Топтеми:

Нардепи своїм малоросійством роблять Україну слабкою — Ніцой

Нардепи своїм малоросійством роблять Україну слабкою — Ніцой

"Ухваліть закон про мову", — вимагають науковці, митці, музиканти та письменники. "Ухваліть закон про мову", — шириться заклик в українському сегменті Facebook. Вже у четвер, 25 квітня, законодавці можуть почути або проігнорувати цей заклик. Цього дня Верховна Рада розглядатиме законопроект 5670-д "Про забезпечення функціонування української мови як державної".

Попередня спроба утвердити статус української мови зірвалася через шалену кількість поправок до тексту законопроекту, поданих народними депутатами. Чинний президент Петро Порошенко вже запевнив, що невідкладно підпише закон, щойно парламент за нього проголосує. Втім, окремі депутати від провладної більшості вже говорять про підготовку спроб зірвати його ухвалення.

Чи буде закон нарешті ухвалений? Чи стане він справді надійним чинником захисту державної мови? На чому ґрунтується твердження, що окремі положення пропонованого законопроекту порушують Конституцію України? Про це OBOZREVATEL поговорив із відомою письменницею Ларисою Ніцой, яка послідовно виступає за посилення захисту української мови в нашій державі.

— Пані Ларисо, у четвер Верховна Рада має розглянути нарешті законопроект 5670-д. Але, наприклад, народний депутат Іван Вінник вже заявив про спроби зірвати голосування. Ви не боїтеся, що згаданий законопроект знову не буде ухвалено?

— Навпаки: я вірю в те, що він буде ухвалений. Більше того: ким може бути зірване голосування за цей законопроект? "Опоблоком"? Та скільки їх там? Якщо чесно, на мене ці лякалки не діють. Вони на якихось лохів розраховані.

— Тим не менше, ретранслюють ці побоювання депутати від провладної більшості. Якщо загрози нема — для чого це робити?

— Мені здається, що їм треба просто собі якоїсь ваги додати. Що от — вони героїчно захищали мову, грудьми ставали за Україну. Хай заплачуть ще, гімн заспівають, вишиванки вдягнуть.

Якщо депутати самогубці і не хочуть знову потрапити восени до Верховної Ради, то вони цей законопроект не ухвалять. Але, здається мені, на самогубців вони не схожі.

Лариса Ніцой

Лариса Ніцой Facebook Лариси Ніцой

— Після попередньої спроби розгляду до законопроекту 5670-д було внесено понад 2 тисячі поправок…

— Так. 2082.

— Дуже вони його змінили?

— Ні. Нема там змін. Я переглянула весь законопроект і так і не зрозуміла, в чому він змінився. Зміст його лишився незмінним.

Мені, наприклад, не подобалася стаття про поліцію і те, якою мовою вона буде з нами розмовляти. Там йдеться про те, що органи правопорядку з особами, які не розуміють української мови, можуть розмовляти іншими мовами. Начебто цілком демократично звучить ця стаття.

Але давайте копнемо глибше. Особи, які не розуміють української мови — це хто? Мені кажуть: іноземці. Приймається. Далі? А далі — пауза. Бо це — іноземці. І все. То давайте в законі так і напишемо — з іноземцями, які не розуміють української мови, поліція розмовлятиме зрозумілою для них мовою. Чому "особи"?

— І чому, на вашу думку?

— Тому що це — лазівка. Для сепарів, для українофобів, які заявлятимуть поліції, що вони "нє понімают".

Я запитую в законотворців: для чого ви залишаєте цю лазівку? Мені починають розповідати: а як поліція перевірятиме, іноземець це чи ні? Це що — всі паспорти мають пред'являти?.. Словом, починають нести мені всю цю пургу.

По-перше, якщо людина скаже "Я іноземець" ми їй повіримо. По-друге, дійсно можна перевірити документи. По-третє, їх видно. По-четверте, ми ж норму задаємо: тільки іноземці, у решті випадків — до побачення!

