависті та агресії до народу, який наважився обрати незалежність. Придивімось до України, яка перебуває на шостому (!) році кривавої війни з Росією, очікуючи щодня початку повномасштабної агресії РФ з застосуванням танкових армад, авіаційно-ракетних атак, з тисячами жертв і мільйонами біженців.
І з чітким розумінням: перемога Росії в цій війні матиме для України набагато смертельніші наслідки, ніж шторм Паскевичем Варшави у 1831 році.
Придивившись, ми побачимо, як з літа 2019 р, наче за помахом чарівної палички в Україні повигулькували на світло Боже "миролюби" – гопники і демагоги, збірне ім’я яким – с и в о х и, які почали закликати українців до братання зі своїми вбивцями. Лінію фронту, де земля полита кров’ю захисників України, вони пропонують назвати "лінією стикання" чи "межування", наче це – город, поділений між добрими сусідами. А Україну продати за 100 млрд. доларів. Цей процес, що відбувається не випадково, не спонтанно, а з чіткої волі і твердих політичних переконань правлячої групи Зе та їхніх управителів, нагадує шлях до "миру", описаний Дж. Орвеллом: "найшвидший спосіб закінчити війну – програти її".
Ці с и в о х и діють нахабно й злагоджено. Вони блазні третьорядних шоу, в яких навчились реготати, наче сміхові автомати. Їм здається, що Україна упокорена ними, що люди в стані історичного безпам’ятства не помітять їхніх підлих політичних жартів.
Та чи це так?
х х х
…Ми йшли засніженою передвечірньою вулицею Нови Свят у центрі Варшави. Моя супутниця зупинилася перед одним будинком, що виявився палацом Замойського. У 1863 р, під час чергового польського повстання, звідси, з четвертого поверху на голову графа Берга – російського намісника, знавіснілого русифікатора, змовники скинули, кажучи сучасною мовою, "коктейлі Молотова". Дім негайно спалили, сина власника заслали до Сибіру, а з квартири, де колись мешкав молодий Шопен, московські окупанти скинули на бруківку улюблене фортепіано композитора. Однако удалой б ы л звук на поребрике.
Тепер там стоїть лавка.
Я сів, згрібши долонею сніг, і натиснув кнопку. З лавки зазвучала музика Шопена, "Революційний етюд".
Тепер скажіть мені: скільки таких лавок є в Києві, з яких звучить музика Лисенка і Станковича, вірші Т.Шевченка, Є. Маланюка, В. Стуса?