Але в цьому законопроекті ми лишаємо цю лазівку. Більше того, ми програмуємо нашу країну, нашу державну політику на якихось осіб, які чомусь не знатимуть української мови. Що це таке? Як це можливо, якщо у нас в усіх школах українська мова вивчається?

І це — не єдина така лазівка, як я розумію?

— Ні, не єдина. Їх там дуже багато. Я виступала і дуже критикувала цей законопроект — зокрема за те, що у ньому цих лазівок набагато більше, ніж у тих попередніх проектах, які розглядалися. І зараз ці лазівки не прикриті, вони лишилися.

Чому ж тоді ви, багато інших представників української інтелігенції його підтримуєте?

— Через те, що нам таку розвели істерію на тлі Зеленського, що от він прийде і згорне всі процеси українізації, що почнеться повернення до Росії — відповідно, вся інтелігенція цим перелякана. Вона налаштована проти нового президента, проти його політики. І чіпляється вже за цей законопроект як за соломинку, що треба його ухвалити, щоб Зеленський не зміг зробити відкат назад, до російських цінностей.

Ну, побачимо, наскільки він насправді страшний виявиться, той Зеленський.

В інтерв’ю РБК Зеленський заявляв, що закон про мову він підпише лише після "глибокого вивчення" і після "консультацій з народом".

— Тобто — ніколи. Тому краще вже його ухвалити, а там — хай що хоче, те й робить. Я сподіваюся, що законопроект 5670-д у четвер ухвалять, Порошенко його ще встигне підписати.

Але у мене знову ж таки питання до наших дуже патріотичних вишиваних гімноспіваючих політиків: а що ж таке сталося, що вони дотягли цей законопроект до останньої секунди каденції Порошенка? Що вони всі робили 5 років? Патріоти ви наші!

Доречне питання. Деякі нардепи вже почали висловлювати припущення що взагалі цей законопроект можуть перенести на осінь — щоби можна було мовне питання використовувати у виборчих кампаніях і далі.

— Ясно. Тоді Зеленський його не підпише. І тоді народні депутати не потрапляють восени до Верховної Ради. Бо народ України їм цього не пробачить.

Що би ви змінили у пропонованому законопроекті — найголовніше?

— Статтю про освіту. Бо найголовніше там освіта. І неконституційну норму цей законопроект має саме у статті про освіту. Неконституційні положення там є і в статті "Телебачення", в багатьох інших. Але мені найбільше болить саме освіта. Бо йдеться про те, як ми виховуватимемо майбутніх громадян.

У чому неконституційність? Річ у тім, що суперечки точаться навколо статті 10 Конституції України, де йдеться про те, що таке державна мова і де вона має застосовуватися. А також довкола статті 53 Конституції, яка, до речі, й говорить про освіту українською мовою.

Так от, ще у 1999 році Конституційний суд України пояснив ці статті, розтлумачив, як їх слід розуміти. І особливість Конституції полягає в тому, що якщо КСУ пояснив отак - ніхто не має права пояснювати інакше. Ні міністри, ні президент, ні звичайні громадяни. Ніхто.

Конституційний Суд пояснив 10 і 53 статтю одним рішенням, яким сказав, що, по-перше, українська мова є обов'язковим засобом спілкування в усіх сферах публічного життя. А по-друге — мова меншин може використовуватися лише — увага! — органами місцевої влади для виконання ними своїх повноважень. Тобто, якщо десь у міськраду прийде людина-представник національної меншини і почне з чиновниками говорити своєю мовою — ті мусять цій людині пояснювати, що треба, навіть мовою меншини.

Але йдеться винятково про органи місцевої влади. А у нас мова меншин куди заведена? На центральні телеканали. Це орган місцевої влади? Ні. У нас мова заведена у загальнонаціональні друковані ЗМІ. Це органи місцевої влади? Ні. У нас мова меншин заведена на загальнонаціональний рівень — тоді як у рішенні КСУ чітко зазначено: це стосується лише місцевої влади. І то лише влади.

Ось у чому неконституційність.

Друге порушення Конституції стосується навчання. КСУ сказав, що процес навчання має проходити виключно українською мовою. Мова меншин може вивчатися. А у пропонованому законі ми маємо "навчання (!) мовою меншин". Це неконституційне формулювання, яке суперечить рішенню Конституційного суду. І коли мені опоненти кажуть, що в Конституції є навчання мовами меншин — я відправляю їх почитати рішення КСУ, яке все роз'яснює. І ніхто не має права трактувати цю статтю інакше. Бо це — перевищення повноважень. І зараз рішення КСУ від 1999 року попране, розтоптане, об нього витерли ноги. А у закон 5670-д завели порушення, які аж ніяк не корелюються з цим рішенням.

І я боюся, що цей законопроект після ухвалення будуть оскаржувати в Конституційному суді. Я вважаю, що депутати зробили велику шкоду. Бо його дійсно можна оскаржити. Більше того, якби я була впевнена в тому, що наступна Верховна Рада буде сильнішою, ніж ця, де зібралися суцільні малороси — я би сама його оскаржила. Щоби потім ухвалити сильніший, кращий законопроект.

Однак я змушена мовчати. Бо не впевнена, що наступний парламент ухвалить кращий законопроект — він ухвалить гірший. Або не ухвалить жодного.

Свого часу ми так раділи, що квоти ввели на телебаченні. Але, якщо все так, як ви кажете — виходить, ми тішилися порушенню Конституції?

— Так. Оці квоти — це порушення Конституції. Вони повинні бути для ЗМІ місцевого рівня. Якщо, скажімо, якийсь орган місцевого самоврядування реєструє свою газетку для пояснення власних повноважень та інформування про те, що зроблено — от для неї треба вводити квоти. Бо вона не може бути на 100% мовою меншини.

Так є, наприклад, у Польщі. У них в законі прописані квоти для місцевого рівня — для газет, радіостанцій, ТБ тощо: мовлення мовами меншин не може перевищувати 40%. Все решта — державною мовою. Уявляєте собі?

Тобто квотується вживання мов меншин, а не державної?

— Так. Але тільки на місцевому рівні. По суті, у нас те саме можна зробити. Але у нас є таке порушення. До речі, цікавий момент. Всі рішення Конституційного суду у нашій країні виконуються. Всі, крім цього єдиного. Всі рішення КСУ захищені Кримінальним кодексом України. там є стаття 382, де чітко написано: невиконання рішень суду, рішень Конституційного суду загрожує громадянам штрафом — там щось до 500 мінімумів, словом, величезна сума. А якщо це службові особи — керівники, посадовці — їм взагалі "світить" від 3 до 8 років!

Тому всі рішення КСУ в Україні виконують. Крім цього одного, яке ніхто впритул не бачить. Ні генеральний прокурор, ні президент — гарант Конституції і, відповідно, гарант дотримання рішень Конституційного суду.

— Чим ви пояснюєте таку вибіркову сліпоту?

— Малоросійтвом. Вони всі малороси. Вони всі не бачать шкоди, яка виникне в майбутньому.

Колись князь Костянтин Острозький теж поплатився за свою недалекоглядність. Цей князь був справжнім державником. Він міцно тримав наші кордони. Вмів гарно вести бої. Захищав свою землю. Острозький — це славна сторінка нашої історії. Він був дуже освіченою людиною, знав багато мов. І мав лише одну ваду: не надавав значення українській мові. Простіше кажучи, Костянтин Острозький був "какая разніца". І ця його риса відгукнулася нам через багато сотень років.

Як саме?

— Саме Костянтин Острозький прихистив тут у нас Івана Федорова, "першодрукаря землі руської", як пишуть про нього в енциклопедіях. Федоров змушений був втікати з Москви, бо там за ним ганялися тамтешні церковники, бо ж він придумав, як друкувати книжки, за що його звинуватили в чаклунстві.

А у нас друкарство тоді вже було. Це не була якась диковинка. Більше того: на той час у вищих колах гостро обговорювалося питання друку Біблії, але не церковнослов’янською, а українською мовою — тією, якою спілкувалися люди вдома, на вулицях, у школі. Існуючі Біблії були видрукувані церковнослов'янською.

І ось, знаючи про цей дефіцит, про ці розмови, про цю моду, Острозький кличе до себе Федорова — і каже: у мене ж є друкарня, давай надрукуємо цю Біблію — народ просить. Але ж Федоров, який втік із Москви — якою мовою розмовляв? Савік Шустер, який до нас приїхав працювати — якою мовою розмовляє? Своєю, російською. Кисельов, який до нас приїхав — якою мовою розмовляє? Своєю, російською.

Те саме відбулося тоді з Іваном Федоровим. Він поселився тут, але не збирався вчити українську, тож він надрукував Біблію не нашою мовою (він її не знав), а своєю. Російська імперія перманентно, протягом усього свого існування, знищувала всі українські книжки. А Біблія лишилася.

Минули століття - і нам сьогодні відгукнулася ота "какая разніца" Костянтина Острозького. І ота Біблія Федорова.Тепер нам московити кажуть: української мови не було, дивіться — навіть ваша Біблія російською мовою написана. Розумієте?

І я проводжу паралель з сьогоднішніми депутатами, які своїм малоросійством гальмують розвиток України. Ми ще вигребемо в майбутньому їхню нерішучість. Нам уже відгукується їхня безхребетність. Їхнє бажання всім догодити привело до того, що і в законопроекті 5670д ми догоджаємо всім, хоча повинні були у першу чергу догодити українській мові. Отакий наший слабкий захист свого - дуже шкідливий для нас. Шкідливий для України, культури. Це послаблює нас. Ми могли б їхати вже зі швидкістю BMW, але досі тягнемося, як "Запорожець". Інші країни йдуть вперед семимильним кроком – а ми далі дирчиком своїм… І це проблема.

Сумно. Сподіваюся, депутати ухвалять хоч такий законопроект, хай і з недоліками.

- Психологія "дайте хоч щось" - це погана психологія. Наперед програшна. Пораженська. Ми маємо зразу ставити високу планку!

Я вважаю, що така наша психологія – це ще й освітня проблема. Ми не вчимо наших дітей в школах досягати своєї мети. Я взагалі не знаю, для чого нам в школах психологи. Вони проїдають даремно свій хліб. Вони не розповідають дітям, що таке конфлікти і як їм запобігати, чи виходити з конфлікту, як заводити друзів. Саме психологи повинні вчити, як ставити мету і йти до неї. Я лише в кількох приватних школах стикалася з тим, що психологи на своєму місці.

Це вони повинні вчити, що мету перед собою треба ставити максимальну. І навіть якщо ти досягнеш плінтуса цієї максимальної мети – цей плінтус буде вищий, ніж плінтус нижчої мети. Це елементарна психологія. Але наш народ до цього не привчений. Ми кажемо: "Та хоч що-небудь". Ми згодні на оцю милостиньку.

Але ви ж самі погоджуєтесь, що за нинішніх розкладів цей законопроект — єдиний дійсно реальний шанс для української мови.

- Але я не кажу "що-небудь". Я кажу: ми ухвалюємо цей законопроект, щоб його покращити. Я розумію, що він слабкий. Але ми ухвалюємо його для того, щоби восени з новим складом ВРУ підправити. Муруємо цю стіну, пам’ятаючи, що восени її треба буде шпаклювати. Готуйтеся!

Поділитися в Facebook